Справа № 0109/3237/2012
2 /0109/1453/2012
28.05.2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя у складі:
Головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,
при секретарі - Галаган Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення,
ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказує, що вона є власником Ѕ частки житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1. На сьогодні в її будинку проживає її старша дочка - ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_2, а вона, позивачка, проживає із молодшою дочкою та її сином.
Позивачка вказує, що в силу свого віку їй важко мешкати в багато квартирному будинку на сьомому поверсі, у зв'язку із чим, вона у вересні 2011 року вирішила переїхати до свого будинку. Між тим, відповідача не впустили її, більш того, відмовилися звільнити належну їй власність, тому вона змушена звертатися до суду із цим позовом.
В судовому засіданні представник позивача, заявлені вимоги підтримав в повному об'ємі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову не заперечував, пояснив, що він не претендує на цю жилплощу. Між тим, його дружина зареєстрована за вказаної адреси, їй ні де буде жити, якщо її виселять.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не явилася, про дату та місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Суд, зі згоди решти сторін по справі, вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.
Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.
Як вбачається з договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 22 вересня 1950 року, посвідченого державним нотаріусом Сімферопольської державної нотаріальної контори 02 лютого 1951року і зареєстрованого в реєстрі № 3230-32, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках на праві безстрокового користування передана земельна ділянка АДРЕСА_2 загальною площею 597 кв.м. (а.с.4).
На сьогодні ОСОБА_5 є власником Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі зазначеного вище договору, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 833121 від 24.09.2005 року (а.с.5).
Згідно до свідоцтва про одруження від 22 жовтня 1957 року, актовий запис № 1672, ОСОБА_5 одружилась із ОСОБА_6, та взяла його прізвище (а.с. 7).
Таким чином, суд вважає встановленим, що позивачці на праві власності належить Ѕ частка домоволодіння АДРЕСА_1
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідачка ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1, що було визнано сторонами по справі та в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Згідно до повідомлення адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУ МВС України в АР Крим ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 18.02.2006 року (а.с. 23).
Як було встановлено в ході судового розгляду справи, ОСОБА_3 була зареєстрована в будинку з моменту народження. ОСОБА_1 в свою чергу не заперечува поти того, щоб в даному приміщенні оселився чоловік її дочки - ОСОБА_2, але у зв'язку із тим, що останніми їй не надавалась достатня турбота вона, позивачка, за власної ініціативи переїхала мешкати до своєї молодшої дочки.
На сьогодні ОСОБА_1 має намір повернутися до власного будинку, але не може цього зробити оскільки в ній мешкає ОСОБА_3 з чоловіком, які з її слів відмовляють виселитися.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Згідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Так, ч.1 ст. 116 ЖК України встановлює, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів спричинення з боку відповідачів перешкод для її проживання в належному їй на праві власності будинку, останні оселилися в ньому зі згоди позивачки, яка не довела того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку.
Більш того, згідно до діючого законодавства - ст. 383 ч. 1 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Законодавець виходить з права власника на свій розсуд розпоряджуватися належним йому майном, що й зробила ОСОБА_1 як власник спірного домоволодіння в свій час надавши свою згоду на реєстрацію в ньому рідної дочки та мешкання в її домоволодінні чоловіка останньої - ОСОБА_2.
Таким чином, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 64, 109, 116, 150, 156, 157 ЖК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 84, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд ,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя