33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"31" травня 2012 р. Справа № 5019/533/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі -ДП НАЕК "Енергоатом"), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі -Рівненська АЕС), до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі -Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 735 369 грн. 85 коп.,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 за дов. від 26 квітня 2012 року № 1002,
відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 3 січня 2012 року № 05
У березні 2012 року ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє Рівненська АЕС, звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 1, укладеного між позивачем та Підприємством 1 жовтня 2002 року (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 1 від 6 липня 2010 року), відповідачу в грудні 2011 року та січні-лютому 2012 року була поставлена питна вода на загальну суму 720 144 грн. 07 коп. Оскільки відповідач взяте на себе зобов'язання щодо оплати поставленої йому води у встановлений договором строк не виконав, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 551, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 224, 225, 229, 230 Господарського кодексу України (далі -ГК України), просив суд стягнути з Підприємства 735 369 грн. 85 коп., з яких: 720 144 грн. 07 коп. -основний борг за договором, 12 345 грн. 06 коп. -пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків, 2 416 грн. 91 коп. -три проценти річних, 463 грн. 81 коп. -інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 5 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/533/12, розгляд якої було призначено на 19 квітня 2012 року.
Ухвалою від 19 квітня 2012 року розгляд справи було відкладено на 10 травня 2012 року.
У судовому засіданні, призначеному на 10 травня 2012 року, було оголошено перерву до 31 травня 2012 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач вказаний позов визнав у частині боргу, що був нарахований позивачем за поставлену у грудні 2010 року питну воду, у зв'язку з чим до початку розгляду даної справи по суті Підприємство повністю погасило дану заборгованість. Водночас відповідач заперечив проти позовних вимог щодо нарахування йому суми заборгованості за поставлену у січні-лютому 2012 року питну воду, оскільки позивач в порушення вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" ухиляється від переукладення договору в порядку, визначеному даним Законом. На підставі викладеного Підприємство просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення вартості питної води, поставленої позивачем у січні-лютому 2012 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 жовтня 2002 року між Підприємством та Рівненською АЕС було укладено договір № 1 про подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати артезіанську воду в потрібних йому обсягах, а Підприємство в свою чергу зобов'язується оплачувати одержану воду за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цією угодою (а.с. 8-10).
За умовами пункту 4.1 договору розрахунки за використану воду здійснюються між постачальником та абонентом (відповідачем) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Рівненської АЕС до 20-го числа місяця, наступного за звітнім.
Судом встановлено, що даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток цих підприємств.
Судом також встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач за період з грудня 2011 року по лютий 2012 року поставив відповідачу питну воду на загальну суму 720 144 грн. 07 коп., у зв'язку з чим останньому були виставлені відповідні рахунки: від 31 грудня 2011 року № СП000952-тв на суму 231 905 грн. 95 коп., від 31 січня 2012 року № СП000040-тв на суму 236 197 грн. 04 коп. та від 29 лютого 2012 року № СП000141-тв на суму 252 041 грн. 08 коп. (а.с. 11).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 1 жовтня 2002 року щодо поставки питної води свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Однак Підприємство взятий на себе за договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати поставленої у вищезазначений період води не виконало, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість, яка на момент звернення позивача з даним позовом становила 720 144 грн. 07 коп.
У той же час до початку розгляду даної справи по суті Підприємством було надано ряд платіжних доручень, що свідчать про повну оплату води, поставленої відповідачу за вищезазначеним договором у грудні 2011 року. Так, згідно платіжних доручень: від 10 квітня 2012 року № 738, від 12 квітня 2012 року № 750, від 13 квітня 2012 року № 751 в рахунок погашення боргу відповідачем було перераховано позивачу кошти на загальну суму 231 905 грн. 95 коп. (а.с. 23-25).
Факт отримання вищезазначеної суми також підтверджується поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмету спору.
За приписами пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 17 травня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Оскільки на час прийняття рішення у даній справі відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу сплачено позивачу 231 905 грн. 95 коп., даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами та не спростовується позивачем, суд відповідно до вищезазначеної норми дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача цієї суми боргу.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 1 жовтня 2002 року № 1, яка складає 488 238 грн. 12 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Підприємства вказаної суми.
