73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
30 травня 2012 р. Справа № 5024/507/2012
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1, м. Кривий Ріг,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАПА", смт. Нововоронцовка Херсонської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: ОСОБА_2, смт. Нововоронцовка Херсонської області,
про визнання учасника товариства таким, що вийшов зі складу учасників та про стягнення вартості частини майна
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3, представник, дов. від 16.04.2010 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 (директор);
від третьої особи: ОСОБА_2 (директор).
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАПА" (відповідач) та ОСОБА_2 (третя особа) про визнання учасника товариства таким, що вийшов зі складу учасників та стягнення вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "ТАПА".
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ОСОБА_1 (позивач) відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАПА», затвердженого зборами учасників від 15.09.2006 р. та 18.10.2006 р. зареєстрованого Нововоронцовською районною державною адміністрацією р/н 14951050001000182 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАПА».
З посиланням на норми Закону України «Про господарські товариства, ст..148 Цивільного кодексу України позивач просить визнати ОСОБА_1 таким, що вийшов зі складу учасників ТОВ «ТАПА»та стягнути вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "ТАПА" (далі -відповідач, ТОВ «ТАПА») .
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд прийшов до висновку відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Частиною 1 ст.148 Цивільного кодексу України встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Відповідно до ч.2 ст.148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
Частиною 1 статті 54 Закону України «Про господарські товариства»встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді.
Отже, вихід особи із складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про господарські товариства»зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
Частиною 3 ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається, зокрема, завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі.
Відповідно до ст.75 Закону України «Про нотаріат»нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Пунктом 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом /Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р., встановлено, що при посвідченні право чинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України, нотаріус перевіряє справжність підписів учасників право чинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
Відповідно до п.16 Інструкції нотаріально посвідчувані право чини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо право чин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.
Отже, для виготовлення нотаріально посвідченої копії заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників) товариства, яка подається товариством для внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, необхідно оригінал заяви, справжність підпису фізичної особи в якому засвідчена нотаріусом, або учасник товариства повинен особисто підтвердити, що така заява підписана ним.
Матеріалами справи підтверджується відсутність нотаріально посвідченої заяви учасника товариства ОСОБА_1 про його вихід із товариства з обмеженою відповідальністю, тобто відсутні підстави для прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства та проведення відповідних виплат, внесення змін до установчих документів.
Судом також встановлено, що порядок (процедура) виходу зі складу учасників не передбачений статутом ТОВ «ТАПА», і в порушення норм ст..148 ЦК України позивач не повідомив товариство про свій вихід в строки, встановлені вищевказаною статтею.
Відповідно до п.3.5. рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення -з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.
Частиною 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону України «Про господарські товариства»учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особами органами зв'язку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має волевиявлення щодо виходу з товариства, проте не виконав необхідних для задоволення цього волевиявлення дій, зокрема, не подав відповідачу належним чином оформлену заяву про вихід та нотаріально посвідчену копію такої заяви для забезпечення можливості відповідача здійснити реєстрацію змін до установчих документів у зв'язку із зміною складу засновників (учасників), відповідно до вимог частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні положення містяться в ст. 20 ГК України.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
З огляду на викладене, суд звертає увагу позивача, що вимога про визнання ОСОБА_1 таким, що вийшов із складу учасників ТОВ «ТАПА»не відповідає способам захисту порушених прав, передбаченим діючим законодавством України.
Звертаючись з позовом до суду, позивач на свій розсуд обирає спосіб захисту порушеного права, в той час як на суди покладено обов'язок перевірки відповідності обраного позивачем способу захисту приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Одночасно слід зазначити, що, звертаючись до суду з позовом, позивач самостійно обирає спосіб захисту свого права, шляхом звернення до суду у резолютивній частині позову з проханням про застосування такого способу. Між тим, невірне обрання способу захисту порушеного права не є підставою для відмови у позові за умови обґрунтованості вимог та встановлення факту порушення відповідного права.
Клопотання відповідача про зобов'язання позивача надати протокол зборів учасників ТОВ «ТАПА»за 2010 рік (а.с.50) відхиляється судом, оскільки не стосується предмету спору.
Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі, та призначення судової експертизи є похідними від вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що вийшов із складу учасників ТОВ «ТАПА», суд відмовляє в їх задоволенні.
Щодо заявленого одночасно з позовом клопотання про застосування заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать ТОВ «ТАПА», суд залишає його без задоволення, врахувавши наступне.
Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.
Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.
Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.
Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.
Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.
На підставі вищезазначених норм права, керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 08.06.2012 р.
Суддя В.В.Людоговська