Справа № 2-793/11 Провадження № 22-ц/0290/1078/2012Головуючий в суді першої інстанції:Робак С.О.
Категорія: 5 Доповідач: Нікушин В. П.
17.05.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Нікушина В.П.,
суддів: Сороки Л. А., Стеблюк Л. П.
при секретарі Чернаті В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на багаторічні насадження та заборону користуватись земельною ділянкою та багаторічними насадженнями за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення, яке ухвалив Тульчинський районний суд Вінницької області від 24 лютого 2012 року по даній справі, -
В червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на багаторічні насадження. В подальшому він позовні вимоги збільшив, поставивши питання про заборону користуватись земельною ділянкою та багаторічними насадженнями, які росли на цій земельній ділянці. Окрім цього за його клопотанням відповідача ОСОБА_4 замінено на ОСОБА_3
Мотивуючи позовні вимоги, він посилався на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,2240 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Юрківської сільської ради Тульчинського району.
Відповідно до кількісної та якісної характеристики даної земельної ділянки, проведеної відділом держкомагенства, на ній знаходяться багаторічні насадження-сади.
При паюванні земель СВАТ «Юрківське»до грошової оцінки землі були включені і багаторічні насадження, які на ній росли. ОСОБА_2 вважав, що ставши власником земельної ділянки він автоматично набув право власності на ці багаторічні насадження, посилаючись на те, що земельна ділянка та багаторічні насадження на ній є одним цілим і не можуть розглядатись як окремі об'єкти права власності.
ОСОБА_3 користується багаторічними насадженнями, які знаходяться на його земельній ділянці , не укладаючи з ним договору оренди насаджень та заперечуючи його право власності на них, посилаючись на те, що вона є власницею насаджень на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10 грудня 2005 року між нею та СВАТ «Юрківське».
ОСОБА_2 вважає цей договір нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений і відповідно до ст. 236 ЦК України не породжує ніяких правових наслідків.
Рішенням суду першої інстанції в задоволені вимоги про визнання права власності на багаторічні насадження відмовлено і в той же час постановлено рішення про заборону ОСОБА_3 користуватись земельною ділянкою.
З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 і оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі він просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні його вимог про визнання права власності на багаторічні насадження та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог.
На підтвердження доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 навів ті ж доводи, якими обґрунтовував позовні вимоги.
Зокрема, він посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка і багаторічні насадження на ній є окремими об'єктами права власності є помилковими і не ґрунтуються на законі. Оскільки, такі висновки суперечать ч. 1 ст. 19 ЗК України, яка визначає, що багаторічні насадження є видом сільськогосподарських угідь-земель сільськогосподарського призначення та положенням ст. 79 ЗК України, якою встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар, водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Відповідно до ст. 391 ЦК України його право підлягало відновленню, шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, представника ОСОБА_3, перевіривши обґрунтованість вимог апеляційної скарги, а також законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, прийшла до наступного висновку.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та на суб'єктивній оцінці встановлених по справі обставин.
Відповідно до частини 1-ї ст. 60 кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ОСОБА_2, заявляючи свої права на плодові дерева, що знаходились на його земельній ділянці, площею 1,2240 га., розташованій на території Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області не довів своїх прав на ці плодові насадження.
Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності, виданим 16 липня 2007 року. Ця земельна ділянка була виділена із розпайованих земель СВАТ «Юрківське»та передана йому на підставі розпорядження Тульчинської районної державної адміністрації від 21 грудня 2006 року №631-р.
Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що він набувши право власності на земельну ділянку автоматично став власником і фруктових дерев, які ростуть на цій земельній ділянці суперечать встановленим по справі обставинам.
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 10 грудня 2005 року між СВАТ «Юрківське»та відповідачкою ОСОБА_3 їй були продані фруктові дерева, які в день укладення цього договору передані ОСОБА_3 згідно акту прийому передачі багаторічних насаджень(а.с.45).
