Справа: № 2а-8832/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
Іменем України
"24" травня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя: Шелест С.Б.
Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.
За участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.11р. у справі №2-а-8832/10/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень
ТОВ «Інтерфом»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання правомірними дій позивача при визначенні суми валових витрат підприємства в період з 01.01.08р. по 31.12.09р., визнання правомірними дій позивача при визначенні суми податкового кредиту з ПДВ в період з 01.01.08р. по 31.12.09р., визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000282301/3/3673 від 14.12.10р., № 0001042301/3/3672 від 14.12.10р., № 0000282301/2/2813 від 23.09.10р., № 0000422301/2/2812 від 23.09.10р., № 0000282301/1/2145 від 08.07.10р., № 0000422301/1/2144 від 08.07.10р., № 0000282301/0/1747 від 18.05.10р., № 0000292301/0/1746 від 18.05.10р. (з урахуванням уточнених позовних вимог від 30.12.10р. (а.с 145-146, том 30).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.11р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що позивач в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість»відніс до податкового кредиту ПДВ за податковими накладними не в тих періодах, на які припадає право платника на податковий кредит, що призвело до заниження ПДВ.
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток ДПІ вказує на те, що витрати, понесені (нараховані) платником податків у іноземній валюті у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких включається до складу валових витрат, повинні визначатися в сумі, розрахованій шляхом перерахунку вартості отриманих імпортних товарів у гривні за курсом НБУ, що діяв на дату отримання товарів. Жодного коригування валових витрат на дату оплати, на думку податкового органу, не провадиться, виходячи зі змісту п.п.7.3.2. п.7.3.ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що позивач всупереч п.п.4.1.6. п.4.1. ст.5 вказаного Закону не відніс до складу валового доходу безповоротну фінансову допомогу у вигляді процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що була отримана у 4-му кварталі 2008 року та не повернута на кінець звітного періоду (кварталу).
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ в Обухівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інтерфом»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08р. по 31.12.09р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08р. по 31.12.09р., за результатами якої складено акт від 29.04.10р. № 715/231/24593200.
На підставі акту перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:
№ 0000282301/0/1747 від 18.05.10р., згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 6 450 123 грн., у тому числі: 3 279 180 грн. основного платежу та 3 170 943 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№ 0000292301/0/1746 від 18.05.10р., згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 97 905 грн., у тому числі: 65 270 грн. основного платежу та 32 635 грн. штрафних (фінансових) санкцій
За результатами процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, податкове повідомлення-рішення з ПДВ в частині донарахованої суми основного платежу у розмірі 3 877 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 938, 50 грн. скасоване, у зв'язку з арифметичною помилкою при визначенні суми недоплати ПДВ. У решті зазначене податкове повідомлення-рішення з ПДВ залишене без змін та прийняті податкові повідомлення - рішення від 08.07.10р. № 0000422301/1/2144, від 23.09.10 р. № 0000422301/2/2812 ; від 14.12.10р. № 0001042301/3/3672, згідно з якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 92 089,50 грн., у тому числі: 61 393 грн. основного платежу та 30 696,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень з податку на прибуток, рішенням ДПА в Київській області від 13.09.2010р. (а.с.16 -24, том.1) частково скасоване податкове повідомлення-рішення від 08.07.10р № 0000282301/1/2145 в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 2004 грн. та прийняті податкові повідомлення - рішення від 23.09.10р. № 0000282301/2/2813, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 6 448 119 грн., у тому числі: 3 279 180 грн. основного платежу та 3 168 939 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Аналогічні суми зобов'язань з податку на прибуток визначені податковим повідомленням-рішенням від 14.12.10р. № 0000282301/3/3673.
Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з ПДВ слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.6. п.7.2, пп. .7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні податкового кредиту на загальну суму 61 393 грн. (у тому числі: за липень 2008 року на 13252 грн., за серпень 2008 року на 3570 грн., за жовтень 2008 року на 2642 грн., за грудень 2008 року на 1843 грн., за січень 2009 року на 13736 грн., за березень 2009 року на 21096 грн., за травень 2009 року на 5254 грн.).
Підставою для такого висновку було те, що податкові накладні включені до податкового кредиту не в тих періодах, на які припадає право платника на податковий кредит, ТОВ "Інтерфом" не здійснено заходів із своєчасного отримання податкових накладних, не подано заяви зі скаргою на постачальників та не надано підтвердження отримання податкових накладних від постачальників із порушенням встановлених термінів.
Задовольняючи позов у цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право платника податку нарахувати податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, що і мало місце у спірному випадку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, який визначав платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин надалі - Закон N 168/97-ВР).
Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення права на податковий кредит з ПДВ і не суперечать спеціальному Закону N 168/97-ВР.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону N 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, за змістом наведених правових норм, право платника податку нарахувати податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, що і мало місце у спірному випадку у періоді -за липень 2008 року на суму ПДВ 13252 грн., за серпень 2008 року на 3570 грн., за жовтень 2008 року на 2642 грн., за грудень 2008 року на 1843 грн., за січень 2009 року на 13736 грн., за березень 2009 року на 21096 грн., за травень 2009 року на 5254 грн.
Формування податкового кредиту за першою з подій, без податкової накладної, суперечило б вимогам Закону N 168/97-ВР.
Щодо доводів відповідача про неподання позивачем скарги ДПІ про несвоєчасне ненадання контрагентами позивача податкових накладних, то такі доводи також не можуть бути підставою для висновку про заниження податкового зобов'язання з ПДВ.
Так, відповідно до абз.2 п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку.
Враховуючи той факт, що позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів (робіт, послуг), підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів особами, зареєстрованими платниками ПДВ, чого не заперечує податковий орган, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія правові підстави для задоволення апеляційної скарги у зазначеній частині вимог - відсутні.
Щодо оскаржуваних податкових повідомлень рішень з податку на прибуток, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать обставини справи та матеріали перевірки, підставою для висновку про заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3 279 180 грн. основного платежу (у т.ч. за 2008 рік на 4008,00 грн., за 1-й квартал 2009 року на 1528600 грн., за півріччя 2009 року на 3 328 260,00 грн., за три квартали 2009 року на 3 051 250,00 грн., за 2009 рік на 3 275 172,00 грн.) слугував висновок податкового органу про порушення позивачем, зокрема :
пп. 5.2.9 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закону №334), внаслідок того, що ТОВ "Інтерфом" віднесло до валових витрат за період, що перевірявся витрати, не передбачені ст. 7 Закону №334 в сумі 12 465 194,00 грн., розраховані як різниця від збитку в розмірі 20 382 126,00 грн., отриманого внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно-матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості, та прибутку в сумі 7 916 932,00 грн., отриманого внаслідок перерахунку заборгованості в іноземній валюті за отримані товарно-матеріальні цінності на дату отримання товару та на дату погашення такої заборгованості;
п.п.4.1.6. п.4.1. ст.5 Закону №334, внаслідок того, що ТОВ "Інтерфом" не віднесло до складу валового доходу безповоротну фінансову допомогу у вигляді процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що була отримана у 4-му кварталі 2008 року та не повернута на кінець звітного періоду (кварталу).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на відсутність порушень з боку позивача вказаних норм Закону №334.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо порушень пп. 5.2.9 п.5.2 ст. 5 Закону №334 (валові витрати при імпорті товарів з подальшою оплатою в іноземній валюті), то, на думку податкового органу, витрати, понесені (нараховані) платником податків у іноземній валюті у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких включається до складу валових витрат, повинні визначатися в сумі, розрахованій шляхом перерахунку вартості отриманих імпортних товарів у гривні за курсом НБУ, що діяв на дату отримання товарів. Коригування валових витрат на дату оплати, на думку податкового органу, не провадиться виходячи зі змісту п.п.7.3.2. п.7.3.ст.7 Закону №334.
Колегія суддів вважає помилковим висновок податкового органу, виходячи з наступного.
Так, матеріали перевірки та обставини справи, встановлені судом першої інстанції свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді здійснював зовнішньоекономічну діяльність з придбання товару (імпорт).
При здійсненні такого роду операцій правило першої події не застосовується.
Особливості визначення моменту виникнення валових витрат встановлені п.п.11.2.3. ст.11 Закону №334, тобто для даного випадку для резидента датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Перевіркою встановлено, що позивач відносив до валових витрат вартість ТМЦ розраховану із застосуванням курсу НБУ, що діяв на момент митного оформлення товару. Дана обставина встановлена також і експертом шляхом співставлення даних, наведених у ВМД з показниками Регістрів податкового обліку за 2008-2009р.р. (оборотних відомостей розрахунків з постачальниками в іноземній валюті та відомостей розрахунків по банку) у висновку судово-економічної експертизи № 14/6221/11-19 від 13.07.2011р., проведеної в рамках даної адміністративної справи на виконання ухвали суду.
Відповідно до п.п. 7.3.2. п.7.3. ст.7 Закону №334, витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Таким чином, за змістом наведеної норми валові витрати рівнозначні балансовій вартості іноземної валюти.
Перелічені у наведеній норми правила розрахунку балансової вартості іноземної валюти п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 визначають різні випадки такого розрахунку.
Так, відповідно до п.п. 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону №334, доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.
Тобто у даній нормі йдеться про експортні контракти.
Відповідно до п.п. 7.3.4. п.7.3. ст.7 Закону №334, у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.
У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.
- 7.3.3. визначається у разі, коли у підприємства залишилась валюта попередній звітних періодів.
Отже, зі змісту наведених правових норм слідує, що дата, на яку розраховується балансова вартість валюти може відрізнятися від дати перерахування такої валюти в оплату за імпортовані товари (роботи, послуги).
З огляду на викладене, якщо першою подією за Законом №334 є перерахування іноземної валюти у якості передоплати за імпортним контрактом, то підприємство визначає суму валових витрат яка дорівнює балансовій вартості перерахованої валюти, але при цьому підприємство не має права на включення цих витрат до валових до моменту оприбуткування товару. Якщо першою подією є оприбуткування товару, то право на валові витрати у підприємства існує, але розмір цих витрат визначається відповідно до балансової вартості іноземної валюти, якою згодом цей товар буде оплачено.
Таким чином, платник податків має можливість визначити фактичну суму валових витрат лише після перерахування іноземної валюти, необхідної для оплати товару за зовнішньоекономічним контрактом, тобто після визначення фактичної балансової вартості валюти, як це передбачено правилами п.п. 7.3.2. п.7.3. ст.7 Закону №334, адже балансову вартість валюти неможливо визначити до моменту перерахування валюти в оплату отриманого товару.
Отже, у спірному випадку позивачем правомірно проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто доведено валові витрати до рівня справжньої балансової вартості валюти.
Приймаючи до уваги те, що для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалась позивачем, що підтверджується матеріалами справи, встановлено судовим експертом та не заперечується податковим органом, то згідно з п.п.7.3.4. ст.7 Закону №334 сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).
Таким чином, позивач правомірно, керуючись нормами п.п.7.3.2 , п.7.3.4. ст..7, п.п.11.2.3. ст.11 Закону №334 збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював (коригував) суму валових витрат -в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми Закону №334.
За таких обставин, висновок податкового органу про завищення валових витрат в сумі 12 465 194 грн. за перевіряємий період - неправомірний, а відтак, визначення податкового зобов'язання в сумі 3 116 298,50 грн. основного платежу, та, відповідно штрафних (фінансових) санкцій в загальній сумі 3 087 498 грн. згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень - протиправне.
При цьому, у вищеописаних спірних правовідносинах колегія суддів враховує правову позицію ВАСУ, висвітлену у спорі з аналогічних правовідносин в судових рішеннях ВАСУ від 16.08.11р. справа № К/9991/26329/11; від 14.06.2011р. справа № К-9969/07; від 10.02.2010р. справа № К-21257/06.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність з боку позивача порушення п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону №334, внаслідок того, що ТОВ "Інтерфом" не віднесло до складу валового доходу безповоротну фінансову допомогу у вигляді процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що була отримана у 4-му кварталі 2008 року та не повернута на кінець звітного періоду (кварталу).
Так, відповідно до п.п.1.22.1. п.1.22 ст.1 Закону №334, безповоротна фінансова допомога -це, зокрема: сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до абз.2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №334, валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Для цілей цього Закону використовуються такий податковий період як календарний квартал (п.п.11.1. ст.11 Закону №334).
Податковим органом при перевірці було встановлено та не заперечувалось позивачем як при перевірці, так і під час розгляду справи, що позивач у 4 кварталі 2008 року отримав поворотну фінансову допомогу в сумі 46 995 000 грн., а саме:
- від TOB «АСАТ»відповідно до договору від 07.10.08р. №10-158/2008 у сумі 43 550 000 грн., яка станом на 31.12.08 р. ТОВ «Асат»не повернута і по кредиту рах.37702 за ТОВ «Асат»рахується кредиторська заборгованість у сумі 43 550 000 грн. За умовами договору від 07.10.08р. №10-158/2008 термін повернення поворотної фінансової допомоги 06.10.09р.; фактично повернуто 17.03.09р.;
- від ПП «Полімер»відповідно до договору від 20.10.08р. №10-167/2008 у сумі 3 445 000 грн., яка станом на 31.12.08р. не повернута і по кредиту рах.37702 за ПП «Полімер» рахується кредиторська заборгованість у сумі 3 445 000 грн. Відповідно до умов договору від 20.10.08р. №10-167/2008 термін повернення поворотної фінансової допомоги 20.10.09р.; Фактично повернуто 16.02.09р.
Розрахунок умовно нарахованих відсотків, долучений апелянтом до матеріалів справи відповідає вимогам п.п.1.22.1. п.1.22 ст.1 Закону №334 та здійснений з врахуванням суми поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду (кварталу), розміру облікової ставки НБУ, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги, а відтак висновок податкового органу про заниження валового доходу в загальній сумі 651 527 грн. за 4 квартал 2008 року -правомірний.
