04 жовтня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: судді Фадеєвої Н.М.
суддів: Сіроша М.В., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Єфімовій В.В.,
з участю: представника Полтавської райдержадміністрації-Маслівця С.Г.,
представника ВАТ БК «Букрос»- Палажченко О.Е.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Полтавської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Полтавської області від 27 січня 2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 травня 2005 року, у справі за позовом відкритого акціонерного товариства бурової компанії «Букрос» до Полтавської райдержадміністрації про визнання акта недійсним, зобов'язання вчинення дії,-
ВАТ БК «Букрос» звернулося до суду з позовом до Полтавської райдержадміністрації про визнання недійсним розпорядження від 27.06.2002 р. №368 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою радгоспу «Новоселівський» ПУБР та передачу її до земель запасу», та спонукання відповідача укласти довгосроковий договір оренди спірної земельної ділянки, посилаючись на те, що розпорядження не відповідає нормам Земельного кодексу України та порушує права і законні інтереси позивача.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27 січня 2005 року, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 травня 2005 року, позов задоволено частково: визнано недійсним розпорядження голови Полтавської райдержадміністрації від 27.06.2002 року №368 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою радгоспу «Новоселівський» ПУБР та передачу її до земель запасу», в іншій частині позову відмолено.
У касаційній скарзі Полтавська райдержадміністрація просить скасувати зазначені вище судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на те, що судами при ухваленні судових рішень порушено норми матеріального і процесуального права, та просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Згідно ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст.6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до п. «в» ст. 141 чинного Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації від 27 червня 2002 року № 368 припинено права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1570,75 га радгоспу «Новоселівський» Полтавського управління бурових робіт у зв'язку з припиненням його діяльності, та передано зазначену земельну ділянку до земель запасу.
Судом встановлено, що рішенням Полтавської районної ради від 14 травня 1993 року радгоспу «Новоселівський" Полтавського управління бурових робіт було надано земельну ділянку загальною площею 1570,75 га в постійне користування. На зазначену земельну ділянку радгоспу «Новоселівський" видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за реєстраційним № 370.
На підставі наказу Державного комітету України по нафті і газу «Держкомнафтогаз» № 21 від 21.01.1994 р. Полтавське державне управління бурових робіт перетворено у відкрите акціонерне товариство бурову компанію «Букрос». Позивач відповідно до п.3.3 свого Статуту є правонаступником ліквідованого Полтавського державного управління бурових робіт.
Рішенням виконавчого комітету Полтавської районної ради від 19 вересня 1995 року № 299 «Про перереєстрацію сільськогосподарського підприємства «Новоселівський» відкритого акціонерного товариства бурової компанії «Букрос» підсобне господарство «Новоселівське» перереєстровано в філіал відкритого акціонерного товариства бурової компанії «Букрос» - Сільськогосподарське підприємство «Новоселівське».
Крім того, рішенням господарського суду Полтавської області від 13-17.06.2002 р. (по справі № 15/264) встановлено, що ВАТ «Букрос» є правонаступником прав і обов'язків як Полтавського державного управління бурових робіт, так і радгоспу «Новоселівський».
Згідно ч.1 ст.72 КАС України та ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені в судовому рішенні, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, розпорядження голови Полтавської райдержадміністрації від 27.06.2002 р. № 368 про припинення права постійного користування земельною ділянкою радгоспу «Новоселівський» Полтавського управління бурових робіт фактично прийнято відносно радгоспу «Новоселівський», який був структурним підрозділом ВАТ бурової компанії «Букрос» (тобто, не державним чи комунальним підприємством), тому прийняття головою райдержадміністрації оспорюваного розпорядження на підставі ст. 141 Земельного кодексу України є неправомірним.
Відповідно до п. 8 постанови Верховної Ради України № 2200-ХП від 13.03.1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 р. «Про земельну реформу" (у редакції від 17.12.1999 р.) особи, яким земельні ділянки надано у користування до введення в дію Земельного кодексу України, повинні до 01.01.2004 р. оформити право власності чи право користування. Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 р. № 1492 цей строк продовжено до 01.01.2008 р.
Відповідно до Закону України «Про плату за землю" землекористувачі повинні сплачувати земельний податок незалежно від наявних у них документів, що посвідчують право власності чи право користування землею.
В даному випадку судом встановлено, що плата за землю вносилася позивачем - землекористувачем спірної земельної ділянки.
Відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України № 2200-ХП від 13.03.1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковане або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Вказані норми закону не були враховані відповідачем при прийнятті спірного розпорядження.
Отже, оскільки доведеним по справі є те, що належним користувачем спірної земельної ділянки є позивач, тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність розпорядження відповідача щодо припинення права користування земельною ділянкою, .
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Полтавської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 27 січня 2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19 травня 2005 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді