Справа: № 2-а-3178/11 Головуючий у 1-й інстанції: Бойко М.Г
Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
"20" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Степанюка А.Г., Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 14 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області про перерахунок пенсії, -
28 лютого 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області про визнання неправомірною бездіяльності в частині виконання Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з вимогою зобов'язати донарахувати та виплатити недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну пенсію з 01.01.2010 року.
Постановою Таращанського районного суду Київської області від 14 березня 2011 року позов задоволено частково: визнано дії управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області протиправними; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням проведених виплат за період з 28.08.2010 року; стягнути з відповідача на користь позивача понесених судових витрат в розмірі 3 грн. 40 коп.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Колегією суддів апеляційного суду, як і райсудом, встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, що підтверджується його паспортними даними, пенсійним посвідченням (містить відмітку «Дитина війни») та узгоджується з положенням ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яке відносить осіб, яким на момент закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 року) не виповнилося 18 років до «дітей війни».
З урахуванням абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України за № 530 від 28.05.2008 (який вимагав проводити підвищення пенсій у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних), у 2010 році позивачу виплачувалася щомісячно соціальна допомога в розмірі 49, 80 грн., що менше встановлених законодавством на відповідний період 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком у минулому році становив з 1 січня 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня -709 грн., з жовтня -723 грн.
Разом з тим, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»встановлює, що дітям війни щомісячно виплачується соціальна допомога саме в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, розмір якої встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та рівняється встановленому для втративших працездатність осіб прожитковому мінімуму, який, в свою чергу, щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на поточний рік.
Виходячи із загальних засад пріоритету закону над підзаконними актами, слід визнати, що при призначені позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни слід виходити з положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою визначено розмір надбавки до пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, за своєю юридичною природою, є підзаконними нормативними актами, мають меншу юридичну силу і не можуть змінювати положення визначені Законом.
Окрім того, аналіз ст.ст. 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»вказує на те, що мінімальний розмір пенсії за віком належить до числа основних державних соціальних гарантій, котрі встановлюються виключно законами, а самі державні соціальні гарантії дітям війни встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені іншими нормативно -правовими актами ( ч. 2 ст. 3 цього Закону).
За таких обставин, як вважає колегія суддів, районним судом зроблений правильний висновок про обов'язок відповідача донарахувати позивачу різницю між виплаченою та підлягаючої виплаті (з урахуванням встановленої мінімальної пенсії за віком) сумами соціальної допомоги за заявлений позивачем та визначений рішенням райсуду період та провести виплату цієї заборгованості.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не може погодитися з такими висновками суду в частині стягнення державного мита з відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року №7-93 Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації звільняються від сплати державного мита.
Таким чином, судом першої інстанції неправомірно зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва сплатити судові витрати, понесені позивачем, а, отже, вони підлягають компенсуванню за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга -підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині стягнення державного мита.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області -задовольнити частково.
Змінити постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області про перерахунок пенсії, виклавши абзац четвертий резолютивної частини постанови наступним чином:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.».
В решті постанову -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Кузьменко В. В.
Степанюк А.Г.