Доводи позивача про те, що вищевказані угоди позивача з TOB «АСАТ»та з ПП «Полімер» не є угодами про поворотну фінансову допомоги, оскільки передбачають певну компенсацію за отримання коштів від TOB «АСАТ», ПП «Полімер» шляхом надання їм знижок за продукцію, що реалізовувалась цим підприємствам -колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Стаття 195 КАС України визначає загальні межі повноважень суду апеляційної інстанції, що характеризують апеляційне провадження і відрізняють його від інших видів провадження в адміністративних справах.
Так, відповідно до ч.1 вказаної норми, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 цієї ж норми, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Позивач, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо відсутності з його боку порушення п.п.4.1.6. п.4.1. ст.5 Закону №334, не заперечував встановлений перевіркою факт отримання поворотної фінансової допомоги від TOB «АСАТ»відповідно до договору від 07.10.08р. №10-158/2008 та від ПП «Полімер»відповідно до договору від 20.10.08р. №10-167/2008, що станом на 31.12.08 р. не повернута. Вказані обставини позивач також не заперечував ні при перевірці, ні в ході процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, ні в ході судового розгляду справи у суді першої інстанції. Більше того, господарські правовідносини за вказаними договорами відображені у бухгалтерському обліку позивача; були предметом дослідження судово-економічної експертизи.
За правилами ч. 3. ст.72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Виходячи з принципу змагальності, особам, які беруть участь у справі, не потрібно подавати доказів на підтвердження обставин, які не оспорюються.
Отже, за умови визнання сторонами характеру правовідносин за вказаними договорами, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції порушені норми процесуального закону щодо дослідження правової природи договорів.
Доводи позивача про те, що у відповідача не має належним чином засвідчених копій вказаних договорів не свідчать про порушення відповідачем обов'язку довести правомірність свого рішення у цій частині.
За наведених обставин та приймаючи до уваги те, що позивач не спростовував належними та допустимими та доказами обставини на предмет правової природи договорів про надання поворотної фінансової допомоги, вимоги апелянта у цій частині скарги обґрунтовані, а підстави для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 162 881,50 грн. у зв'язку з порушенням вимог п.п.4.1.6. п.4.1. ст.5 Закону №334, та як наслідок штрафних фінансових санкцій в сумі 81 441 грн. -відсутні.
При цьому, колегія суддів відхиляє висновок судового експерта у цій частині, який ґрунтується на тому, що отримання підприємством безповоротної фінансової допомоги не призводить до зростання власного фінансового капіталу платника податку, оскільки передбачає повернення цих коштів, а отже не є ознакою отримання доходу позивача.
Такий висновок не спростовує порушення п.п.4.1.6. п.4.1. ст.5 Закону №334 щодо обов'язку платника податків віднести до валового доходу суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, у разі якщо сума поворотної фінансової допомоги залишається неповерненою на кінець звітного періоду -кварталу.
Відповідно до частини першої статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Приймаючи до уваги те, що у постанові суду першої інстанції помилковими є лише деякі з його висновків, а інші висновки є законними і обґрунтованими, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про скасування судового рішення у частині (щодо неправильно вирішеної частини позовних вимог) та ухвалення у цій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 196, 202, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.11р. у справі №2-а-8832/10/1070 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.11р. у справі №2-а-8832/10/1070 в частині визнання недійсними повністю та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000282301/0/1747 від 18.05.10р.; № 0000282301/1/2145 від 08.07.10р., № 0000282301/2/2813 від 23.09.10р. та від 14.12.10р. № 0000282301/3/3673 - скасувати.
Прийняти у зазначеній частині вимог нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області, а саме:
Визнати частково недійними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області № 0000282301/0/1747 від 18.05.10р.; № 0000282301/1/2145 від 08.07.10р., № 0000282301/2/2813 від 23.09.10р та від 14.12.10р. № 0000282301/3/3673 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 6 203 796,50 грн., у тому числі: 3 116 298,50 грн. основного платежу та 3 087 498 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У решті донарахованої суми згідно податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області № 0000282301/0/1747 від 18.05.10р.; № 0000282301/1/2145 від 08.07.10р., № 0000282301/2/2813 від 23.09.10р та від 14.12.10р. № 0000282301/3/3673 -у позові відмовити.
У частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області № 0000292301/0/1746 від 18.05.10р., від 08.07.10р. № 0000422301/1/2144, від 23.09.10 р. № 0000422301/2/2812 ; від 14.12.10р. № 0001042301/3/3672, згідно з якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.11р. у справі №2-а-8832/10/1070 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Шелест С.Б.
Судді: Романчук О.М
Пилипенко О.Є.