33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"05" червня 2012 р. Справа № 5/5007/23/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючий суддя Грязнов В.В.
суддя Мельник О.В. ,
суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1 директор (паспорт ¹НОМЕР_2 від 26.11.1996р.);
ОСОБА_2 (довіреність №3 від 23.01.2012р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Сервіс»на рішення господарського суду Житомирської області від 27.04.2012р. у справі №5/5007/23/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Сервіс»
м.Бердичів Житомирської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармія» м.Бердичів Житомирської області
про визнання недійсним договору від 06.10.2008р., укладеного шляхом видачі
видаткової накладної №1633 від 06.10.2008р.,-
До початку засідання, розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 05.06.2012р. внесено зміни до складу колегії суддів у справі №5/5007/23/12, автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №5/5007/ 23/12 у складі: головуючий-суддя Грязнов В.В., суддя Саврій В.А., суддя Мельник О.В.
У зв'язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні зі справи №5/5007/23/12 судді Саврія В.А. через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий-суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.(арк.справи 109).
Представникам Відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 ГПК Украни. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу стороною заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.04.2012р. у справі №5/5007/ 23/12 (суддя Ляхевич А.А.) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Сервіс» (надалі - ТзОВ «Тех-Сервіс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармія»(надалі - ТзОВ «Фармія») про визнання недійсним договору від 06.10.2008р., укладеного шляхом видачі видаткової накладної №1633 від 06.10.2008р.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Тех-Сервіс»подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 27.04.2012р. скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі. Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що між сторонами не було укладено договору, а тому і відсутні підстави для визнання його недійсним. Однак, на думку Скаржника судом порушено ст.ст. 174, 181 ГК України та ст.207 ЦК України. З наявних у сторін документів вбачається виникнення між сторонами відносин по передачі палива, які підпадають під дію норм, що регулюють відносини за договором поставки, а саме ст.712 ЦК Укаїни та ст.265 ГК України. Отже, відносини між Позивачем та Відповідачем є відносинами поставки, оскільки вони виникли між двома суб'єктами підприємницької діяльності щодо передачі бензину для забезпечення підприємницької діяльності Відповідача. Відносини поставки є господарсько-договірними зобов'язаннями. Таким чином, єдиною підставою для виникнення між Позивачем та Відповідачем відносин поставки Скаржник вважає окремий письмовий договір. Згідно ст.ст. 181, 207, 208 ЦК України, письмовий договір між юридичними особами може бути укладений або шляхом складання єдиного документа, або шляхом обміну документами в яких зафіксовано його зміст. Скаржник зауважує, що при цьому, у вказаних нормах відсутнє посилання на те, що певні види документів не можуть слугувати доказом укладення договору, отже на думку Позивача, доказом укладення письмового договору можуть бути будь-які документи. Таким чином, обмін між сторонами довіреністю та видатковою накладною -є обміном між сторонами документами в яких зафіксовано зміст договору. На думку Скаржника, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність між сторонами укладеного договору від 06.10. 2008р., а також вказав на відсутність підстав для задоволення позову посилаючись на неможливість укладення договору між сторонами шляхом видачі видаткової накладної. Скаржник зазначає, що вказаний договір був укладений з порушенням вимог ч.2 та ч.3 ст.203 ЦК України. Відповідно до розділу 13 Статуту Позивача органом, що здійснює представництво інтересів Позивача та має право укладати договори від імені Позивача є директор товариства. Однак, директор не вчиняв жодних дій щодо укладення договору з Відповідачем. Даний договір був укладений з касиром Позивача, який відповідно до Статуту Позивача не наділяється повноваженнями на укладення договорів від імені товариства. Таким чином, касир не мав жодних повноважень на вчинення дій щодо укладення будь-яких договорів від імені Позивача. Отже, передача Відповідачу видаткової накладної та талонів могла мати місце лише після того, як видаткову накладну підписав керівник Позивача, який своїм підписом підтверджує факт укладення договору.(арк.справи 89-94).
Відповідачем 05.06.2012р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що апеляційна скарга не містить відповідних чітких посилань на конкретні норми ст.104 ГПК України, відсутні зрозумілі обґрунтування незаконності рішення що оскаржується. Просить суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Тех-Сервіс»- без задоволення.(арк.справи 107-108).
Ухвалою від 17.05.2012р. у даній справі апеляційну скаргу ТзОВ «Тех-Сервіс»прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк.справи 87).
Представники Відповідача в судовому засіданні 05.06.2012р. повністю заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили апеляційний суд залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 27.04.2012р., а апеляційну скаргу -без задоволення.
Представник Позивача в призначене судове засідання не з'явився, однак до початку засідання подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів відхилила дане клопотання, вважаючи за можливе розглянути скаргу по суті.(арк.справи 105-106).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників Відповідача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-сервіс» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фармія» рахунок №0000000486 на суму 55 500 грн. 00 коп. на оплату бензину марки А-95 в обсязі 10 000 літрів. (арк.справи 7).
ТзОВ «Фармія»платіжним дорученням №1293 від 01.10.2008р. перерахувало на розрахунковий рахунок ТзОВ «Тех-сервіс» грошові кошти в сумі 55 500 грн. із призначенням платежу «Оплата за бензин А-95 по рах. від 26.09.2008р.».(арк.справи 9).
Фактично, через представника ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності ЯПК №615336 від 06.10.2008р., згідно видаткової накладної №1633 від 06.10.2008р. ТзОВ «Тех-сервіс»передало, а ТзОВ «Фармія» - прийняло талони номіналом 20 літрів на 8 000 літрів бензину А-95 та талони номіналом 10 літрів на 2 000 літрів бензину А-95 на загальну суму 55 500 грн.(арк.справи 6).
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, при цьому приймає до уваги наступне:
Статею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільноправові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Разом з тим, матеріалами справи та письмовими поясненнями сторін стверджується, що окремого договору у письмовій формі сторони з приводу спірних відносин не укладали.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, під-писаного сторонами та скріпленого печатками. Разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефоно-грамами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.(ст.181 ГК України). Згідно з ч.1, ч.2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частина перша статті 207 ЦК України також визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Між тим, відповідно до Закону України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення. Згідно з ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно з п.2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення.
Згідно п.2.4 вищезазначеного Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Матеріалами справи стверджується, що між ТзОВ «Фармія»та ТзОВ «Тех-сервіс»виникли зобов'язальні правовідносини, що за своєю правовою природою є правовідносинами купівлі-продажу і факт їх виникнення засвідчується рахунком Позивача №0000000486 від 26.09.2008р. на суму 55 500 грн., платіжним дорученням №1293 від 01.10.2008р. про оплату зазначеного рахунку, довіреністю та видатковою накладною Позивача №1633 від 06.10.2008р. про передачу Відповідачеві талонів на бен-зин А-95 в об'ємі 10 000 літрів на загальну суму 55 500 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи платіжне доручення, довіреність та видаткова накладна про передачу талонів на пальне, якими Позивач обґрунтовує позовну вимогу -є платіжними і обліковими документтами, які містять усі необхідні реквізити і свідчать, що господарські правовідносини з купівлі-прода-жу ТзОВ «Тех-сервіс»бензину А-95 для ТзОВ «Фармія»протягом спірного періоду здійснювалися з відстрочкою відпуску товару у спрощений спосіб шляхом усної домовленості сторін, обміну одно-сторонніми документами та прийняття покупцем партій пального, в тому об'ємі, який був необхідний йому у відповідний проміжок часу.
Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується і з обґрунтованими висновками місцевого господарського суду, що жоден з вищеперелічених документів не є договором в розумінні положень цивільного та господарського законодавства України і не може бути визнаний недійсним.
Досліджуючи обставини недійсності правочину, укладеного шляхом видачі Відповідачеві оспорюваної накладної неуповноваженим працівником Позивача (касиром), колегія суддів звертає увагу на такі обставини:
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання форми організації бухгалтерського обліку та забезпечення його ведення здійснюється підприємством самостійно; відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповоноважений орган (посадова осо-ба).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження невідповідності дій касира його посадовим обов'язкам Позивач не надав на вимогу суду Посадової інструкції касира, яка була чинною у вересні-жовтні 2008р. і з якою у встановленому порядку касир був ознайомлений.
Разом з тим, надана Позивачем Посадова інструкція бухгалтера-касира, затверджена керівником підприємства 01.01.2011р., передбачає, що одним із завдань касира-бухгалтера є оформлення первинних документів на відпуск товарно-матеріальних цінностей згідно «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»; крім того, всі документи, після оформлення касиром-бухгалтером повинні передаватися на підпис головному бухгалтеру та директору; директор підприємства забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарских операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.
З огляду на зазначені обставини, твердження Позивача про неправомірність дій касира, який 06.10.2008р. видав оспорювану видаткову накладну - не знайшли свого підтвердження, відсутні у справі і докази проведення службового розслідування або звернення до правоохоронних органів і реагування останніх з приводу перевищення бухгалтером-касиром своїх повноважень.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені Позивачем недоліки у оформленні видаткової накладної можуть бути підставою для застосування відповідальності до посадових осіб ТзОВ «Тех-сервіс» відповідно до норм законодавства про працю, проте, такі не спростовують факту виникнення між сторонами правовідносин купівлі-продажу пального, за вільним їх волевиявленням, спрямованим на реальне настання наслідків, які не суперечать закону.
Разом з тим, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.
Так, в силу ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується Законом, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 4 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, правочин може бути визнано недійсним у разі, якщо зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільною законодавства, а також моральним засадам суспільства, у разі якщо особа, що вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин вчинений з порушенням встановленої форми; без дотримання спеціальних вимог для укладення певних видів правочинів.
Проте, колегія суддів не вбачає, що при укладенні 06.10.2008р. оспорюваного правочину сторони порушили вимоги чинного законодавства, оскільки за формою і змістом оспорюваний правочин відповідає вимогам #1 глави 17, #1 глави 54 ЦК України; не стверджено, що внаслідок укладення у спрощений спосіб договору купівлі-продажу з відстрочкою передачі товару права Позивача були порушенні.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її до виконання, прийняття платежу, передача товару другій стороні, виконання послуги та ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на вчинення правочину або укладення угоди задоволенню не підлягає (п.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. N02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем було здійснено проплату в повному розмірі за рахунком №0000000486 від 26.09.2008р. і ця обставина не заперечується Позивачем. Тобто, Позивач отримав повну вартість товару ще до того моменту, як видав талони на бензин і почав відпускати його Відповідачеві.
Колегія суддів погоджується і з правомірним висновком суду першої інстанції, що обставини оприбуткування у повному обсязі плати за пальне та факт відпуску Відповідачеві до грудня 2010 року частини оплаченого автобензину на належній Позивачу АЗС - свідчать про схвалення останнім вчиненого 06.10.2008р. правочину - договору купівлі-продажу пального.
У справі відсутні докази відмови Позивача від отримання або поверненя Відповідачеві сплаченої 01.10.2008р. суми коштів.
Матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов'язань Позивача і вмотивованості висновку про безпідставність заявленого позову.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не подано належних доказів, які обґрунтовують правомірність звернення із заявленим позовом.
Позов безпідставний і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на зазначені обставини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Сервіс»на рішення господарського суду Житомирської області від 27.04.2012р. у справі №5/5007/23/12 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу № 5/5007/23/12 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Василишин А.Р.