Твердження відповідача щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з Підприємства вартості поставленої у січні-лютому 2012 року питної води в зв'язку з недотриманням постачальником положень Закону України "Про здійснення державних закупівель" щодо переукладення договору на постачання води не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відповідно до пункту 9 договору дана угода набуває чинності з 1 жовтня 2002 року та діє по 1 жовтня 2003 року. При цьому сторони погодили, що цей договір вважається переукладеним на новий строк на таких же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії. Договір може бути розірвано за згодою сторін. Розірвання договору за вимогою однієї із сторін дозволяється у разі письмового попередження іншої сторони за 3 місяці.
Водночас відповідач не надав суду доказів того, що вищезазначений договір припинив свою дію в порядку, передбаченому пунктом 9 договору.
Крім того, факт поставки відповідачу питної води за вищезазначеним договором у січні-лютому 2012 року також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 13 квітня 2012 року, що підписаний його уповноваженою особою відповідача та скріплений печаткою даного підприємства (а.с. 79). Зі змісту даного акту вбачається, що відповідач визнав заборгованість за водопостачання згідно вищезазначеного договору за січень-лютий 2012 року в сумі 488 238 грн. 12 коп.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов в частині стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням Підприємством взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленої позивачем води, останній також просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 345 грн. 06 коп., з яких: 7 036 грн. 38 коп. -пеня, нарахована з 20 січня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 231 905 грн. 95 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у грудні 2011 року, 4 065 грн. 69 коп. - пеня, нарахована з 20 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 236 197 грн. 04 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у січні 2012 року, 1 242 грн. 99 коп. -пеня, нарахована з 20 березня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 252 041 грн. 08 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у лютому 2012 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що 6 липня 2010 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 1 від 1 жовтня 2002 року, в якій сторони погодили викласти пункт 4 договору в новій редакції, згідно з якою за несвоєчасне здійснення розрахунків за водопостачання абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Пунктом 3 даної угоди передбачено, що вона є невід'ємною частиною договору № 1 від 1 жовтня 2002 року. В усьому іншому, що не передбачено даною угодою, сторони керуються умовами зазначеного договору.
Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 12 345 грн. 06 коп. пені підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором позивач просив суд стягнути з останнього три проценти річних в сумі 2 416 грн. 91 коп., з яких: 1 372 грн. 37 коп. -три проценти річних, нараховані з 20 січня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 231 905 грн. 95 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у грудні 2011 року, 795 грн. 95 коп. -три проценти річних, нараховані з 20 лютого 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 236 197 грн. 04 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у січні 2012 року, 248 грн. 59 коп. -три проценти річних, нараховані з 20 березня 2012 року по 31 березня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 252 041 грн. 08 коп., що складає вартість води, поставленої відповідачу у лютому 2012 року.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 463 грн. 81 коп., нараховані на суму основного боргу в розмірі 231 905 грн. 95 коп. з 20 січня 2012 року по 31 березня 2012 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягають задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.
Пунктом 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 вищезазначеного Закону припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє Рівненська АЕС, згідно платіжного доручення від 29 березня 2012 року № 2197, було перераховано до Державного бюджету України 14 707 грн. 40 коп. судового збору (а.с. 6).
Оскільки провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 231 905 грн. 95 коп. основного боргу згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України підлягає припиненню, суд на підставі вказаної норми Закону дійшов висновку про необхідність повернення позивачу частини сплаченого ним судового збору в розмірі 4 638 грн. 12 коп.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, майдан Незалежності, будинок 2, ідентифікаційний код: 30536302) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу -"Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046) 488 238 (чотириста вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять вісім) грн. 12 коп. основного боргу, 12 345 (дванадцять тисяч триста сорок п'ять) грн. 06 коп. пені, три проценти річних у розмірі 2 416 (дві тисячі чотириста шістнадцять) грн. 91 коп., 463 (чотириста шістдесят три) грн. 81 коп. інфляційних втрат, а також 10 069 (десять тисяч шістдесят дев'ять) грн. 28 коп. судового збору.
Повернути державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу -"Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046) з Державного бюджету України 4 638 (чотири тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 12 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі № 5019/533/12 в частині позовних вимог державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства 231 905 грн. 95 коп. основного боргу припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 5 червня 2012 року
Суддя Є.В. Павленко