27 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Матолича С.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі - Мельник І.М.
розглянувши у судовому засіданні справу за касаційною скаргою Севастопольського Державного підприємства «Атлантика» на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2006р. у справі за позовом Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Севастопольського Державного підприємства « Атлантика»про стягнення штрафних санкцій-
_________________________________________________________________Справа № К-27777/06
Доповідач Фадєєва Н.М.
В серпні 2005р. Севастопольський транспортний прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів із позовом до Севастопольського державного підприємства « Атлантика» про стягнення заборгованості у розмірі 32725, 00 грн., посилаючись на п.2 ст. 121 Конституції України, ст..ст. 19, 20 Закону України « про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.19991р.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2006р. відмовлено в задоволенні позову Севастопольського транспортного прокурора.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2006р. апеляційна скарга Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволена, рішення господарського суду АРК від 01.03.2006р. скасоване, ухвалене нове судове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням апеляційного господарського суду, Севастопольське ДП « Атлантика» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2006р. залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, тобто відповідач повинен інформувати не тільки державну службу зайнятості, а і органи соціального захисту населення про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, так як відповідно п. 11 Положення, місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і можуть реалізовувати свої здібності і можливості згідно індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1981р. працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 13 місць від загальної кількості працюючих на підприємстві, фактично ж працювало вісім інвалідів.
Згідно до ст.. 20 вищевказаного закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст.. 19 цього ж Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньомісячної заробітної плати на відповідному підприємстві за робоче місце, не зайняте інвалідом.
Штрафні санкції, передбачені ст.. 20 цього Закону, є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено ст..ст. 238-250 Господарського кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Севастополя від 15.10.2002р. по відношенню до відповідача порушено провадження по справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів і підприємство знаходиться в стадії санації, має велику кредиторську заборгованість по заробітній платі, скорочує чисельність штатних працівників.
Відповідно до ст.. 1 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. неплатоспроможність - неспроможність суб»єкта підприємницької діяльності після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов»язання перед кредиторами, в т.ч. по заробітній платі, а також виконання зобов»язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів ( обов»язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктизації підприємства, боргів і капіталу та ( або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Згідно до ч. 4 ст. 12 вищевказаного Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, не нараховуються неустойки ( штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов»язань і зобов»язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, податків, зборів ( обов»язкових платежів) Тоюто боржник повинен виконувати зобов»язання, що виникли після введення мораторію, але пеня і штраф за іх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.
При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що оскільки щодо відповідача у встановленому порядку введено мораторій, то на нього в цей час не може бути нараховано штраф за невиконання зобов»язання, яке виникло уже після введення мораторію і яке він неналежно виконував і на цих підставах постановив законне і обґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку, що при встановлених обставинах спірні санкції є паточними платежами і виходячи з цього невірно застосував норму матеріального закону, що привело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно ст.. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано або змінено помилково.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.. 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Севастопольського Державного підприємства «Атлантика» задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2006р. по справі № 20-7/260 скасувати, а рішення господарського суду м. Севастополя від 01.03.2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді :