Справа: № 2а-443/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"19" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 (далі СПД ФО ОСОБА_2) звернулася до суду з позовом в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 19.07.2010 № 0001071701/0 про донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 51624 грн., в тому числі за основним платежем - 34416 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17208 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач СПД ФО ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, як фізична особа - підприємець зареєстрована Києво-Святошинською районною державною адміністрацією у Київській області 08.09.2008 за №23390000000008078. Як платник податків перебуває на обліку у Державній податковій Інспекції Києво - Святошинського району Київської області з 09.09.2008 за № 1937. Як платник податків на додану вартість зареєстрований 21.12.2009, про що видано Свідоцтво НОМЕР_2.
Згідно з матеріалів справи, у період з 30.06.2010 по 13.07.2010 роки посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності СПД ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.09.2008 року по 31.03.2010 рік.
За результатами перевірки складений акт від 15.06.2010 № 412/17-1/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), у якому зафіксовані порушення позивачем, зокрема, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.3997 №168/97-ВР, яке полягало у заниженні позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34416,00 грн., зокрема у жовтні місяці 2009 року у розмірі 6440,00 грн., у листопаді місяці 2009 року у розмірі 27976,00 грн.
Висновок відповідача ґрунтується на тому, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку, у III кварталі 2009 року перевищив граничний обсяг виручки у розмірі 500 тис. грн., який встановлений Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування».
В зв'язку із цим, з IV кварталу 2009 року позивача переведено на загальну систему оподаткування обліку та звітності та зобов'язано зареєструватись як платник податку на додану вартість до кінця звітного періоду.
Так з початку 2009 року по третій квартал 2009 року, включно, загальна сума від здійснення позивачем операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, сукупно становила 705803 грн., він в силу положень частини третьої пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»зобов'язаний був зареєструватись як платник податків на додану вартість до кінця звітного періоду, тобто до 01.10.2009 року.
Всупереч зазначеним приписам та встановленим строкам, позивач не зареєструвався як платник податку на додану вартість до 01.10.2009 та не сплатив податкові зобов'язання з податку на додану вартість, які виникли у жовтні місяці 2009 року у розмірі 6440 грн. та у листопаді місяці 2009 року у розмірі 27976 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.07.2010 року № 0001071701/0 про донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 51624 грн., в тому числі за основним платежем - 34416 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17208 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача про застосування щодо нього штрафних (фінансових) санкцій, вказуючи на відсутність у відповідача правових підстав для його прийняття в зв'язку з порушенням норм проведення перевірки.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Щодо доводів апелянта про порушення податковим органом порядку проведення перевірки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що встановлюючи умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок, стаття 11-2 Закону України «Про державну податкову службу»одночасно встановлює наслідки недотримання контролюючим органом цих умов. Згідно з частиною другою цієї статті ненадання контролюючим органом державної податкової служби платнику податків документів, перелік яких наведений в частині першій, або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першої цієї статті, є підставою для недопущення осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
Отже, законний інтерес платника податків щодо проведення органом державної податкової служби перевірки його діяльності з дотриманням умов, встановлених законом, захищений шляхом наділенням його правом не допустити посадових осіб органу державної податкової служби до перевірки.
В разі коли платник податків не скористався цим правом і перевірка була проведена, платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби, прийняте за результатами перевірки, з підстав невідповідності рішення закону чи компетенції органу державної податкової служби.
Апелянт посилається на ті обставини, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки, однак ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Судом першої інстанції встановлено, що перевірка проводились з відома та в присутності позивача на підставі направлення на перевірку від 30.06.2010 № 407, яке було отримано уповноваженою особою позивача ОСОБА_3, про що свідчить її підпис на ньому; відповідно до плану проведення комплексних документальних перевірок.
Про проведення документальної планової перевірки позивач була проінформована письмовим повідомленням від 28.05.2010 за № 2721/3/17-116.
Крім того, судом першої інстанції із Акта перевірки встановлено, що позивачем перевіряючим були надані всі необхідні документи для проведення перевірки, а отже допущено до перевірки.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання податковим органом вимог законодавства під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності не звільняє останнього від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.
Таким чином, навіть допущення податковим органом окремих порушень процедури проведення перевірки не тягне за собою недійсність рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що недотримання порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності є підставою виключно для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків Акту перевірки, що складений за результатами її проведення.
Щодо реєстрації позивача платником податку на додану вартість, строків, встановлених для реєстрації та розміру ставки податку на додану вартість, за якою оподатковуються операції з надання послуг з організації перевезення вантажів (транспортно - експедиційні послуги) суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження позивача про відсутність у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість відповідно до вимог абзацу третього пункту 9.4. статті 9 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», є безпідставними та необгрунтованими.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у третьому кварталі 2009 року перевищено граничний обсяг виручки, який передбачений Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування»на 205803,00 грн. в зв'язку з реалізацією товарів, робіт (послуг), пов'язаних із діяльністю з організації перевезення вантажів, яка не підлягає ліцензуванню.
