24 травня 2012 року Справа № 2а-1445/12/1070
Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Кравчук О.В.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)
від відповідача 1: ОСОБА_2 (за довіреністю)
від відповідача 2: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до проДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляріс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Верідан» стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами, -
Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області (далі - позивач) 6 червня 2007 року звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляріс»(далі -відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Верідан»(далі -відповідач 2) про визнання недійсними договорів №25/8 від 25.07.2004 року, №31/9 від 15.09.2004 року, № 34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року та договорів купівлі-продажу від 24.06.2004 року; від 16.07.2004 року, від 29.07.2004 року, від 13.09.2004 року, від 01.12.2004 року, від 10.12.2004 року, від 12.11.2004 року, від 29.11.2004 року, які укладені між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан», стягнення з ТОВ «Верідан»на користь ТОВ «Поляріс»вартості отриманого за договорами № 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, № 34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року, укладеними між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»на загальну суму 137933,80 грн., стягнення з ТОВ «Поляріс»на користь Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області вартості отриманого за договорами № 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, №34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року, укладеними між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»на загальну суму 137933,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 червня 2007 року № А18/244-07 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання (т. 1 а.с. 1-2).
15 грудня 2010 року ухвалою Господарського суду Київської області провадження у справі закрито (т.1 а.с. 105-108).
За результатами апеляційного оскарження, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2011 року скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 15 грудня 2010 року, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду (т. 1 а.с. 144-145).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року справу за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляріс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Верідан»прийнято до провадження суддею Брагіною О.Є. та призначено до судового розгляду (т. 2 а.с. 3).
7 жовтня 2011 року позивачем внесено зміни до позовних вимог, згідно яких позивач просить суд стягнути з ТОВ «Верідан»на користь Державного бюджету вартість отриманого за нікчемними договорами № 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, № 34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року, укладеними між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»на загальну суму 137933,80 грн., стягнути з ТОВ «Поляріс»на користь Державного бюджету вартість отриманого за нікчемними договорами № 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, №34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року, укладеними між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»на загальну суму 137933,80 грн. (т. 2 а.с. 12-15).
24 жовтня 2011 року, ухвалою Київського окружного адміністративного суду № 2а-4286/11/1070 позовну заяву Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишено без розгляду (т. 2 а.с. 42).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задоволено, скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2011 року про залишення без розгляду позовної заяви та направлено справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (т. 2 а.с. 62-63).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 9 квітня 2012 року (т. а.с. 76-78).
У судові засідання, призначені на 9 квітня 2012 року, 18 квітня 2012 року, 8 травня 2012 року, 17 травня 2012 року, 24 травня 2012 року відповідач 2 явку уповноважених представників не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника ТОВ «Верідан».
24 травня 2012 року позивачем зменшено позовні вимоги, згідно яких позивач просить стягнути з ТОВ «Поляріс»на користь Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області вартість отриманого за нікчемними договорами № 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, № 34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року, укладеними між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»на загальну суму 137933,80 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача пояснив, що під час проведення перевірки ТОВ «Поляріс»з питань правових відносин з ТОВ «Верідан»встановлено, що згідно рішення Деснянського районного суду міста Києва визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Верідан»платником податку на додану вартість з 8 грудня 2003 року, оскільки ТОВ «Верідан»було зареєстровано на осіб, які ніякої фінансово-господарської діяльності не вели та не мали наміру вести, не підписували реєстраційні документи, рахунків в установах банків не відкривали та не отримували свідоцтва платника податку на додану вартість. Зазначені обставини свідчать про те, що шляхом укладення договорів між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»№ 25/8 від 25.07.2004 року, № 31/9 від 15.09.2004 року, № 34/9 від 22.09.2004 року, № ПР 06/10 від 06.10.2004 року були створені умови для ухилення ТОВ «Поляріс»від сплати встановлених законодавством податків.
Позивач також вказав на відсутність у ТОВ «Верідан»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з відповідачем та на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Таким чином, договори, укладені між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»є нікчемними, оскільки вони не були спрямовані на виникнення юридичних наслідків, обумовлених змістом правочинів.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача 1 позов не визнав та надав письмові заперечення проти позову.
