Справа: № 2а-13923/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"24" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Романчук О.М.,
суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця Ілмаз Озкан до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа-підприємець Ілмаз Оркан звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 року № 0000531704 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2200420,40 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник відповідача по справі подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 липня 2008 року по 31 вересня 2010 року позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок на підставі Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». У період з 01 жовтня 2010 року по 03 червня 2011 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування та не отримувала доходів від підприємницької діяльності.
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, а також дотримання валютного законодавства за період з 01.07.2008 року по 03.06.2011 року, про що складено акта від 03.06.2011 року № 34/1704-2964421595.
Так, вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пункту 12 статті 3, статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»- не ведення обліку товарних запасів та пункту 8 наказу Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі» - не заповнення в книзі обліку доходів і витрат за формою № 10 графи 3 «витрати на виробництво продукції». Зокрема, в акті зазначено: відповідно до наданих на перевірку первинних документів підприємцем за перевірений період реалізовано товарно-матеріальних цінностей (електротовари) на загальну суму 1100210,20 грн.; в книзі обліку доходів і витрат в графі № 3 «витрати на виробництво продукції»не обліковано товар у встановленому порядку на загальну суму 1072308,00 грн. Враховуючи викладене, підприємцем не обліковано у встановлено порядку товарно-матеріальних цінностей (електротовари) на загальну суму 1100210,20 грн. за цінами реалізації.
Відповідно податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2011 року № 0000531704, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2200420,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішення, позивач оскаржила його в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарги позивача рішенням Державної податкової адміністрації м. Києва від 13.09.2011 року податкове повідомлення-рішення від 25 червня 201 року № 0000531704 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Проте, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2011 року № 0000531704 протиправним, оскільки позивачем з дотриманням вимог податкового законодавства здійснювалася підприємницька діяльність.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995, № 265/95-ВР, дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання та їх господарські одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Так, згідно з пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», чинного на час спірних правовідносин, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Статтею 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.
Такий порядок для юридичних осіб встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Зокрема, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Проте, порядок здійснення обліку товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності жодним нормативно-правовим актом не передбачений.
Так, відповідно до статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведеної правової норми слідує, що відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб передбачається саме за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Разом із тим, з огляду на відсутність законодавчо встановленого порядку обліку товарів за місцем реалізації для суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб, такі особи не можуть нести відповідальність за не ведення чи не належне ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
Натомість, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від обраного порядку оподаткування, повинні вести облік своїх доходів та витрат в цілях оподаткування.
Так, відповідно до п. 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599, для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)», «чистий доход».
Судом першої інстанції встановлено, що під час здійснення підприємницької діяльності у період з 01 липня 2008 року по 31 вересня 2010 року позивачем велася книга обліку доходів та витрат, яка в свою чергу призначена виключно для обліку доходів і витрат підприємця, а не для обліку товарів.
Як вбачається з акту перевірки, в книзі обліку доходів і витрат позивачем не заповнено графу № 3 «витрати на виробництво продукції».
Разом із тим, порушення ведення такої книги не може бути підставою для застосування до позивача штрафних санкцій за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
З огляду на відсутність законодавчо встановленого порядку обліку товарів за місцем реалізації для суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що підтвердженням такого обліку можна вважати накладні на товар, що знаходиться на місці реалізації.
Як вбачається з матеріалів справи, товарно-матеріальні цінності позивачем придбані на підставі договорів, укладених з ТОВ «Борсан»та ТОВ «Артема», на підтвердження чого підприємцем надані копії договорів купівлі-продажу, банківські виписки та видаткові накладні.
За таких обставин, висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 03.06.2011 року № 34/1704-2964421595, про порушення позивачем пункту 12 статті 3, статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій колегією суддів не вбачається.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 року № 0000531704 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2200420,40 гривень.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено: 27 квітня 2012 року.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.