Справа № 22а-527/2006 p. Головуючий у І інстанції - Мамонова О.Є.
Категорія - адміністративна Доповідач - Євстафіїв O.K.
18.10.2006 р. Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді: Євстафіїва O.K.,
суддів: Лакізи Г.П., Редьки А.Г.,
при секретарі: Івановій Н.Б.,
за участю: позивача, його представника ОСОБА_1, третіх
осіб: ОСОБА_2 та її представників - помічника
прокурора м. Чернігова Єреп В.В. адвоката юридичної
консультації Новозаводського району м. Чернігова
ОСОБА_3, ОСОБА_4, перекладача - сурдо -
перекладача Чернігівської обласної організації УТОГ
ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову
Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.07.2006 р. по справі за
позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету
Деснянської районної ради м. Чернігова, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання рішення
незаконним,
ВСТАНОВИВ: у лютому 2006 р. ОСОБА_6 пред'явив позов до виконкому Деснянської районної ради м. Чернігова, в якому просив визнати нечинним пункт 10.1 його рішення НОМЕР_1, яким йому відмовлено у приватизації кв. АДРЕСА_1. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішення про відмову у приватизації даної квартири вмотивоване тим, що один з членів його сім'ї, а саме його неповнолітня донька ОСОБА_7, заперечує проти її приватизації. Фактично ж приватизації перешкоджає колишня дружина. Оспорюване рішення є незаконним тому, що у разі приватизації квартири законні права та інтереси доньки не буде порушено, а навпаки, вона набуде право власності на квартиру. У рішенні виконкому, що є предметом спору, мається посилання на пропозицію опікунської ради відмовити йому (позивачеві) у приватизації квартири та на ст. 177 СК України, але відповідач її невірно трактує: приватизація квартири направлена саме на захист майнових прав доньки, на що має бути направлена також і діяльність органу опіки й піклування.
Представник відповідача позов не визнав. Його заперечення зводилися до того, що приватизація позивачем квартири без згоди на це доньки є неможливою.
Третя особа ОСОБА_2 позов не визнала і пояснила, що приватизація квартири ущемить інтереси дитини (доньки), т.я. після приватизації ОСОБА_6 вправі буде поселяти до неї інших осіб, що останній у спірній квартирі не мешкає, що донька на засіданні виконкому не дала згоди на приватизацію квартири.
Третя особа ОСОБА_4 вважає позов обґрунтованим. Вона пояснила, що бажає приватизувати квартиру.
Оскаржуваною постановою у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати вищевказану постанову місцевого суду і задовільнити його позов. При цьому він посилається на те, що відповідно до п.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду", на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, передача квартир у спільну часткову власність шляхом приватизації здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї. Наведений у цій правовій нормі перелік осіб, які мають дати згоду на приватизацію жилого приміщення, є вичерпним. Донька ж ОСОБА_7, яка не дає згоди на приватизацію квартири, є неповнолітньою. Згідно з цим же Законом, органи приватизації не вправі відмовити мешканцям квартир у їх приватизації, за винятком випадків, передбачених п.2 ст. 2 даного Закону. Його (позивача) колишня дружина ОСОБА_2 не має ніякого відношення до квартири, що він її бажає приватизувати. Тому її думка щодо спору не має юридичного значення. Відмова доньки у дачі згоди на приватизацію квартири здійснена під впливом ОСОБА_2 Посилання відповідача й суду І інстанції на ст. 177 СК України є помилковим, т.я. вона спірні правовідносини не регламентує, вона регулює питання управління майном дитини, до якого не належить квартира, яку він бажає приватизувати.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд І інстанції виходив з того, що неповнолітня донька позивача не згодна на приватизацію квартири. Але з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд.
