25.01.2012
Справа №2-4397/11
25.01.2012 р. Ленінський районний суд м. Вінниці
в складі головуючого судді Короля О.П.
при секретарі Стаховій Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.12.2011 р. в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ОСОБА_1 19.12.2011 р. звернувся в суд із заявою про перегляд заочного рішення від 06.12.2011 р.
Заява мотивована тим, що за заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.12.11 р. з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 57 262,66 доларів США, судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в сумі 120 грн.
Вказане рішення, на думку представника відповідача, підлягає перегляду з наступних підстав.
Суд виніс заочне рішення у зв'язку з тим, що відповідач не з'явився на розгляд справи.
Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки ведення справи було доручене представнику - адвокату ОСОБА_2 і 06.12.11 р. відбулась перша неявка представника відповідача, що не може бути підставою для постановлення заочного рішення.
Про час та місце розгляду справи відповідач та його представник належним чином повідомлені не були. Докази про повідомлення у справі відсутні.
Під час попереднього розгляду справи суд зобов'язав відповідача надати розрахунок боргу, однак цього зроблено не було.
Суд стягнув заборгованість в іноземній валюті, що діючим законодавством не допускається.
У відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.
Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у виді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, у відповідача, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
В судове засідання належним чином повідомлений представник відповідача не з»явився, що відповідно до ч.1 ст. 231 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Представник позивача публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»заперечила проти перегляду заочного рішення суду. Згідно її пояснень представник відповідача з»являвся в судові засідання, про розгляд справи 06.12.2011 р. повідомлений належним чином, а клопотання про надання банком до суду генеральної ліцензії на право надавати кредити в іноземній валюті не заявляв.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заява про перегляд заочного рішення суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 про розгляд справи був повідомлений повісткою через пошту, яку отримав особисто, що доведено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 41).
Докази, на які посилається представник відповідача, зазначені в зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання недійсним кредитного договору, яка ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.12.2011 р. залишена без розгляду.
Вказані докази, на переконання суду, який розглядає заяву про перегляд заочного рішення суду, не мають істотного значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 210, 231 ЦПК України,
Заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.12.2011 р. в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя : підпис
Копія вірна. Суддя : Секретар :