01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
24.05.2012 № 59/192
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Доманської М.Л.
Зубець Л.П.
при секретарі судового засідання: Мельникові О.Г. (помічник судді),
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Велта" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року
у справі № 59/192 ( суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Велта",
до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта",
про стягнення 11 366,74 грн.,
встановив:
У вересні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на свою користь з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.10.2012 року) в розмірі 11 366,74 грн., в тому числі 10 811,90 грн. страхового відшкодування, 300,00 грн. витрат на проведення авто товарознавчого дослідження та 254,84 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 9 426,58 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року апеляційну скаргу ПрАТ „СК „Велта" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 10.05.2012 року.
Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3 від 10.05.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Велта" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 року розгляд справи було відкладено на 24.05.2012 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноважених представників відповідача.
Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/1 від 24.05.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Велта" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Доманська М.Л., Зубець Л.П.
До початку судового засідання 24.05.2012 року через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Представники відповідача в судове засідання, яке відбулося 24.05.2012 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомлено. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні, яке відбулось 24.05.2012 року, було прийнято постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ПрАТ „СК „Велта" слід задовольнити частково, а рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року скасувати частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи між позивачем (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № ТР134 від 15.11.2010 року (договір страхування), за яким застраховано автомобіль марки „Пежо", д/н НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль).
Одним із передбачених Договором страхових ризиків є ДТП. Строк дії Договору: з 01.12.2010 року по 30.11.2011 року.
15.04.2011 року у м. Харкові по вул. 23 серпня, 26 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - за участю застрахованого автомобіля „Пежо", д/н НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_3 на підставі довіреності № 994 від 02.11.2010 року, (власник - ОСОБА_2.) та автомобіля НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 (власник ТОВ Фірма „Бріг"), що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування м. Харкова та АТІ при ГУМВС України у Харківській області № 2839 від 10.05.2011 року.
В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з ОСОБА_2
15.04.2011 року представник страхувальника повідомив страховика про ДТП та заявою від 20.04.2011 року просив страхову компанію виплатити страхове відшкодування згідно Договору страхування.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 05/0411 від 20.04.2011 року, складеного ПТП „Торговий ряд", вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Пежо", д/н НОМЕР_1, в результаті його пошкодження в ДТП, склала 11 311,90 грн. з ПДВ.
Позивач, як страховик, виплатив ОСОБА_2, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту № 15ТР від 21.04.2011 року та розрахунку страхового відшкодування до нього, суму страхового відшкодування (за вирахуванням 500,00 грн. франшизи згідно Договору страхування) в розмірі 10 811,90 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 161 від 21.04.2011 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 10 811,90 грн.
Також у зв'язку з ДТП позивач поніс витрати на проведення експертного авто-товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди заподіяної власнику застрахованого автомобіля у розмірі 300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 312 від 21.04.2011 року.
Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За приписами частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 06.05.2011 року у справі № 3-2715/11, водія автомобіля НОМЕР_2 - ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП 15.04.2011 року внаслідок порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.
Статтею 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Згідно із статтею 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_2, застрахована ВАТ „НАСК „Оранта" згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/1779937 (далі - Поліс) зі строком дії з 26.12.2010 року до 25.12.2011 року.
Згідно п. 2 зазначеного Полісу страхування, ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50 000,00 грн., франшиза 0,00 грн.
Позивач претензією про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) вих. № 722 від 29.07.2011 року, до якої додані документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернувся до відповідача з проханням відшкодувати у порядку регресу шкоду в розмірі 10 811,90 грн., яку отримано відповідачем 02.08.2011 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.
В передбачені Законом строки, відповідач суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив.
Посилаючись на приписи статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу матеріальну шкоду, яка була завдана в результаті ДТП, що трапилась 15.04.2011 року в розмірі 10 811,90 грн., 300,00 грн. витрат на проведення авто товарознавчого дослідження та 254,84 грн. пені. за прострочення виплати страхового відшкодування.
Судом першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення 10 811,90 грн. страхового відшкодування задоволено частково в розмірі 9 426,58 грн., оскільки страхувальник, який отримав страхове відшкодування з врахуванням суми ПДВ, не є платником податку на додану вартість та позивачем не надано доказів сплати цих коштів за проведення ремонтних робіт та придбання запчастин у організації, яка є платником податку на додану вартість, то у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми ПДВ у розмірі 20% від вартості матеріального збитку.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено, оскільки чинним законодавством України не передбачено такого виду відповідальності, як стягнення пені за прострочення виплати страхового відшкодування в порядку регресу та витрати по відшкодуванню страховиком винної особи вартості авто-товарознавчого дослідження не передбачені положеннями закону „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушення норм матеріального права та підлягає частковому скасуванню з огляду на наступне.
Статтею 9 Закону України „Про страхування" передбачено, що грошова сума, це сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно зі ст. 27 Закону України „Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, позивач поніс витрати зі сплати ПДВ, оскільки вони входять до суми матеріального збитку визначеної експертом і, відповідно, відшкодовані позивачем страхувальнику.
Твердження суду першої інстанції про те, що виплата суми ПДВ в складі страхового відшкодування відбувається лише у разі проведення фактичного відновлювального ремонту застрахованого автомобіля на СТО, яке є платником ПДВ та надання відповідних підтверджуючих документів проведення такого ремонту, є безпідставними, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов'язку потерпілої особи у ДТП проводити відновлювальний ремонт власного пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля саме на СТО, яке є платником ПДВ, а тому правові підстави щодо вирахування передбаченої Звітом про оцінку вартості матеріального збитку № 05/0411 від 20.04.2011 року суми ПДВ із суми страхового відшкодування, здійсненого на користь страхувальника - відсутні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 811,90 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 10.03.2011 року у справі № 4/223 та від 06.04.2010 року № 12/428.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 254,84 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Законами України „Про страхування" та „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.
Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як встановлено апеляційним судом та не спростовано позивачем, письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені) між сторонами у справі не вчинявся, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 254,84 грн. пені.
Водночас, згідно з п. 37.2 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Таким чином, положення п. 37.2 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.
Крім того, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній до 18.09.2011р.) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 ЦК України).
Однак, ані Цивільним кодексом України, ані Законами України „Про страхування" та „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2011 року у справі № 44/157.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 300,00 грн. витрат на проведення авто товарознавчого дослідження, то колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що такі вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки не передбачені положеннями закону „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 10 811,90 грн., а в іншій частині в позові слід відмовити.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року слід скасувати частково та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
постановив:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Велта" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року у справі № 59/192 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року у справі № 59/192 скасувати частково.
3. Резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 26.10.2011 року у справі № 59/192 викласти в такій редакції:
„1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Велта" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 10 811,90 грн., 108,12 грн. витрат по сплаті державного мита та 224,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині в позові відмовити."
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Велта" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 574,61 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити місцевому господарському суду видати накази.
6. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
Справу № 59/192 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Доманська М.Л.
Зубець Л.П.