Заперечуючи проти позову відповідач 1 посилається на те, що договори між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»укладені у письмовій формі, сторони досягли згоди з істотних умов договорів та виконали взяті на себе зобов'язання, а тому не порушують публічний порядок. Вказуючи на реальність факту виконання умов вищезазначених договорів відповідач наполягає на тому, що господарські операції між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан» виконані у відповідності до вимог чинного законодавства, ТОВ «Поляріс»на законних підставах отримало товар та послуги за договорами з ТОВ «Верідан», факт виконання господарських зобов'язань по вказаних договорах підтверджується документами первинної податкової звітності та іншими бухгалтерськими документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Поляріс»зареєстроване Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 19 вересня 2001 року, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 249/06 (т. 2 а.с. 125).
На податковому обліку ТОВ «Поляріс»перебуває у Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області.
Відповідно до матеріалів справи, 20 квітня 2007 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на підставі пунктів 1, 3, 4 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в України»проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Поляріс»з питань правових відносин з ТОВ «Верідан»за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року. Результати перевірки оформлено актом № 257/23-1/31575819 (далі -Акт перевірки) (т. 1 а.с. 46-56).
У ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Поляріс»вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Вказуючи на те, що укладені між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»правочини є нікчемними позивач звернувся до суду з позовом та просить застосувати наслідки нікчемного правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України та стягнути в дохід Державного бюджету України вартість отриманого відповідачем 1 за нікчемними договорами.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV та Господарським кодексом України від 16.01.2003 року № 436-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання ТОВ «Поляріс» у господарській діяльності товару та послуг, придбаних у ТОВ «Верідан», суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2004 році між ТОВ «Поляріс» та ТОВ «Верідан»укладені наступні договори:
- договір про виконання робіт від 25.07.2004 року № 25/8, умовами якого передбачено виконання ТОВ «Верідан»будівельно-монтажних робіт, згідно додатків №1, №2, на об'єкті за адресою: м. Київ, вул.Горького, 180. Загальна вартість робіт складає 4920,00 грн., в т.ч. ПДВ 820,00 грн. (т. 1 а.с. 15-17);
- договір про виконання робіт від 15.09.2004 року № 31/9, умовами якого передбачено виконання ТОВ «Верідан»будівельно-монтажних робіт, згідно додатків №1, №2, на об'єкті за адресою: м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 19. Загальна вартість робіт складає 12000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2000,00 грн. (т. 1 а.с. 18-20);
- договір про виконання робіт від 22.09.2004 року № 34/9, умовами якого передбачено виконання ТОВ «Верідан»робіт з монтажу кабеля та прокладки короба на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 69. Загальна вартість робіт складає 8041,00 грн., в т.ч. ПДВ 1340,17 грн. (т. 1 а.с. 21-23);
- договір про виконання робіт від 06.10.2004 року № ПР 06/10, умовами якого передбачено виконання ТОВ «Верідан»робіт з перенесення на електронні носії креслень, наданих в паперовому вигляді. Загальна вартість робіт складає 24600,00 грн., в т.ч. ПДВ 4100,00 грн. (т. 1 а.с. 24-26).
На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за вказаними договорами виписано: податкові накладні від 31.08.2004 року № 259 на суму 4920,00 грн. (т. 1 а.с. 27), від 16.09.2004 року №363 на суму 12000,00 грн. (т. 1 а.с. 28), від 26.10.2004 року №399 на суму 8041,00 грн. (т. 1 а.с. 29), від 30.11.2004 року №512 на суму 24600,00 грн. (т. 1 а.с. 30).
Крім того, між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»укладено договори купівлі-продажу, на підтвердження виконання яких було виписано видаткові накладні: від 24.06.2004 року № 0000150 (т. 1 а.с. 31), від 16.07.2004 року № 0000232 (т. 1 а.с. 32), від 29.07.2004 року № РН-0000241 (т. 1 а.с. 33), від 13.09.2004 року № 0000252 (т. 1 а.с. 34), від 01.12.2004 року № 0000560 (т. 1 а.с. 35), від 10.12.2004 року № 0000579 (т. 1 а.с. 36), від 12.11.2004 року № 0000460 (т. 1 а.с. 37), від 29.11.2004 року № 0000514 (т. 1 а.с. 38).
