Постанова від 24.04.2012 по справі 2а-9094/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9094/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"24" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Грибан І.О.,

при секретарі: Лелюх М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український страховий капітал»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Український страховий капітал»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення №0002102201 від 17.06.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, співробітниками відповідача проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Український страховий капітал»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2000 р. за результатами якої було складено акт про результати перевірки від 18.05.2011 р. №125/22-01/23707357.

Актом перевірки встановлено порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування доходу підприємств»в результаті чого підприємством занижено оподаткований дохід від діяльності іншої ніж страхова на загальну суму 15968197,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму за ставкою 25 відсотків на суму 3923277,00 грн. за четвертий квартал 2009 року.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002102201 від 17.06.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 3923227,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 980807,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0002102201 від 17.06.2011 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення є незаконним звернувся з відповідним позовом до суду.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Під господарською діяльністю відповідно до п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -по тексту Закон) розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з пп.14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська дільність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку №15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу, при наявності низки вимог, зокрема, впевненості, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства або імовірності надходження економічних вигод від надання послуг.

Таким чином, забезпечення власних господарських потреб страховика - це операції із задоволення потреб суб'єкта господарювання, які виникають в процесі його функціонування і пов'язані лише з понесенням необхідних витрат, тобто не спрямовані на отримання доходу.

Статтею 31 Закону України «Про страхування» встановлено, що кошти страхових резервів страховика повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами, в переліку яких векселя відсутні.

Відповідно до цієї статті страховики мають право здійснювати фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням шляхом вкладення коштів у цінні папери чітко визначених видів: акції, облігації, іпотечні сертифікати.

Виходячи з викладеного, вкладення страховиками коштів у цінні папери, тобто купівля їх як товару можлива лише шляхом придбання акцій, облігацій та іпотечних сертифікатів, а тому, тільки вказані цінні папери можуть приймати участь у операціях з торгівлі цінними паперами та відображатися у окремому податковому обліку фінансових результатів платника податку.

Сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) страховиками від торгових операцій з векселями відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону включається до складу валового доходу, як доходи з інших джерел та оподатковується за загальною ставкою з урахуванням строків позовної давності, визначених законодавством.

Відповідач прийшов до висновку, що в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством занижено оподаткований дохід від діяльності іншої ніж страхова на загальну суму 15692908,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму за ставкою 25% на суму 3923227,00 грн.

Дані твердження відповідача є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Посилаючись у акті перевірки на ст. 2 Закону України «Про страхування», відповідно до якої предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, відповідач тлумачить цю норму таким чином, що безпосередня діяльність страховиків - це єдина можлива діяльність, а усе інше заборонено.

Колегія суддів не може погодитись з таким тлумаченням та вважає за необхідне відмітити, що в ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування»зазначено, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства».

У відповідності до ст.1 Закону України «Про господарські товариства»зазначено, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, а частиною 5 статті 1 вище зазначеного закону встановлено, що товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Законом України «Про страхування»передбачено, що страховикам дозволяються будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Таким чином страхова компанія має право займатись в тому числі господарською та іншою діяльністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

В ч. 1 ст. 163 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Частиною 2 статті 163 ГК України передбачено, що в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Правовий аналіз викладених вище норми права свідчить про те, що законом передбачено право суб'єктів господарювання отримувати та реалізовувати векселі.

Як вбачається з акту перевірки відповідач вказує на те, що позивач порушив пп. 4.1.6. п 4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дане твердження є безпідставним, так як в цьому законі доходи від продажу цінних паперів прямо зазначаються в пп. 4.1.1, пп. 4.1.3 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, твердження податкової інспекції про те, що сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) страховиками від торгових операцій з векселями відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону включається до складу валового доходу як доходи з інших джерел та оподатковується за загальною ставкою - є безпідставним.

Особливості врахування доходів по цінних паперах описані в п. 7.6. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду (підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону).

У зв'язку з тим, що у 2010 році було отримано від'ємний фінансовий результат по операціям з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами, то у відповідності до абзацу 2 підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від'ємний результат не включається до складу валових доходів, а переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про доведеність вимог апелянта, в зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Український страховий капітал» -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 року -скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Український страховий капітал»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0002102201 від 17.06.2011 року видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Грибан І.О.

Попередній документ
24347572
Наступний документ
24347574
Інформація про рішення:
№ рішення: 24347573
№ справи: 2а-9094/11/2670
Дата рішення: 24.04.2012
Дата публікації: 01.06.2012
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі: