Справа: № 2а-11805/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
"26" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий -суддя Грибан І.О.
судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.
за участі:
секретар с/з Печенюк Р.В.
розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління міграційної служби в м.Києві про визнання неправомірним і скасування рішення № 78 від 17.05.2011 року та зобов'язання вчинити дії -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління міграційної служби в м.Києві про визнання неправомірним і скасування рішення № 78 від 17.05.2011 року та зобов'язання вчинити дії по вирішенню питання щодо надання йому статусу біженця в Україні.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2011 року. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим в справі рішенням представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, скасувати оскаржувану постанову і постановити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На розгляд справи в апеляційному порядку сторони, будучи належним чином повідомлені не з'явилися. Колегія суддів, враховуючи, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для з'ясування всіх обставин, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності сторін.
В зв'язку з неявкою сторін, на підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятого відповідачем рішення та враховував той факт , що позивачем не надано обґрунтованих доказів щодо наявності причин з яких він не може повернутися до країни своєї громадянської належності, та переслідування його в країні громадянського походження через віросповідання, а тому не вбачається явних загроз його життю при поверненні.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується в повній мірі враховуючи наступне.
Спір між сторонами виник щодо надання позивачеві, як іноземцю статусу біженця. Спірні відносини регулюються положеннями Конвенції про статус біженців1951року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, іншими міжнародними договорами та Законом України «Про біженців».
Згідно абз. 2 ст.1 Закону України «Про біженців»біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців»1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається»від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув в Україну літаком з Росії. Причиною виїзду з країни громадянської належності (Узбекистану) зазначав переслідування через віросповідання . Причиною переслідувань стало порушення ним заборони відвідування мечеті та підозрівання його у співпраці з терористичною організацією «Хізбут Тахрір». Однак будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками не надав.
Отже доводи заявника відповідач правомірно вважав непереконливими та необґрунтованими.
Крім того, відповідачем було встановлено, що позивач покинув країну проживання 02.08.2010р. та до прибуття в Україну легально перебував на території Казахстану, Туреччини, Сирії, Росії, де міг без перешкод звернутися з заявою про надання статусу біженця.
Відповідно до ст..10 Закону України «Про біженців»статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв у відповідності з Законом та міжнародними правовими актами , у межах своєї компетенції та з дотриманням визначених законом строків.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ч.1ст.41,ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Мамчур Я.С