07 червня 2012 р.Справа № 2-а/1570/5544/11
Категорія:10.3.4Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача -судді Стас Л.В.
суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.,
за участю секретаря -Ридванської Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року по справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц - Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Позивач - Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц - Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 20760,46грн. та пені в сумі 560,53грн. у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року у задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц - Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі представник Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року -скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Горяц - Т»здійснює свою діяльність з використанням найманої праці та перебуває на обліку в Одеському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів.
Згідно Звіту про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів Форми № 10-ПІ за 2010 рік, що подавався відповідачем до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 86 осіб, з них середньооблікова кількість інвалідів - штатних працівників складала 3 особи; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особи, що відповідає вимогам законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Горяц - Т»на протязі 2010 року було подано Міському центру зайнятості звіти про наявність вакансій Форми № 3-ПН, затвердженого Наказом Мінпраці та соціальної політики України 19.12.2005р. № 420.
Також судом першої інстанції встановлено, що враховуючи рекомендації індивідуальної програми реабілітації інваліда 20.01.2010 року на підприємство ТОВ «Горяц - Т»Одеським міським центром зайнятості було видане одне направлення на працевлаштування, проте особа з обмеженими фізичними можливостями відмовилась від працевлаштування на запропонованій посаді, що підтверджується листом Одеського міського центру зайнятості від 07.10.2011 року №3646/17/03 адресованого директору ТОВ «Горяц - Т».
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991, № 875-XII.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ТОВ «Горяц - Т»було виконано вимоги чинного законодавства по створенню робочих місць для інвалідів та систематично інформовано районний центр зайнятості про потребу в працівниках-інвалідах на вільні робочі місця.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 статті 18 названого Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно ч. 3 названої статті Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»(в редакції від 23 лютого 2006 року) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України колегія суддів приходить до висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється або безпосереднім зверненням інваліда до підприємства, або зверненням інваліда до державної служби зайнятості з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії. При цьому на підприємство, установу чи організацію покладено обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості у встановленому законодавством порядку.
Як встановлено матеріалами справи, ТОВ «Горяц - Т»було надано протягом 2010 року щомісячні звіти за формою № 3-ПН до Одеського міського центру зайнятості, тобто виконало одну з обов'язкових умов щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, передбачену Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». При цьому звіти відповідачем заповнено у відповідності до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19 грудня 2005 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, із зазначенням вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Проте державною службою зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися.
Аналізуючи наведені вище вимоги законодавства України щодо створення робочих місць для інвалідів та працевлаштування інвалідів, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів для їх працевлаштування на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, зазначені в частині 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». На підприємство ж покладається обов'язок надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а також щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Отже, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи та якої нозології. За таких обставин, є необґрунтованим покладення на підприємство відповідальності у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року по справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц - Т»про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: