Справа: № 2а-493/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"19" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арс Констракт" до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Арс Констракт»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000512300/0 від 27 грудня 2010 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовоне податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області № 0000512300/0 від 27 грудня 2010 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Макарівському районі Київської області з 01.02.2008 року як платник податків, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.02.2008 року № 100096121 зареєстрований платником податку на додану вартість з 06.02.2008 року.
В грудня 2010 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арс Констракт», що перебував у фінансово-господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд», яке має відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2008 року по 31.12.2009 року
За результатами перевірки складено акт № 433/180/23-0/35706229 від 16.12.2010 року.
На підставі вказаного Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0000512300/0 від 27 грудня 2010 року про нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1 228 249,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 614 124,50 грн. за порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за серпень-грудень 2008 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд», тому висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими, а визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 228 249,00 грн. є протиправним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»є нікчемними.
Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на поясненнях директора та засновника ТОВ «Ріскатор-Трейд»ОСОБА_3 відповідно до якого, останній зареєстрував за грошову винагороду Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»без мети зайняття господарською діяльністю, фактично господарською діяльністю не здійснював, а також не підписував відповідні фінансово-господарські документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»та не здійснював переоформлення на інших осіб вказаного платника.
На підставі цих пояснень, податковий орган прийшов до висновку, що угода укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арс Констракт»та Товариством з обмеженою відповідпальністю «Ріскатор-Трейд»спрямована не на реальне настання правових наслідків, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже діяли з метою спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування, що є порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України.
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.
Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться податкові накладні містять усі дані стосовно змісту операції з наданні послуг (будівельні роботи), складені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону, а також наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»№ 165 від 30.05.1997р.
Вказані документи підтверджують придбання позивачем у контрагента послуг.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі .
Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та контрагентом фіктивним, та такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Доводи відповідача, що частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент вчинення та виконання господарських угод керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»був ОСОБА_3, який мав право вчиняти юридично значимі дії від імені товариства.
Всі реквізити підприємства, підпис уповноваженої особи і печатка присутні, на момент проведення господарських операцій ТОВ «Ріскатор-Трейд»мало статус платника податку на додану вартість і було вправі виписувати податкові накладні. Перевірки підпису особи, що стоїть на податкових накладних, не відноситься до обов'язків підприємства, яке отримує послуги.
Таким чином, суд першої істанції правомірно прийшов до висновку, що Позивач діяв як добросовісний платник податків, відобразивши в бухгалтерському та податковому обліку податкові накладні Товариством х обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»з усіма необхідними реквізитами, печаткою і підписом особи, яку Позивач вважав уповноваженою .
Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи; зазначена обставина не є підставою для позбавлення права платника податку на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Разом з тим, в розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, є, зокрема, відповідні судові рішення, що набрали законної сили.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності посадових осіб або суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»за податкові правопорушення при декларуванні або оплаті ПДВ за червень-грудень 2008 року.
Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»підтверджуються необхідними документами.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арс Констракт»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»укладено договір № 1108, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник на свій ризик виконує власними силами згідно узгоджених розцінок ремонтно-будівельні роботи на об'єктах замовника.
Правовідносини, що виникли у сторін цього договору під час надання субпідрядних робіт по будівництву котеджів, земляних робіт та загально будівельних робіт носять вартісний характер та мають цінову визначеність.
На підтвердження виконання умов вказаного договору № 1108 до матеріалів справи позивачем надані: копія зазначеного договору із додатковими угодами та податкові накладні: № 290902 від 29.09.2008 року, №№ 300915 - 300937 від 30.09.2008 року, №№ 311028-311043 від 31.10.2008 року, №№ 281136-281143 від 28.11.2008 року, №№311208, 311217-311223 від 31.12.2008 року на загальну суму 7 369 491,90 грн., в т.ч. ПДВ 1 228 248,65 грн.
Крім того, як зазначив позивач, підтвердженням виконання умов договору № 1108 від 01.08.2008 року є також акти прийому виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних робіт за період серпень-грудень 2008 року.
Виконання підрядних робіт є основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальності «Арс Констракт»і замовлення ним виконання субпідрядних робіт у третіх осіб з метою виконання власних підрядних робіт на пряму пов'язано з його господарською діяльністю, що підтверджується належними документами первинного бухгалтерського обліку
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, наявні в матеріалах справи первинні документи позивача містять всі обов'язкові реквізити як того вимагає законодавство та підтверджують наявність господарських відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд».
Крім того, згідно з пояснень свідка ОСОБА_4, договір, укладений позивачем з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд» носив товарний характер.
Щодо включення позивачем до податкового кредиту суми у розмірі 1 228 249,00 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.
Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.
Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Колегія суддів зазначає, що для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.
Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозв'язку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .
За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.
Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: видатковими накладними, актами приймання виконаних робіт за вказаними договорами, банківськими виписками, із відповідними штампами банку про проведення операцій, іншими документами, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач виступав замовником субпідрядних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд»під час виконання ним підрядних робіт згідно з договорами з Державним підприємством «Край Проперті», Приватним підприємством «Алгол-2003», а відносини Позивача с замовниками його підрядних і генпідрядник (згідно з ліцензією Позивача) робіт належним чином відображені в бухгалтерському обліку, в документах первинного бухгалтерського обліку,що підтверджується наявними в матеріалах справи копяях договорів з Державним підприємством «Край Проперті», Приватним підприємством «Алгол-2003».
Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що виконання підрядних робіт є основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арс Констракт»і замовлення ним виконання субпідрядних робіт у третіх осіб з метою виконання власних підрядних робіт напряму пов'язано з його господарською діяльністю, реальність всіх підрядних і субпідрядних договорів підтверджується належними документами первинного бухгалтерського обліку.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що отриманні податкові накладні від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріскатор-Трейд», які засвідчують придбання підрядних робіт, послуг по будівництву, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в сумі 1 228 248,65 грн., з них: у серпні 2008 року - 40 000,00 грн., у вересні 2008 року - 88 135,32 грн., у жовтні 2008 року - 263 333,93 грн., у листопаді 2008 року - 493 443,00 грн. та у грудні 2008 року - 343 336,40 грн.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.
В порушення ст.. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що викладені в Акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними та безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та не доведено недобросовісності позивача, таким чином суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області -залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.