Справа №2-2209/11
29 травня 2012 року
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого -судді Стрельбицького В.В.
при секретарях Тарапацькому Т.О., Смуток Б.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування,
встановив:
Позивачі звернулись до суду з позовом в якому просять визнати за ними право власності по 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В обґрунтування позовної заяви позивачі покликаються на те, що квартири АДРЕСА_1 у 1995 році була приватизована їх мамою -ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_5, так як у даній квартирі були зареєстровані тільки вони. На час приватизації квартири і після неї їх мати та ОСОБА_5 важко хворіли і потребували стороннього догляду. У зв'язку з цим позивачі почали проживати разом з ними у спірній квартирі. Тому на час смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року і після цього вони проживали у спірній квартирі і фактично прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті їх матері -половину квартири. Заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину вони не подавали, оскільки ОСОБА_5 постійно запевняв їх у тому, що квартира обов'язково залишиться їм. Враховуючи вік та стан здоров'я ОСОБА_5, позивачі погодились з тим, що спадщину вони оформлять пізніше та продовжували допомагати останньому в оплаті квартири та комунальних послуг, купували продукти, проводили певні роботи в квартирі. У 2005 році в спірній квартирі з'явилась ОСОБА_3, яка за словами ОСОБА_5 жила у цій квартирі, як квартирантка і допомагала йому по господарству. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер. ОСОБА_3 довго скривала від них факт смерті ОСОБА_5 Коли вони приходили навідувати його, вона говорила, що він то вийшов погуляти, то він хворий. Їх навіть не повідомили про його похорон. Лише після цього вони довідались, що ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Вважають, що спадщину вони прийняли.
08.11.2011 року позивачі подали уточнення до позовних вимог, згідно яких просять визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою Львівською державною нотаріальною конторою 27.07.2006 року по реєстру №6-3481 після смерті ОСОБА_4 та визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/6 частині кожному в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали, та дали пояснення аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, з підстав викладених у письмових запереченнях. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторін, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про смерть від 07.04.2011р. /а.с.7/ ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м.Львові.
Як видно із свідоцтва №Г-НОМЕР_1 від 15.11.1995 року /а.с.17/ про право власності на квартиру АДРЕСА_1, така належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Згідно довідки №146/03-25 від 12.10.2004р. /а.с.48/ 02.03.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено шлюб у відділ реєстрації актів цивільного стану Галицького РУЮ у м.Львові.
Окрім того, з матеріалів справи видно, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.07.2006 року /а.с.49/ ОСОБА_5 є спадкоємцем усього майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме Ѕ частини квартири АДРЕСА_1
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В судовому засіданні позивачами не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, не стверджено достатніми доказами той факт, що вони фактично прийняли спадщину. Окрім того, представник відповідача в судовому засіданні наполягав на застосування строків позовної давності.
Суд не ставить під сумнів покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, оскільки покази таких фактично свідчать про обставини спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак не спростовують доводи відповідача щодо обставин спільного проживання з ОСОБА_5 та її заперечення з приводу позовних вимог.
Відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно до ст.1268 ч.3 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
В судовому засіданні представником відповідача та відповідачем доведено, а позивачами не спростовано факт того, що позивачі мали можливість з'ясувати в ОСОБА_5 обставини його спільного проживання з ОСОБА_3 Окрім того, в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачі мали можливість пред'явити свої права на спадщину після смерті ОСОБА_4, зокрема частини квартири, однак без поважних причин цього не зробили.
Також, суд вважає, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, після смерті ОСОБА_4 і в належному йому розмірі, що не суперечить закону та інтересам інших спадкоємців, оскільки такі у встановлений законом строк не прийняли спадщини та не звернулись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
З матеріалів спадкової справи ОСОБА_4 видно, що остання на випадок її смерті заповіла належну їй частину квартири АДРЕСА_1 своєму сину -ОСОБА_14. Однак, ОСОБА_14 спадщину не прийняв та його місце перебування не встановлено, незважаючи на те, нотаріусом вчинялись усі необхідні дії по встановленню місця перебування ОСОБА_14
Згідно заповіту від 13.10.2006р. /а.с.51/ ОСОБА_5 заповів усе належне йому майно ОСОБА_3
Відповідно до ч.1,2,3 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині,
встановлюється на час відкриття спадщини.
Оцінюючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_4 а саме Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 діяв цілком правомірно, оскільки інші спадкоємці за законом не заявили про своє право на спадщину, а тому заповіт ОСОБА_5 яким він заповів усе належне йому майно ОСОБА_3, не суперечить вимогам закону, правам та інтересам інших осіб. Окрім того, суд бере до уваги ту обставину, що позивачі пропустили строк позовної давності та не довели поважності пропуску такої.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, ст.ст.15, 257, 267, 1235, 1261, 1268, 1269 Цивільного кодексу України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10-ти днів після його оголошення.
Суддя: Стрельбицький В.В.