33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"31" травня 2012 р. Справа № 5019/513/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі -ДП НАЕК "Енергоатом"), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі -Рівненська АЕС), до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі -Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 7 414 791 грн. 66 коп.,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 за дов. від 26 квітня 2012 року № 1002,
відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 3 січня 2012 року № 05
У березні 2012 року ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє Рівненська АЕС, звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 3, укладеного між позивачем та Підприємством 1 жовтня 2002 року (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 1 від 6 липня 2010 року), відповідачу в грудні 2011 року та січні-лютому 2012 року була поставлена теплова енергія в гарячій воді на загальну суму 7 285 135 грн. 87 коп. Оскільки відповідач взяте на себе зобов'язання щодо оплати використаної теплової енергії у встановлений договором строк не виконав, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 551, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 224, 225, 229, 230 Господарського кодексу України (далі -ГК України), просив суд стягнути з Підприємства 7 414 791 грн. 66 коп., з яких: 7 285 135 грн. 87 коп. -основний борг за договором, 104 886 грн. 00 коп. -пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків, 20 515 грн. 60 коп. -три проценти річних, 4 254 грн. 19 коп. -інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 2 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/513/12, розгляд якої було призначено на 19 квітня 2012 року.
Ухвалою від 19 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 10 травня 2012 року.
У судовому засіданні, призначеному на 10 травня 2012 року, було оголошено перерву до 31 травня 2012 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач вказаний позов визнав у частині боргу, що був нарахований позивачем за поставлену у грудні 2010 року теплову енергію, у зв'язку з чим Підприємство частково погасило дану заборгованість. Водночас відповідач заперечив проти позовних вимог щодо нарахування йому суми заборгованості за поставлену у січні-лютому 2012 року теплову енергію, оскільки позивач в порушення вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" ухиляється від переукладення договору в порядку, визначеному даним Законом. На підставі викладеного Підприємство просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення вартості теплової енергії, поставленої позивачем у січні-лютому 2012 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 жовтня 2002 року між Підприємством та Рівненською АЕС було укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Підприємство в свою чергу зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цією угодою (а.с. 8-10).
За умовами пункту 6.2 договору розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачу, проводиться на підставі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Рівненської АЕС щомісячно до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Судом встановлено, що даний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток цих підприємств.
Судом також встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач за період з грудня 2011 року по лютий 2012 року поставив відповідачу теплову енергію в гарячій воді на загальну суму 7 285 135 грн. 87 коп., у зв'язку з чим останньому були виставлені відповідні рахунки: від 31 грудня 2011 року № СП000951-тв на суму 2 127 096 грн. 67 коп., від 31 січня 2012 року № СП000024-тв на суму 2 447 749 грн. 20 коп. та від 29 лютого 2012 року № СП000128-тв на суму 2 710 290 грн. 00 коп. (а.с. 12).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 3 від 1 жовтня 2002 року щодо поставки теплової енергії свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Водночас Підприємство взятий на себе за договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати поставленої у вищезазначений період енергії не виконало, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість, яка станом на 13 квітня 2012 року становила 7 285 135 грн. 87 коп. Даний факт також підтверджується наявним у матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків від 13 квітня 2012 року, підписаним повноважними представниками сторін та скріплений печатками вказаних підприємств (а.с. 59).
У той же час до початку розгляду даної справи по суті представником Підприємства було надано ряд платіжних доручень, що свідчать про часткову оплату теплової енергії, поставленої відповідачу за вищезазначеним договором у грудні 2011 року. Так, згідно платіжних доручень: від 13 квітня 2012 року № 752, від 14 квітня 2012 року № 754, від 7 травня 2012 року № 906, від 28 травня 2012 року № 1061, від 29 травня 2012 року № 1077, від 30 травня 2012 року № 1089 та № 1090 в рахунок погашення боргу відповідачем було перераховано позивачу кошти на загальну суму 632096 грн. 67 коп. (а.с. 47-48, 61, 69-72).
Факт отримання вищезазначеної суми також підтверджується поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмету спору.
За приписами пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 17 травня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Оскільки на час прийняття рішення у даній справі відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу сплачено позивачу 632096 грн. 67 коп., даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами та не спростовується позивачем, суд відповідно до вищезазначеної норми дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача цієї суми боргу.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 1 жовтня 2002 року № 3, яка складає 6653039 грн. 20 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Підприємства вказаної суми.
Твердження відповідача щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з Підприємства вартості поставленої у січні-лютому 2012 року теплової енергії в зв'язку з недотриманням постачальником положень Закону України "Про здійснення державних закупівель" щодо переукладення договору на постачання теплової енергії не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відповідно до пункту 10.1 договору дана угода набирає чинності з 1 жовтня 2002 року та діє до 1 жовтня 2003 року.
При цьому сторони погодили, що даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору).
Водночас відповідач не надав суду доказів того, що вищезазначений договір припинив свою дію в порядку, передбаченому пунктом 10.4 договору.
Крім того, факт поставки відповідачу теплової енергії за вищезазначеним договором у січні-лютому 2012 року також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 13 квітня 2012 року, що підписаний його уповноваженою особою відповідача та скріплений печаткою даного підприємства (а.с. 59).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов в частині стягнення з відповідача 6653039 грн. 20 коп. основного боргу підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням Підприємством взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії, останній також просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 104 886 грн. 00 коп., з яких: 60093 грн. 39 коп. -пеня, нарахована з 25 січня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2127096 грн. 67 коп., що складає вартість поставленої відповідачу у грудні 2011 року теплової енергії, 37017 грн. 19 коп. -пеня, нарахована з 25 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2447749 грн. 20 коп., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у січні 2012 року, 7775 грн. 42 коп. - пеня, нарахована з 25 березня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2710290 грн. 00 коп., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у лютому 2012 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що 6 липня 2010 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 3 від 1 жовтня 2002 року, в якій сторони погодили викласти пункт 7.2.2 договору в новій редакції, згідно з якою за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Пунктом 3 даної угоди передбачено, що вона є невід'ємною частиною договору № 3 від 1 жовтня 2002 року. В усьому іншому, що не передбачено даною угодою, сторони керуються умовами зазначеного договору.
Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 104 886 грн. 00 коп. пені підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором позивач просив суд стягнути з останнього три проценти річних в сумі 20515 грн. 60 коп., з яких: 11713 грн. 60 коп. -три проценти річних, нараховані з 25 січня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2127096 грн. 67 коп., що складає вартість поставленої відповідачу у грудні 2011 року теплової енергії, 7242 грн. 66 коп. -три проценти річних, нараховані з 25 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2447749 грн. 20 коп., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у січні 2012 року, 1559 грн. 34 коп. -три проценти річних, нараховані з 25 березня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2710290 грн. 00 коп., що складає вартість теплової енергії, поставленої відповідачу у лютому 2012 року.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 4254 грн. 19 коп., нараховані на суму основного боргу в розмірі 2127096 грн. 67 коп. з 25 січня 2012 року по 31 березня 2012 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 7 договору за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язань, крім випадку письмової відмови сторони.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягають задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.
Пунктом 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 вищезазначеного Закону припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє Рівненська АЕС, згідно платіжного доручення від 29 березня 2012 року № 2196, було перераховано до Державного бюджету України 64 380 грн. 00 коп. судового збору (а.с. 6).
Оскільки провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 632096 грн. 67 коп. основного боргу згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України підлягає припиненню, суд на підставі вказаної норми Закону дійшов висновку про необхідність повернення позивачу частини сплаченого ним судового збору в розмірі 5585 грн. 95 коп.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, майдан Незалежності, будинок 2, ідентифікаційний код: 30536302) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу -"Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046) 6653039 (шість мільйонів шістсот п'ятдесят три тисячі тридцять дев'ять) грн. 20 коп. основного боргу, 104886 (сто чотири тисячі вісімсот вісімдесят шість) грн. 00 коп. пені, три проценти річних у розмірі 20515 (двадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн. 60 коп., 4254 (чотири тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн. 19 коп. інфляційних втрат, а також 58794 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн. 05 коп. судового збору.
Повернути державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу -"Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046) з Державного бюджету України 5585 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 95 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі № 5019/513/12 в частині позовних вимог державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства 632096 грн. 67 коп. основного боргу припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 5 червня 2012 року
Суддя Є.В. Павленко