07 листопада 2006 р.
№ 14/83
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
Новіков М.О. -(дор. № 58-14/18888 від 29.12.04)
- відповідача
Горолюк С.О. -(дор. № 12 від 03.01.2006)
розглянув касаційну скаргу
ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2006
у справі
№ 14/83 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»
до
ДП Придніпровська залізниця
ТОВ торгово-промислова фірма «Фінекс»
ЗАТ «Торговий дім «Укртатнафта»
про
Стягнення вартості нестачі дизпалива
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2006 (суддя С.Панна) в позовних вимогах про стягнення вартості недостачі дизельного палива відмовлено повністю.
Рішення господарського суду першої інстанції вмотивовано приписами ст.ст. 24, 111, 129 Статуту залізниць України відповідно до яких вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, а залізниця вправі, але не зобов'язана, перевіряти правильність цих відомостей, кількість та масу вантажу, що зазначається у накладній; залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, якщо таке перевезення дозволено правилами завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; обставини що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Всі відомості зазначені вантажовідправником у залізничній накладній відповідають дійсності і підтверджені відвантажувальною відомістю, актом експертизи, квитанцією зважування.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2006 (судді: Л.Чоха, В.Головко, О.Лисенко) рішення господарського суду першої інстанції залишене без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Позивач з постановленими у справі судовими рішеннями не погодився, просить в касаційній скарзі зазначені судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права -ст. 924 ЦК України, ст.ст. 24, 113 Статуту залізниць України.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що на адресу позивача прибув вагон № 74227349, завантажений засобами відправника - ЗАТ «Торговий дім «Укртатнафта», маса вантажу визначена на вагах відправника, на станцію призначення вказаний вагон прибув в непошкодженому стані, за справними запірно-пломбувальними пристроями відправника.
Вирішуючи питання щодо доказів суд врахував інститут допустимості засобів доказування (ст. 34 ГПК України) згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлений перелік документів-доказів, як є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, як обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підстав яких пред'явлено позов.
Оскільки вантаж надійшов на станцію призначення у непошкодженому вагоні з непошкодженими пломбами відправника, тому відповідно до ст. 111 Статуту залізниць України висновки господарських судів про відсутність підстав для покладення відповідальності на залізницю обгрунтовані.
Відвантаження продукції здійснювалося ЗАТ «Торговий дім «Укртатнафта», який і є учасником з виконання договірних зобов'язань з перевезення. Незалежно від того, що продукція відвантажена на виконання договору, укладеного між позивачем та другим відповідачем у справі, постачальник продукції не є її відправником, а отже, не може мати самостійних зобов'язань з договору перевезення.
Умовами договору передбачено, що прийомка товару проводиться у відповідності до Інструкції про порядок прийняття, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої Наказом Держнафтогазпрому, Мінекономіки, Мінтранспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.99 № 81/38/101/235/122.
Господарськими судами встановлено, що позивач здійснив прийомку вантажу з порушенням умов договору та п. 4.1.3.21 зазначеної Інструкції, а тому факт недостачі продукції є недоведеним.
Крім того, продукція відвантажувалася за участю експерта відділення Полтавської ТПП.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України,
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2006 у справі № 14/83 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун