Категорія №8.2.1
Іменем України
28 травня 2012 року Справа № 2а/1270/3237/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого: Твердохліб Р.С.,
при секретарі: Григоренко-Тумасян А.М.,
та
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1,
ОСОБА_2 (довіреність від 10.03.2012, б/н),
від відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702,
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2012 року відкрито провадження по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив.
У період з 17 січня 2012 року по 22 січня 2012 року державною податковою інспекцією у м. Сєвєродонецьку Луганської області проведена позапланова документальна невиїзна перевірки фізичної особи підприємця-ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» та ПП «Інтенція» за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року, перевірка проводилась на підставі наказу від 12 січня 2012 року.
За результатами перевірки був складений акт від 27 січня 2012 року №136/17-НОМЕР_2, відповідно до якого відповідачем зроблені висновки про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум у розмірі 33418,52 грн., що сталося внаслідок порушення позивачем п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, копія цього акту отримана позивачем 02 лютого 2012 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним актом від 27 січня 2012 року №136/17-НОМЕР_2, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надіслав заперечення до акту від 06 лютого 2012 року №06/02-01.
Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Луганської області, розглянувши заперечення позивача, в листі від 13 лютого 2012 року №2888/17-102 зазначила, що заперечення є необґрунтованими, а акт від 27 січня 2012 року №136/17-НОМЕР_2 правомірним.
22 лютого 2012 року позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702, відповідно до якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 34349,17 грн., з яких 33148,52 грн. за основним платежем та 930,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач у порядку ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації Луганської області, дана скарга залишена без задоволення.
Позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Підставою для нарахування сум податку на додану вартість було неправомірне, з точки зору відповідача, віднесення до податкового кредиту сум у зв'язку з придбанням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 товару по договорах з ТОВ «Оріал» та ПП «Інтенція».
Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 накладні були отримані від його контрагентів - ТОВ «Ореал» та ПП»Інтенція», та своєчасно зареєстровані.
Отже відсутні будь-які порушення з боку позивача п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.
З доводів державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, викладених в акті від 27 січня 2012 року №136/17-НОМЕР_2 вбачається, що відповідач вважає віднесення оспорюваних сум податкового кредиту неправомірним, оскільки, укладені позивачем договори з його контрагентами ТОВ «Ореал» та ПП «Інтенція» є нікчемними у відповідності до ст.228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, або вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому статтею 204 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин є неправомірним,ю якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідач, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарський відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру правових наслідків, або удаваність правочинів (договорів купівлі-продажу), якими приховано інші правочини, які насправді вчинено.
Податковий орган, формуючи такі не притаманні йому висновки, та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними, що призводить до безпідставного прийняття рішення.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33418,52 грн. та штрафних санкцій у сумі 930,65 грн.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, надали пояснення аналогічні, викладеному у позові, просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, надав клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення на адміністративний позов, у яких зазначив.
Податкове повідомлення рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 винесено на підставі акту від 27 січня 2012 року №136/17-НОМЕР_2 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція» за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року.
В акті перевірки зазначено, що операції між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція» по постачанню товарно-матеріальних цінностей у січні-липні 2011 року суперечать інтересам держави, суспільства, порушують публічний порядок, а отже, відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 цього Кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, у зв'язку з чим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено пункти 198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України. За рахунок зазначених порушень за результатами перевірки встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 33418,52 грн., у тому числі: за січень 2011 року - 2518,82 грн., за лютий 2011 року - 5559,98 грн., за березень 2011 року - 2709,95 грн., за квітень 2011 року - 10304,95 грн., за травень 2011 року - 5909,84 грн., за червень 2011 року - 2692,37 грн., за липень 2011 року - 3722,61 грн.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Оріал» укладено договір купівлі-продажу від 11 січня 2011 року №11/1 на виконання умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар.
Під час проведення перевірки, з метою підтвердження виконання умов договору позивачем, зокрема, були надані податкові накладні на загальну суму 1311025,98 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 21837,66 грн.) та видаткові накладні на загальну суму 131025,98 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 21837,66 грн.), перелік яких наведено в акту перевірки, відповідно до яких здійснювалась поставка кранів шарових, електродів, технопластин, паротиту, електроламп.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ПП «Інтенція» укладено договір купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року №24 на виконання умов якого постачальник зобов'язується поставити продукцію у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар. Умовами договору не передбачено, як буде постачатися товар.
Під час проведення перевірки, з метою підтвердження виконання умов договору позивачем, зокрема, були надані податкові накладні на загальну суму 63485,17 грн. (у тому числі податок на додану вартість 10580,86 грн.) та видаткові накладні загальну суму 63485,17 грн. (у тому числі податок на додану вартість 10580,86 грн.), перелік яких наведено в акті перевірки, відповідно до яких здійснювалася поставка асбокартону КАОН, кранів шарових, паротиту, електродів, електроламп та інше.