Вказана обставина підтверджує, що ОСОБА_3 набула право власності на плодові дерева в той час коли земельна ділянка на якій вони ростуть знаходилась в користуванні СВАТ «Юрківське»і не була розпайована, тобто за довго до набуття ОСОБА_2 права власності на цю земельну ділянку.
Земельною ділянкою під купленими плодовими деревами ОСОБА_3 користувалась на підставі договору про спільне вирощування зернових технічних культур та багаторічних насаджень, укладеним між нею та тим же СВАТ «Юрківське»(а.с.44)
Окрім цього, наведена обставина підтверджує, що в СВАТ «Юрківське»плодові дерева знаходились на балансі як окремий вид майна.
Заявляючи свої права на плодові дерева, ОСОБА_2, як на доказ посилався на витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки(а.с.81).
Однак, цей витяг підтверджує факт наявності на земельній ділянці саду, з урахуванням якого і визначена вартість земельної ділянки, але цей доказ не доводить майнових прав позивача на сад.
За наведених обставин, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання за ним права власності на багаторічні насадження.
На хибному тлумаченні норм матеріального права ґрунтуються доводи ОСОБА_2 щодо нікчемності договору купівлі продажу плодових дерев, укладеного між ОСОБА_3 та СВАТ «Юрківське».
Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України нотаріальному посвідченню підлягають договори купівлі-продажу нерухомого майна. В розумінні частини 1-ї ст. 181 ЦК України багаторічні насадження не відносяться до нерухомого майна, а тому доводи ОСОБА_2 про нікчемність укладеного договору через його нотаріальне не посвідчення є в даному випадку безпідставними.
Відповідно до частини 3-ї ст. 303-1 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Рішення, щодо заборони ОСОБА_3 користуватись земельною ділянкою ОСОБА_2 на якій знаходяться її багаторічні насадження не може залишатись в законній силі і підлягає скасуванню з наступних підстав.
Загальними засадами цивільного судочинства, відповідно до пунктів 2 та 6 ст. 3 ЦК України є неприпустимість позбавлення права власності, справедливість, добросовісність та розумність. Оскаржуване рішення цим засадам не відповідає. Відповідно до частини 3-ї ст. 16 ЦК України суд може відмовити особі у захисті цивільних прав в разі порушення нею положень частини другої-п'ятої ст. 13 цього Кодексу.
Заявляючи вимогу про заборону користування земельною ділянкою, ОСОБА_2, яку задовільнив суд першої інстанції, зловжив своїм правом, який за своїми наслідками тягне заподіяння шкоди ОСОБА_3, яка фактично позбавлена можливості користуватись своїм майном, яке знаходиться на цій земельній ділянці і на яке вона набула права власності раніше від ОСОБА_2 Задовольнивши ці позовні вимоги, суд першої інстанції порушив засади рівності захисту прав усіх суб'єктів права власності, визначені частиною 1-ю ст. 386 ЦК України
Обраний спосіб захисту своїх прав ОСОБА_2 за наведених по справі обставин не вирішує спіру по суті, а навпаки ускладнює можливість вирішення цього спору в подальшому у інший спосіб. Отже обраний спосіб захисту є неприйнятний, а відтак рішення суду першої інстанції не може залишатись в законній силі.
А тому, на підставі ст. 3, ч.3 ст. 16, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 386, ст. 657ч. 2 ст. 331, ч. 3 ст. 367 ЦК України та керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2012 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на багаторічні насадження та заборону користуватись земельною ділянкою та багаторічними насадженнями, скасувати в частині задоволених позовних вимог.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_3 про заборону користуватись земельною ділянкою площею 1,2240 га. кадастровий номер 0524387200010010132, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Юрківської сільської ради Тульчинського району, що належить на праві власності ОСОБА_2. Понесені по справі судові витрати залишити за сторонами по справі.
Врешті рішення залишити без змін
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя:
Судді: