Справа: № 2а-12729/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"24" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Романчук О.М.,
суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.03.2011 року № 0001451740/0, № 0001461740/0 та від 15.07.2011 року № 0003731740.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 09.12.2004 р., перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі міста Києва як платник податків з 16.12.2004 р. та є платником податку на додану вартість.
В лютому-березні 2011 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., про що складено акт від 15.03.2011 № 448/17-40/НОМЕР_2.
Так, вказаним актом перевірки зафіксовано неналежне ведення позивачем обліку доходів та витрат, що є порушенням ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(із змінами та доповненнями), п.п. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»(із змінами та доповненнями), а саме: завищення витрат за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р. на 194 280,00 грн., в т.ч.: за 2009 р. на 85 914,00 грн. (сплачено ПДВ в розмірі 35234,00 грн. та закупівля автозапчастин та шин в розмірі 50680,00 грн.) та за І-ІІІ кв. 2010 р. на 108366,00 грн. (сплачено ПДВ в розмірі 25621,00 грн. та закупівля автозапчастин та шин в розмірі 82745,00 грн.), у зв'язку з зарахуванням до складу витрат сум сплаченого до бюджету ПДВ та в зв'язку із включенням до складу витрат сум на закупівлю автозапчастин та шин, використання яких в підприємницькій діяльності документально не підтверджено (на перевірку не надані документи, які стверджують використання закуплених запчастин та шин для ремонту автомобілів, які використовуються в підприємницькій діяльності, згідно переліку документів, наданих на планову документальну перевірку), що призвело до заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р. на 194 280,00 грн., в т.ч.: за 2009 р. на 85914,00 грн. та за І-ІІІ кв. 2010 р. на 108 366,00 грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб - СПД за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р. на загальну суму 29 142,00 грн., в т.ч.: за 2009 р. на 12 887,10 грн. та за І-ІІІ кв. 2010 р. на 16254,90 грн.
Також, в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) перевіркою достовірності відображеного податкового кредиту у поданих до ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. встановлено його завищення на загальну суму 84883,00 грн., в т.ч.: за IV кв. 2007 р. на суму 7202,00 грн., за січень 2008 р. на суму 2462,00 грн., за лютий 2008 р. на суму 3771,00 грн., за березень 2008 р. 2680,00 грн., за квітень 2008 р. на суму 2521,00 грн., за травень 5694,00 грн., за червень 2008 р. 6247,00 грн., за липень 2008 р. на суму 9870,00 грн., за серпень 2008 р. на суму 3685,00 грн., за вересень 2008 р. на суму 7800,00 гри., за жовтень 2008 р. на суму 2286,00 грн., за листопад 2008 р. на суму 2814,00 грн., за грудень 2008 р. на суму 1166,00 грн., за січень 2009 р. на суму 145,00 грн., за лютий 2009 р. на суму 2412,00 грн., за квітень 2009 р. на суму 689,00 грн., за травень 2009 р. на суму 466,00 грн., за червень 2009 р. на суму 49,00 грн., за липень 2009 р. на суму 62,00 грн., за серпень 2009 р. на суму 635,00 грн., за вересень 2009 р. на суму 203,00 грн., за жовтень 2009 р. на суму 1193,00 грн., за листопад 2009 р. на суму 498,00 грн., за грудень 2009 р. на суму 3784,00 грн., за січень 2010 р. на суму 399,00 грн., за лютий 2010 р. на суму 335,00 грн., за березень 2010 р. на суму 537,00 грн., за квітень 2010 р. на суму 967,00 грн., за травень 2010 р. на суму 765,00 грн., за червень 2010 р. на суму 417,00 грн., за липень 2010 р. на суму 1631,00 грн., за серпень 2010 р. на суму 4166,00 грн., за вересень 2010 р. на суму 7332,00 грн., в зв'язку з зарахування до складу податкового кредиту сум податку на закупівлю автозапчастин та шин, використання яких в підприємницькій діяльності документально не підтверджено (на перевірку не надані документи, які стверджують використання закуплених запчастин та шин для ремонту автомобілів, які використовуються в підприємницькій діяльності, згідно переліку документів, наданих на планову документальну перевірку).
Відповідно, 24.03.2011 р. податковим органом винесено податкові повідомлення -рішення: № 0001451740/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 106 103,75 грн., у тому числі 84 883,00 за основним платежем та 21 220,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001461740/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 36 427,5 грн., у тому числі 29 142,00 грн. за основним платежем та 7 285,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За наслідками розгляду скарг позивача, рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві № 971/П/25-214 від 01.07.2011 р. податкове повідомлення рішення № 0001461740/0 від 24.03.2011 року скасовано та відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003731740 від 15.07.2011 року, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 142,00 грн.
Проте, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 24.03.2011 року № 0001451740/0, № 0001461740/0 та від 15.07.2011 року № 0003731740 протиправними, оскільки позивачем з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.
Згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889 визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
При цьому, підпунктом 9.12.1. пункту 9.12 статті 9 Закону № 889 передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Відповідно до п.п. 9.12.2. п. 9.12 ст. 9 Закону № 889, якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Так, відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідно до п.п. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»платники податку зобов'язані, зокрема, вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.10.2007 р. по 01.12.2008 р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, у період з 01.01.2009 р. по 30.09.2010 р. - на загальній системі оподаткування.
Як зазначено в акті перевірки, згідно реєстраційних даних ДПІ у Святошинському районі м. Києва платнику податків ОСОБА_3 визначені наступні види діяльності за КВЕД: роздрібна торгівля овочами та фруктами, включаючи картоплю; діяльність автомобільного вантажного транспорту; оренда автомобілів. Фактично у період, що перевірявся, позивач здійснював організацію перевезення вантажів та діяльність автомобільного вантажного транспорту. З цією метою ним були отримані дві ліцензії. Так, на періоді з 16.03.2005 року по 15.03.2010 року Державним департаментом автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України видано ліцензію серії АБ № 128562 на внутрішні перевезення вантажів та з 17.03.2010 р. на необмежений термін Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України видано ліцензію серії АВ № 525910 на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, а також на такий вид діяльності як міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Для здійснення своєї діяльності позивачем придбано чотири вантажних автомобіля: Міtsubishi саntег, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 02.02.2005 р.; ГАЗ 330202-14, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 26.07.2006 р.; Мегsedes-Веnz, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 06.12.2008 р.; DAF, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 20.08.2010 р.
З метою забезпечення належного технічного догляду автомобілів позивачем укладено договори із суб'єктами господарювання, які надають відповідні послуги, зокрема: 01.01.2007 р. договір надання послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 № 01/01/2007; 01.01.2008 р. договір надання послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 № 01/01/2008 року; 01.10.2009 р. договір поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Терекс»б/н.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2.2 договору про надання послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від 01.01.2007 р. № 01/01/2007 та аналогічним за змістом п. 3.5 договору надання послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 від 01.01.2008 р. № 01/01/2008 року передбачається, що роботи виконуються з нових запчастин та матеріалів замовника.
З наданих позивачем на перевірку документів слідує, що придбання автозапчастин проводилось в автомагазинах ТОВ «Автоспецмагазин», ТОВ «АСМ-Запчастини», ФОП ОСОБА_6, ФОН ОСОБА_7
Судом першої інстанції встановлено, що виконавцю робіт по договору позивачем пред'явлено копії накладених, виписаних контрагентами, які зареєстровані платниками ПДВ. Суми, зазначені в зобов'язаннях контрагентів такі, які позивач зазначив в своїй декларації по податковому кредиту.
Крім того, як вказує позивач, на момент перевірки всі поставки запчастин були отримані та оплачені по безготівковому рахунку, передані на станцію технічного обслуговування та встановлені на автомобілі, на підтвердження чого надано акти виконаних робіт, в яких зазначено виконання послуг: ремонт автомобіля.
Відповідно до п. 1 Договору, укладеного з ТОВ «Терекс»постачальник (ТОВ «Терекс») був зобов'язаний передавати (поставляти) у власність покупцю (ФОП ОСОБА_3) автошини, диски та інші автомобільні аксесуари (Товар).
Пунктом 4.4. цього ж Договору передбачено, що ТОВ «Терекс»поставляє Товар безпосередньо на автомобілі ФОП ОСОБА_3 і зобов'язується безоплатно надавати послуги шиномонтажу та балансування автошин відповідно до заявок Покупця.
Вказаним Договором не передбачена реалізація автошин без надання послуг (встановлення їх на автомобіль, шиномонтаж та балансування).
При цьому, надані позивачем на перевірку накладні на придбання шин, повністю підтверджують їх використання та правильність віднесення витрат на таке придбання до валових.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податковим органом помилково зроблено висновок щодо неналежного ведення позивачем обліку доходів та витрат (включення позивачем до складу витрат сум на закупівлю автозапчастин та шин, використання яких в підприємницькій діяльності документально не підтверджено), що є порушенням ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(із змінами та доповненнями), п.п. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб».
Крім того, з приписів ст. 13 Декрету слідує, що, якщо витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідні розрахунки наведено у додатку № 6 до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12.
При цьому, встановивши обставини, на які посилається відповідач, у вищенаведеному порядку вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» податковим органом виконано не було.
Відповідно до абз. 4 пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час спірних правовідносин, право на нарахування податкового кредиту визначається придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку і виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з вимогами п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Оскільки, автозапчастини та шини, як вже було встановлено, придбано позивачем з метою використання у своїй господарській діяльності, використання яких документально підтверджено, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на закупівлю вказаних автозапчастин та шин.
За таких обставин, висновки податкового органу, зроблені в акті перевірки від 15.03.2011 № 448/17-40/НОМЕР_2 про порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(із змінами та доповненнями), п.п. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, відповідно, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено: 27 квітня 2012 року.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.