01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
24.05.2012 № 54/530
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Зубець Л.П.
Доманської М.Л.
при секретарі судового засідання: Мельникові О.Г. (помічник судді),
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 08-03-28/330-11 від 14.06.2011 року;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Універсальна" на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року
у справі № 54/530 (суддя Бондаренко Г.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Універсальна",
до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта",
про стягнення 12 506,29 грн.,
встановив:
У грудні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на свою користь з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 12 506,29 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 року апеляційну скаргу ПАТ „СК „Універсальна" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 10.05.2012 року.
Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/4 від 10.05.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПАТ „СК „Універсальна" на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.
В судовому засіданні 10.05.2012 року у справі було оголошено перерву до 24.05.2012 року.
Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/1 від 24.05.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПАТ „СК „Універсальна" на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Доманська М.Л., Зубець Л.П.
Представники позивача в судове засідання, яке відбулося 24.05.2012 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомлено. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.05.2012 року заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Універсальна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року - без змін.
У судовому засіданні, яке відбулось 24.05.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПАТ „СК „Універсальна" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 32-31/056372 від 08.04.2008 року (договір страхування), за яким застраховано автомобіль марки „Mitsubishi”, д/н НОМЕР_4 (далі - застрахований автомобіль), вигодонабувач згідно Додаткового договору №1 від 08.04.2008 року до Договору страхування - ВАТ "Універсал Банк".
Одним із передбачених Договором страхових ризиків є ДТП. Строк дії Договору: з 10.04.2008 року по 09.04.2009 року.
09.02.2009 року у м. Львові по вул. Шевченка-Залізнина сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - за участю застрахованого автомобіля „Mitsubishi”, д/н НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4, (власник - ОСОБА_5) та автомобіля „Daewoo”, д/н НОМЕР_5, яким керував ОСОБА_6 (власник т/з), що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування адміністративної території м. Львова та АТІ при ГУМВС України у Львівській області № 36/вх834ск від 16.02.2009 року.
В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з ОСОБА_7
09.02.2009 року страхувальник повідомив страховика про ДТП та заявою від 10.02.2009 року просив страхову компанію виплатити страхове відшкодування готівкою ОСОБА_5
Загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля в результаті ДТП визначено на підставі Акту огляду транспортного засобу від 10.02.2009 року, рахунку СТО № 3 від 09.02.2009 року та нарядів-замовлення № ЛВ002403 від 18.02.2009 року в розмірі 12 506,29 грн.
Позивач, як страховик, виплатив ОСОБА_5, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту № 31/00/0269 від 24.03.2009 року, суму страхового відшкодування в розмірі 12 506,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28855 від 26.03.2009 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 12 506,29 грн.
Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За приписами частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.02.2009 року, водія автомобіля „Daewoo”, д/н НОМЕР_5 - ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні ДТП 09.02.2009 року внаслідок порушення п. 14.6а Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.
Статтею 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Згідно із статтею 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля „Daewoo”, д/н НОМЕР_5, застрахована ВАТ „НАСК „Оранта" згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8226558 (далі - Поліс) зі строком дії з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року.
Згідно п. 2 зазначеного Полісу страхування, ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 35 500,00 грн., франшиза 0,00 грн.
Позивач претензією про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) вих. № УН 3355 від 29.10.2010 року, до якої додані документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернувся до відповідача з проханням відшкодувати у порядку регресу шкоду в розмірі 12 506,29 грн., яку отримано відповідачем 01.12.2010 року.
В передбачені Законом строки, відповідач суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив.
Посилаючись на приписи статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу 12 506,29 грн. матеріальної шкоди, яка була завдана в результаті ДТП, що трапилась 09.02.2009 року.
Судом першої інстанції, посилаючись на порушення позивачем приписів статей 33, 34 ГПК України у позові було відмовлено.
Відповідно до п. 22.1 ст.22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 названого Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, відповідно до наведених норм, відповідач, як особа, яка на підставі Полісу відповідальна за заподіяний при ДТП збиток в порядку, передбаченому Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідно до ліміту своєї відповідальності зобов'язана відшкодувати потерпілому (або особі, до якої перейшло право вимоги в порядку регресу) наявну шкоду, оцінену у встановленому законом порядку.
Законом, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів, є Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно з ч. 2 ст. 7 названого Закону проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до названого Закону розроблена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092.
Дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ (п. 1.2 Методики).
Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин (п. 1.3 Методики).
Отже, необхідною умовою для відшкодування матеріального збитку особою, відповідальної за заподіяний збиток на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є наявність оцінки завданої шкоди, проведеної у встановленому законом порядку.
Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що шкода, завдана автомобілю марки „Mitsubishi”, д/н НОМЕР_4 в результаті ДТП, була оцінена у встановленому законом порядку (у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів) з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
За таких обставин позовні вимоги ПАТ „СК „Універсальна" до ВАТ „НАСК „Оранта" про стягнення в порядку регресу 12 506,29 грн. майнової шкоди, завданої в результаті ДТП, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 12 506,29 грн. є безпідставними, необґрунтованими, а отже в позові слід відмовити повністю.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних документів та матеріалів на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог, доводи позивача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
постановив:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року у справі № 54/530 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2012 року у справі № 54/530 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 54/530 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Зубець Л.П.
Доманська М.Л.