Указом Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку а звітності суб'єктів малого підприємництва»(далі - Указ від 03.07.1998 № 727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Згідно з пунктом 2 Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Відповідно до пункту 5 Указу у разі порушення вимог, установлених пунктом 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що в разі якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує 500 тис. гривень, особа позбавляється статусу суб'єкта малого підприємництва і до оподаткування її доходів мають застосовуватись положення законодавства, що визначають порядок оподаткування на загальних засадах. При чому, загальні положення законів з питань оподаткування застосовуються незалежно від того, чи заявив платник податків про свій перехід на загальну систему оподаткування, чи ні.
Згідно п.п. 2.3.1. п.2.3. ст.2 2.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість»коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000,00 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Оскільки з 01.01.2009 року по 30.09.2009 року обсяг виручки позивача від надання послуг склав 705803,00 грн., то остання підлягала реєстрації як платник податку на додану вартість і повинна була зареєструватися платником цього податку з 01.10.2009 року, відповідно до вимог зазначеної вище норми.
Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач платником податку на додану вартість не зареєструвалася
Крім того, відповідно до підпункту 7.8.2 статті 7.8 статті 7 Закону України від «Про податок на додану вартість»у разі, якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду обсяг оподатковуваних операцій платника податку перевищує суму, зазначену у підпункті 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, такий платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний податковий період починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.
Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що з урахуванням положень підпунктів 7.8.1, 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим періодом для позивача є один календарний місяць.
Разом з тим, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги твердження позивача про необхідність застосування нульової ставки податку на додану вартість, за якою оподатковуються вартість наданих ним послуг з організації перевезення вантажів (транспортно - експедиційних послуг), так як послуги з організації перевезення вантажів (транспортно - експедиційні послуги), які надавав позивач, не є тотожними послугам з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підставі відповідних договорів на транспортно-експедиційне обслуговування, надав третім особам послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме транспортно - експедиційні послуги не виконуючи при цьому, як суб'єкт господарювання, безпосередньо міжнародних перевезень вантажів.
Це підтверджено міжнародними автомобільними накладними, що наявні в матеріалах справи, з яких вбачається, що у жодному випадку при здійсненні міжнародних перевезень позивач не був безпосередньо перевізником, а лише організовував та забезпечував таке перевезення (забезпечував подачу технічно справного транспорту, ніс відповідальність за своєчасність доставки вантажу, його збереження, збереження митних пломб, інформування замовника про просування транспортного засобу та інше).
Відповідно до підпункту 6.2.4. пункту 6.2. статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», за нульовою ставкою оподатковуються операції з: поставки послуг з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також поставка міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту (місця) їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України, між пунктами, які знаходяться за межами державного кордону України, а також від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх митного оформлення на території України.
Якщо поставка послуг з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи з міжнародних відправлень здійснюється у вигляді продажу квитків, інших проїзних документів, укладення брокерських, агентських, комісійних чи інших договорів (рахунків) з посередниками або довіреними особами, то винагорода таких осіб оподатковується за ставкою, передбаченою підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 цієї статті.
Так як, суд першої інстанції встановив, що позивач фактично за плату і за рахунок клієнтів виконував або організував виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, то послуги з організації перевезення вантажів (транспортно - експедиційні послуги), які надавав позивач, не є тотожними послугам з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Разом з тим, позивачем в суді першої інстанції не заперечувалась відсутність транспортних засобів для здійснення міжнародних перевезень.
Згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування, а експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
У відповідності до статті 9 зазначеного закону платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
З актів про надання послуг (виконання робіт), укладених між позивачем та замовниками, вбачається, що в яких зазначена вартість наданих позивачем послуг, без будь-яких застережень.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що твердження позивача про застосування нульової ставки податку на додану вартість у даному випадку є такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства.
Відповідно до абзацу 3 підпункту 6.2.4. пункту 6.2. статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого за ставкою, передбаченою підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 цієї статті оподатковуються, зокрема, операції з поставки послуг з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи з міжнародних відправлень у вигляді укладення брокерських, агентських, комісійних чи інших договорів (рахунків) з посередниками або довіреними особами, суд дійшов висновку, що винагорода позивача (вартість послуг) отримана за надані послуги з організації перевезення вантажів (транспортно - експедиційні послуги) повинна оподатковуватись за ставкою 20%.
Крім того, відповідачем в суді апеляційної інстанції надано розрахунок нарахування податку на додану вартість та розрахунок нарахування штрафних (фінансових) санкцій згідно акту перевірки позивача від 15.07.2010 року, який підтверджує правильність донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 51624 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - 17208 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог, в той же час відповідачем надано достатньо доказів та обґрунтувань правомірності своїх дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбач Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження були надані; обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення; з дотримання необхідного балансу і будь-якими несприятливими наслідками для прав і інтересів позивача.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.