Справа: № 2а-2757/2011/2523 Головуючий у 1-й інстанції: Хоменко Л.В.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
"24" квітня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: - Степанюка А.Г.,
суддів: - Кузьменка В.В., Аліменка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на прийняту в порядку скороченого провадження постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області, Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.ст. 37, 39, 48, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
Позивач 24 лютого 2011 року звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання Відповідача провести перерахунок та виплату щомісячної грошової допомоги відповідно до ст.ст. 37, 39, 48, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою від 12 квітня 2011 року позов задоволено: визнано протиправними дії Відповідача-1 та зобов'язано останнього провести Позивачу перерахунок та виплату щомісячної грошової допомоги у відповідності до ст. ст. 39, 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 24.08.2010 року по 24.02.2011 року з урахуванням раніше виплачених сум, визнано протиправними дії Відповідача-2 та зобов'язано останнього провести Позивачу перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та грошової допомоги відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 24 серпня 2010 року по 24 лютого 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримує у Відповідачів щомісячну та щорічну грошову допомогу, призначену у відповідності до ст. ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон). Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Згідно до абз. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796 громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення має право на щомісячну грошову допомогу у розмірі 30% від мінімальної заробітної плати, в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.
Розрахунок зазначеної грошової допомоги, здійснено не згідно ст. 37 Закону, а згідно постанов КМ України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26.07.1996 № 836 та від 03.01.2002 № 1, в зв'язку з чим Позивачу вони були виплачені у менших розмірах.
У 2009-2010 роках дія положень статті 37 Закону № 796 не зупинялась, а тому враховуючи вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України щодо пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розмірів спірних доплати та грошової допомоги, передбачених зазначеним Законом, суд першої інстанції вірно виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами.
Крім того, судом встановлено, що Позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення та отримує пенсію у Відповідача-2 та часткову доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон). Вказані обставини також сторонами не оспорюються.
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 1 ст. 39 Закону, пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата до пенсії, яка становить у зоні посиленого радіоекологічного контролю -одна мінімальна заробітна плата.
Всупереч ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному постановою КМУ № 836 від 06.07.1996 року щодо ст. 39 Закону, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком, як того вимагає Закон.
З огляду на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівнянні з постановою КМУ № 836 від 06.07.1996 року, Відповідач-2 неправомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 39 зазначеного Закону.
Суд першої інстанції також вірно встановив, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до категорії І, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення та отримує пенсію у Відповідача-2 та часткову доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до ст. 50 Закону.
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 50 Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до І категорії призначається у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Всупереч ст. 50 Закону Позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному постановою КМУ від 03.01.2002 року №1 та постановою КМУ від 28.05.2008 року №530, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає Закон.
З огляду на те, що Закон має вищу юридичну силу в порівнянні з постановою КМУ від 03.01.2002 року №1 та постановою КМУ від 28.05.2008 року №530, Відповідач-1 неправомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 50 Закону.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Позивач отримує у Відповідача-2 щорічну грошову допомогу на оздоровлення.
Згідно зі ст. 48 Закону особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідам ІІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Всупереч ст. 48 вказаного Закону, Відповідач-2 здійснював виплату у розмірі, визначеному постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, що менші за розміри, встановлені Законом. Тому, враховуючи викладене, Відповідач-2 неправомірно виплачував допомогу на оздоровлення відповідно до постанови КМУ від 12.07.2005 року №562 в меншому розмірі, ніж це передбачено Законом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183-2, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області -залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області, Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.ст. 37, 39, 48, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає у відповідності до ч. 10 ст. 183-2 КАС України.
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Аліменко В.О.