Відповідно до інформації державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області, товаротранспортні накладні та інші документи, які підтверджували факт транспортування та перевезення товарно-матеріальних цінностей до перевірки не були надані.
Під час перевірки взято інформацію, викладену в актах Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області.
Від 11 листопада 2011 року №1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року. За результатами проведеного аналізу встановлена відсутність майна, трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Від 11 листопада 2011 року №1798/236-36917523 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року. За результатами проведеного аналізу встановлено відсутність основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів для здійснення діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках , коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, що у сукупності вказує на «нікчемність» правочинів.
Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має були вільним і відповідача його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виходячи з матеріалів справи, враховуючи відсутність документів, які б свідчили про час, місце, засіб здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та неможливість фактичного здійснення ТОВ «Оріал» і ПП «Інтенція» господарської діяльності, не може визнаватися право позивача на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами, у зв'язку з чим не можна вважати необґрунтованими висновки акту перевірки щодо заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 податку на додану вартість на загальну суму 33418,52 грн.
У зв'язку з вищевикладеним відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 10 березня 2006 року, знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, є платником податку на додану вартість з 20 березня 2006 року (том 1 арк. справи 76, 77).
На підставі наказу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 12 січня 2012 року №67-п, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_1, код за ЄДРПОУ НОМЕР_2, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523), ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804), результати якої оформлені актом від 27 січня 2012 року №136/17-19220459 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1, код за ЄДРПОУ НОМЕР_2, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», код ЄДРПОУ 36917523, ПП «Інтанція», код ЄДРПОУ 37156804 за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року (том 1 арк. справи 58-67).
Згідно висновків акту від 27 січня 2012 року №136/17-19220459 перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року у сумі 33418,52 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 2518,82 грн., за лютий 2011 року в сумі 5559,98 грн., за березень 2011 року в сумі 2709,95 грн., за квітень 2011 року в сумі 10304,95 грн., за травень 2011 року в сумі 5909,84 грн., за червень 2011 року в сумі 2692,37 грн., за липень 2011 року в сумі 3722,61 грн.
Вищезазначені висновки мотивовані тим, що ОСОБА_1 включено до податкового кредиту вартість послуг по операціям з ТОВ «Оріал» та ТОВ «Інтенція», які не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
На підставі акту перевірки від 27 січня 2012 року №136/1702/НОМЕР_2 державною податковою інспекцією у м. Сєвєродонецьку Луганської обласні винесено податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33148,52 грн. за основним платежем та 930,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (том 1 арк. справи 27).
За результатами судового розгляду суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 15 лютого 2012 року №0000091702 про збільшення ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33148,52 грн. за основним платежем та 930,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на нижчевикладене.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Предметом адміністративного позову є правомірність збільшення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34349,17 грн. податковим повідомленням-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702, винесеного на підставі акту перевірки від 27 січня 2012 року №136/1702/НОМЕР_2.
З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.
У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:
- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);
- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);
- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);
- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);
- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.
Згідно із статтею 200 Податкового кодексу України:
- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);
- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2);
- при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3);
- якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 11 січня 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ТОВ «Оріал» укладений договір купівлі-продажу №11/1 (том 1 арк. справи 78-79).
Здійснення господарсько-правових відносин за договором купівлі-продажу від 11 січня 2011 року №11/1 підтверджується податковими та видатковими накладними, виписками з рахунків та платіжними дорученнями, рахунками-фактурами (том 1 арк. справи 81-90, 118-134, 186-199, 241, 243-249, том 2 арк. справи 5-16, 122, 124, 127, 155-160, 194, 197, 236-238, том 3 арк. справи 4, 6, 9, 58-63).
01 квітня 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ТОВ «Інтенція» укладений договір купівлі-продажу №24 (том 1, арк. справи 80).
Здійснення господарсько-правових відносин за договором купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року №24 підтверджується податковими та видатковими накладними, виписками з рахунків та платіжними дорученнями, рахунками-фактурами (том 1 арк. справи 240, 242-244, 250, том 2 арк. справи 1-4, 55-66, 121, 123, 125-126, 129-134, 192, 193, 195, 196, 198-200 том 3 арк. справи 3, 5, 7-8, 11-16).
Обставини використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 отриманої від ТОВ «Оріал» та ТОВ «Інтенція» продукції у подальшій господарській діяльності підтверджені податковими та видатковими накладними, розрахунками-фактурами, довіреностями на отримання від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 товарно-матеріальних цінностей (том 1 арк. справи 91-117, 135-185, 200-239, том 2 арк. справи 17-54, 67-120, 135-154, 161-191, 201-235, 239-250, том 3 арк. справи 1, 2, 17-57, 64-85).