На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Поляріс»перераховано на користь ТОВ «Верідан»грошові кошти на загальну суму 137933,80 грн.
З метою дослідження реальності господарських операцій між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»судом було витребувано у відповідача 1 документи, що підтверджують факт використання у господарській діяльності послуг та товарів, що були продані ТОВ «Верідан», докази отримання таких товарів і послуг, зберігання товарів, зокрема, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, складські документи, договори з контрагентами, для яких ТОВ «Верідан»виконувались послуги, документи щодо подальшої реалізації або використання обладнання, придбаного у ТОВ «Верідан». ТОВ «Поляріс»не надано суду жодних документів на підтвердження факту виконання господарських договорів з ТОВ «Верідан», що вказує на безтоварність вказаних операцій.
У силу вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2006 року № 2-3522 встановлено, що засновники та керівники ТОВ «Верідан»ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Верідан»та не надавали нікому доручення щодо реєстрації вказаного товариства. Невстановлені особи поза волевиявленням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користувалися їх прізвищем та реквізитами зареєстрованого на їх ім'я підприємства і вели протиправну підприємницьку діяльність. Тому, ТОВ «Верідан»зареєстроване в державних органах на підставі неправдивих даних про місцезнаходження товариства та його засновників, тобто на підставних людей з порушенням діючого законодавства України. Отже, підприємницька діяльність здійснюється ТОВ «Верідан»протиправно та суперечить соціально-економічним інтересам держави і суспільства.
У зв'язку із зазначеними обставинами, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2006 року № 2-3522 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Верідан»та визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Верідан»платником податку на додану вартість з 08.12.2003 року.
Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Ураховуючи, що судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що ТОВ «Верідан»було зареєстровано на підставних осіб та здійснювало протиправну діяльність, яка суперечить соціально-економічним інтересам держави і суспільства, а також безтоварність укладених між ТОВ «Поляріс»та ТОВ «Верідан»правочинів, суд дійшов висновку про нікчемність укладених між відповідачами договорів.
У свою чергу, факт укладення ТОВ «Поляріс»договорів з ТОВ «Верідан», яке фактично не займалося господарською діяльністю та не виконувало робіт і не продавало товарів, а також подальше заперечення відповідачем 1 безтоварності операцій підтверджує умисел посадових осіб ТОВ «Поляріс»на укладення правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства. Зміст умислу посадових осіб ТОВ «Поляріс»полягав у відображенні у податковому обліку операцій, які не мали наслідком зміну в майновому стані платника податків з ціллю безпідставного одержання податкової вигоди.
Разом з тим, правила застосування санкцій за укладення правочинів, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства визначені статтею 208 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
З наведеного слідує, що сторона, яка мала намір на вчинення господарського зобов'язання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зобов'язана повернути майно, одержане від особи, яка такого наміру не мала. У випадку виконання стороною (яка мала намір) господарського зобов'язання, одержане другою стороною стягується в доход держави. Якщо ж сторона не наділена наміром не виконала господарське зобов'язання, вартість належного з неї на відшкодування виконаного стягненню не підлягає.
Судом встановлено, що ТОВ «Поляріс»перераховано грошові кошти на користь ТОВ «Верідан»у сумі 137933,80 грн. за товар, який фактично поставлено не було. Тому, оскільки сторона, яка мала намір (ТОВ «Поляріс») виконала господарське зобов'язання і не отримала товарів чи послуг, вартість отриманого за договором стягненню з ТОВ «Поляріс»не підлягає.
В протилежному випадку, стягнення зі сторони, яка виконала господарське зобов'язання вартості майна, належного їй на відшкодування виконаного буде суперечити вимогам частини 1 статті 208 Господарського кодексу України незалежно від наявності наміру у сторін договору.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що вимога про стягнення з відповідача 1 вартості товарів, які не були отримані останнім суперечить приписам частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2012 року.