По справі встановлено, що: - квартира АДРЕСА_1 належить до будинків державного жилого фонду. В даний час у ній зареєстровані позивач, його мати - ОСОБА_4 та неповнолітня донька ОСОБА_7, які є третіми особами по даній справі. Крім цих осіб у даній квартирі проживає колишня дружина позивача, яка є матір'ю ОСОБА_7 - ОСОБА_2 .У визнанні права на проживання в цій квартирі в порядку ст. ст. 64, 65 ЖК України останній відмовлено,
· у вересні 2005 p. ОСОБА_6, реалізовуючи право на приватизацію житла, звернувся до відділу приватизації виконавчого комітету Деснянської районної ради м. Чернігова з заявою, в якій просив прийняти пакет документів, необхідних для приватизації ним та членами його сім'ї вищевказаної квартири,
· 07.10.2005 р. опікунська рада Деснянської районної ради м. Чернігова, розглянувши на засіданні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_7, у яких вони висловили незгоду на приватизацію квартири, де вони мешкають, вирішила відмовити позивачеві у приватизації даної квартири. Мотивацією відмови у цьому рішенні зазначено незгоду доньки позивача та її матері на приватизацію. В ньому також міститься посилання на ст. 32 ЦК України і на ст. 177 СК України,
- оспорюваним рішенням відповідача ОСОБА_6 відмовлено у
приватизації названої вище квартири на підставі ст. 17 Закону України «Про
охорону дитинства", ст. 177 СК України, ст. 32 ЦК України з тих підстав, що
його донька проти цього, що між ним та матір'ю дитини нема згоди з даного
питання.
Викладене не заперечується жодним з учасників судового розгляду і, крім того, підтверджується копіями: свідоцтв про народження ОСОБА_7 (а.с. 7), про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 6), довідки ЖЕК НОМЕР_2 (а.с. 8), ухвали апеляційного суду Чернігівської обл. від 16.08.2004 р. про залишення без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.04.2004 р. про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, УЖКГ Деснянського району м. Чернігова про визнання права користування кв. АДРЕСА_1 (а.с. 11), копією акта ЖЕК НОМЕР_3 (а.с. 41), витягом з протоколу НОМЕР_4 засідання опікунської ради Деснянської районної ради м. Чернігова від 07.10.2005 р. (а.с. 30-31), копією витягу з рішення виконкому Деснянської районної ради м. Чернігова НОМЕР_1 (а.с. 5).
Відмова виконавчого комітету Деснянської районної ради м. Чернігова у приватизації квартири, де він мешкає, є незаконною, виходячи з такого.
Спірні правовідносини регламентуються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно з цим Законом позивач, його мати та донька мають право на приватизацію кв. АДРЕСА_1 як особи, що користуються нею за договором жилого найму. Таке право всіх цих осіб, в т.ч. й позивача, ніким не оспорюється. Відповідно до ч.2 ст. 8 даного Закону, передача займаних квартир у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у квартирі.
З викладеного випливає, що незгода неповнолітньої доньки позивача ОСОБА_7 на приватизацію квартири не є перешкодою для реалізації ним права на приватизацію, т.я. в силу наведеної вище правової норми ця незгода не має юридичного значення у контексті спірних правовідносин. Також на суть спірних правовідносин не впливає і відсутність згоди матері доньки позивача - ОСОБА_2 на приватизацію квартири, оскільки за нею не визнано право на проживання у квартирі, яку ОСОБА_6 разом з матір'ю й донькою бажає приватизувати.
Посилання опікунської ради Деснянської районної ради м. Чернігова та виконкому цієї ради на ст. 32 ЦК України і на ст. 177 СК України у рішеннях про відмову позивачеві у приватизації квартири є хибним, т.я. ст. 177 СК України спірні правовідносини не регламентує, а ст. 32 ЦК України до цих правовідносин принципово не може бути застосована виходячи з правил, встановлених ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду". Також не регламентує спірні правовідносини і ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства", на яку мається посилання у оспорюваному рішенні виконкому.
Жодного доказу того, що шляхом приватизації квартири будуть порушені які - небудь права ОСОБА_7, в ході судового розгляду справи не здобуто. Суд не може взяти до уваги як доказ цього доводи ОСОБА_2 про те, що після приватизації квартири ОСОБА_6 вправі буде поселяти до неї інших осіб, що останній у спірній квартирі не мешкає, з таких підстав. Право на вселення інших осіб до вищезазначеної квартири, що нині належить до державного жилого фонду, позивач має і у даний час згідно з ст.ст. 64, 65 ЖК України. Таким, що втратив право користування цією квартирою, він не визнаний.
Отож, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню; оспорюване рішення виконкому належить визнати незаконним.
В порядку ст. 94 ч.1 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути 5 грн. 10 коп. на відшкодування понесених по справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 198, 202 ч.1 п.4, 207 КАС України, ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду", суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовільнити, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.07.2006 р. скасувати, позов задовільнити.
Визнати незаконним пункт 10.1 рішення виконавчого комітету Деснянської районної ради м. Чернігова НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_6 в приватизації квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 5 (п'ять) грн. 10 коп. на відшкодування судових витрат.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але вона може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.