Податкові накладні від 03 червня 2011 року № 151, від 23 червня 2011 року №509, від 01 квітня 2011 року №7, від 04 квітня 2011 року №100, від 07 квітня 2011 року №101, від 13 квітня 2011 року №36, від 26 квітня 2011 року №266, від 27 квітня 2011 року №267, від 15 березня 2011 року №34, від 22 березня 2011 року №422, від 04 лютого 2011 року №460, від 23 лютого 2011 року №345, від 25 лютого 2011 року №352 включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень 2011 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року (том 3, арк. справи 97, 103, 115, 122, 130, 135 зворотній бік).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року до складу податкового кредиту січня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 2518,82 грн. (том 3 арк. справи 106-108).
Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року до складу податкового кредиту лютого 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 5559,98 грн. (том 3 арк. справи132-134).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року до складу податкового кредиту березня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 2709,95 грн. (том 3 арк. справи 124-128).
Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року до складу податкового кредиту квітня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 5506,00 грн., по господарським операціям з приватним підприємством «Інтенція» у сумі 4798,95 грн. (том 3 арк. справи 117-120).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року до складу податкового кредиту травня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 2325,10 грн., по господарським операціям з приватним підприємством «Інтенція» у сумі 1360,00 грн. (том 3 арк. справи 111-113).
Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року до складу податкового кредиту червня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 1145,00 грн., по господарським операціям з приватним підприємством «Інтенція» у сумі 1547,37 грн. (том 3 арк. справи 99-101).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року до складу податкового кредиту липня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 включено по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» податок на додану вартість в сумі 2072,81 грн., по господарським операціям з приватним підприємством «Інтенція» у сумі 1649,80 грн. (том 3 арк. справи 93-95).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні 2011 року по фінансово-господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» та приватним підприємством «Інтенція» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.
Висновки відповідача про відсутність реальності здійснення господарських операцій між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал», що ґрунтуються на висновках акта від 11 листопада 2011 року №1798/236-36917523 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року та приватного підприємства «Інтенція», що ґрунтуються на висновках акта від 11 листопада 2011 року №1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року, суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
По-перше, використання відповідачем під час проведення спірної перевірки позивача актів Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської 11 листопада 2011 року №1798/236-36917523 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року та акта від 11 листопада 2011 року №1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року, є неправомірним, оскільки.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-11181/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправними дій та визнання недійсним наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки задоволено частково, визнані дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області щодо проведення перевірки та складання акту від 11 листопада 2011 року №1798/236-36917523 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року протиправними, зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію Луганської області поновити в АС «Результати співставлення податковий зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА відомості щодо задекларованих товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал», код за ЄДРПОУ 36917523, за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 48914412,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 45158570,00 грн., у задоволенні іншої частини вимог відмовлено (том 3 арк. справи 136-145, 155-157).
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі № 2а-11321/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, адміністративний позов приватного підприємства «Інтенція» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання дій протиправними, визнання недійсним та скасування наказу про проведення перевірки від 10 листопада 2011 року №760 задоволено частково, визнані дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області щодо проведення перевірки та складання акту від 11 листопада 2011 року №1807/231/37156804 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 вересня 2011 року протиправними, зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію Луганської області поновити в АС «Результати співставлення податковий зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА відомості щодо задекларованих приватним підприємством «Інтенція», код за ЄДРПОУ 37156804, за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 51634813,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 47645313,00 грн., у задоволенні іншої частини вимог відмовлено (том 3 арк. справи 146-154, 158-161).
Частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Визнання протиправними у судовому порядку дій з проведення перевірки свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав на проведення перевірки та протиправність проведених перевірок товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал» та приватного підприємства «Інтенція», результати яких оформлені актами від 11 листопада 2011 року №1798/236-36917523 та №1807/231/37156804 відповідно. Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-11181/11/1270 та від 10 лютого 2012 року у справі №2а-11321/11/1270 законної сили доводить порушення податковим органом порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та, як наслідок цього, неналежність акта перевірки як доказу, покладеного в основу податкового правопорушення.
По-друге, посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» та приватним підприємством «Інтенція», з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Правочини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» та приватним підприємством «Інтенція», не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.
02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.
Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».
Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.
Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.
Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.
Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.
Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.
Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.
Що стосується доводів відповідача щодо відсутності доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей, а саме товарно-транспортних накладних, суд не бере їх до уваги оскільки, відповідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто товарно-транспортні накладні не є обов'язковими документами, відповідно до яких платник податків має право на нарахування податкового кредиту.
З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит по господарських операціях товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» та приватним підприємством «Інтенція», а у податкового органу відсутні підстави для збільшення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34349,17 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 про збільшення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33418,52 грн. та штрафних санкцій у сумі 930,65 грн.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову в цій частині позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 28 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 01 червня 2012 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2012 року №0000091702 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33418,52 грн. та штрафних санкцій у сумі 930,65 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 343,50 грн. (триста сорок три гривні п'ятдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 01 червня 2012 року.
СуддяР.С. Твердохліб