33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" червня 2012 р. Справа № 9/23/2012/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Коломис В.В.
суддів Огороднік К.М.
суддів Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 26.04.12 р.
у справі № 9/23/2012/5003 (суддя Балтак О.О. )
позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_3
відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
про стягнення 187 958,02 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.04.2012 року у справі №9/23/2012/5003 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 147020,00 грн. основного боргу; 11425,27 грн. пені, 28336,59 грн. 35 відсотків річних, 1176,16 грн. інфляційних втрат, 3759,16 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Зокрема, апелянт зазначає, що ПП ОСОБА_2 з відповідними заявками на поставку товару, передбаченими п.1.2. договору, до позивача не звертався. На думку скаржника, лише на підставі вищевказаної заявки можуть виникнути права та обов'язки для сторін.
При цьому вказує, що договір №ДГ-0711-10 від 01.07.2011р., видаткову накладну від 27.08.2011р. та акт прийому-передачі від 27.08.2011р. відповідач не підписував, товарно-матеріальні цінності не отримував.
Позивач - ПП ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, просить розглянути справу без участі його представника.
Відповідач в судове засідання не з'явився. При цьому, від останнього на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Клопотання відповідача апеляційним судом відхилене як необгрунтоване, оскільки ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, таким представником може бути сам підприємець або представники на підставі доручення, які як перебувають, так і не перебувають з ним у трудових відносинах, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника відповідача, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.
Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 23.05.2012 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (постачальник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець/відповідач) був укладений договір поставки №ДГ-0711-10 (далі - договір, а.с.17-19), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язувався поставити, а покупець в свою чергу, зобов'язувався прийняти поставлений товар - ПММ (паливно-мастильні матеріали) та оплачувати його вартість на умовах, визначених цим договором згідно із заявкою покупця у порядку, визначеному сторонами договору.
Відповідно до п.2.3. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту прийому покупцем фактичного об'єму товару у певній кількості і якості. Датою поставки і прийому товару є дата підписання сторонами видаткової накладної.
Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 152020,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною РН-00038 від 27.08.2011 року, актом № 38 прийому-передачі товару від 27.08.2011 року, підписаною обома сторонами без будь-яких зауважень чи (або) заперечень щодо специфікації, кількості товару та його вартості (а.с. 20-21).
Оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний постачальником. Покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару. Датою поставки вважається дата виписки видаткової накладної постачальника (п.п. 3.3, 3.4. договору).
Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий товар здійснив частково, сплативши лише 5000,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками від 14.09.2011 р., від 15.09.2011 р.(а.с. 22-23).
Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 147020,00 грн. (152020,00-5000,00).
На претензію від 24.01.2012 року за №2401-04 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (а.с.24-25).
При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 147020,00 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655, 692, 712 ЦК України.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається, в п.4.3. договору сторони визначили інший розмір відсотків річних, ніж передбачений чинним законодавством, а саме, у розмірі 35 % річних від простроченої суми за весь період прострочки.
Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 1176, 16 грн. інфляційних втрат та 28336,59 грн. відсотків річних, згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.13-14).
Відповідно до п.4.2 договору, у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупцем згідно п.3.4. договору сплачується на користь постачальника пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від невиплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.4.2. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно присудив до стягнення 11425,27 грн. пені за період з 01.09.2011 року по 01.03.2012 року, згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.13-14).
При цьому, посилання скаржника, що видаткові накладні не можуть бути доказами отримання ним товару, оскільки він їх не підписував, а товар не отримував і заявки на поставку товару не подавав, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, господарські відносини між сторонами у справі тривали з 01.07.2011 року - з моменту укладення договору поставки. Відповідач протягом липня - серпня 2011 року отримав товар на загальну суму 412417,50 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами прийому-передачі (а.с. 20-21, 47-50). Самим же відповідачем було здійснено оплату поставленого йому товару на загальну суму 265397,50 грн. згідно банківських виписок (а.с. 22, 51-52) Неоплаченим залишився товар, отриманий відповідачем за останньою накладною №РН-00038 від 27.08.2011 року (а.с.20). Слід зазначити, що при останній поставці, як і при всіх попередніх, відповідачу був поставлений товар одієї продовольчої групи (бензин), останній був отриманий у спосіб аналогічний попередньому, про отримання товару свідчить підпис відповідача на видаткових накладних аналогічний підписам на всіх попередніх накладних. Більше того, 14.09.-15.09.2011р. відповідачем було сплачено 5000,00 грн. за отримані 27.08.2011 року ПММ.
Водночас, незважаючи на вимогу позивача (претензія від 24.01.20012 року) про оплату отриманого відповідачем товару, останній не заперечував ані проти суми заборгованості, ані проти існування боргу.
Крім того, після отримання від позивача претензій відповідач не провів службове розслідування за фактом неотримання ним товару вказаного в неоплачених ним видаткових накладних та непідписання ним останніх. Не надано відповідачем і доказів повідомлення правоохоронних органів чи позивача з зазначених вище підстав.
Також, відповідачем не доведено, що вказані в видаткових накладних товарно-матеріальні цінності не були отримані та не оприбутковувалися ним у бухгалтерському чи податковому обліку, тощо.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Вінницької області від 26.04.2012 року - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Тимошенко О.М.