Справа № 2-5661/11
Номер провадження 2/1109/871/2012
21 травня 2012 року Кіровський районний суд м.Кіровограда
в складі: головуючого судді- Бершадської О.В.
при секретарі- Матірна Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення, -
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідача ОСОБА_3 , в процесі уточнивши свої вимоги, яким просила вселити її та неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до 27/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 та зобов"язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди у користуванні вказаною частиною житлового будинку ( а.с. 29-30, 49). Вимоги мотивувала тим, що із червня 2001 року з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі , який 21.04.2009 року було розірвано. В період шлюбу народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. 25.06.2002 року ними було придбано 27/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 та оформлено на чоловіка. При цьому, останній оформив договір дарування , а не купівлі-продажу, що стало підставою після розірвання шлюбу та поділу майна для оскарження відповідного укладеного правочину. Рішенням апеляційного суду від 29.09.2011 року , було визнано удаваним правочином договір дарування від 25.06.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 27/50 частин будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки площею 683,5 кв.м. , посвідченого 25.06.2002 року державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори за реєстром №3-1451. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25.06.2002 року , за яким ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 27/50 частин будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки площею 683,5 кв.м. Визнано спільним майном подружжя 27/50 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельну ділянку площею 683,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 27/100 частин будинку будинку з відповідною частиною надвірних будівель та на Ѕ частину земельної ділянки площею 683,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1. Решту вимог залишено без задоволення. З 12.02.2003 року вона разом із сином є зареєстрованими у спірній частині жилого будинку, та проживала в ньому по той період, доки відповідач не позбавив її такої можливості, не визнає її право на половину жилого будинку та не впускає її до нього. Вважає, що відповідач безпідставно та незаконно позбавив її та неповнолітнього сина можливості проживати та користуватись спірною частиною вказаного вище будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів його сім»ї права користування займаним приміщенням. Крім того, вона також як співвласник 27/100 частин будинку має повне право на користування та проживання в ньому.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали повністю, просили задовольнити, з врахуванням уточнень.
Відповідач в суді позов не визнав, вважає що позивач разом із неповнолітнім сином безпідставно вимагає її вселення в будинок, так як права на нього не має, частина будинку, яка йому була подарована не є спільним майном подружжя .
Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача- служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, її представник в судове засідання не з»явився, повідомлявся, надали заяву про його проведення без їх участі ( а.с. 69 ).
Залучена згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.12.2011 року третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, яка є співвласником другої частини вказаного жилого будинку, в суді щодо задоволення позову про вселення позивача та неповнолітнього в частину жилого будинку не заперечувала.
Заслухавши пояснення позивача, відповідача, третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги слід задовольнити, з наступних підстав.
Згідно статті 15 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів , що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Судом встановлено, що сторони в справі 01.06.2001 року уклали шлюб, який був зареєстрований Кіровським відділом РАЦС Кіровоградського МУЮ, актовий запис 284 та 06.05.2009 року його розірвали, про що свідчить копія рішення суду від 21.04.2009 року та свідоцтво про розірвання шлюбу , про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 234 (а.с. 8-9).
Від шлюбу народився ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_2 ( а.с. 9).
25.06.2002 року ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_3 уклали договір дарування , відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 27/50 частин будинку №76 з відповідною частиною надвірних будівель та земель ної ділянки площею 683,5 кв.м., посвідченого 25.06.2002 року державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори за реєстром №3-1451.
З 12.02.2003 року позивач зареєструвалась у спірній частині житлового будинку, що підтверджено наданою копією паспорта ( а.с. 10 ).
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 29.09.2011 року скасовано рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.09.2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_7., ОСОБА_4, КО ООБТІ про визнання договору дарування удаваним правочином , визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання частини будинку і земельної ділянки спільним майном подружжя, визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки, зобов»язання внести зміни до відповідних реєстрів та прийнято нове, яким вказаний позов задоволено частково та визнано удаваним правочином договір дарування від 25.06.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 27/50 частин будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки площею 683,5 кв.м. , посвідченого 25.06.2002 року державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори за реєстром №3-1451. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25.06.2002 року , за яким ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 27/50 частин будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки площею 683,5 кв.м. Визнано спільним майном подружжя 27/50 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельну ділянку площею 683,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 27/100 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель та на Ѕ частину земельної ділянки площею 683,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1. Решту вимог залишено без задоволення ( а.с. 5-6).
На час розгляду справи в суді вказане рішення апеляційної інстанції оскаржується у Вищому спеціалізованому Суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ ( а.с. 36) та згідно ухвали від 19.12.2011 року призупинено виконання рішення апеляційного суду від 29.09.2011 року до закінчення касаційного провадження у справі.
В судовому засіданні позивач зазначала, що відповідач безпідставно позбавив її та неповнолітнього сина житла , не впускає до спірної частини будинку, хоча припинення із чоловіком сімейних відносин не позбавляє її права користуватись займаним приміщенням, в якому вона та син є зареєстрованими. Крім того, вона вважає, що є також співвласником 27/50 частини житлового будинку, про що було встановлено апеляційним судом та визнано за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 27/100 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель.
Той факт, що відповідач дійсно не впускає бувшу дружину та сина до спірної частини будинку підтвердив в суді сам ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4, яка є власником іншої частини житлового будинку АДРЕСА_1.
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім»ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім»ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім»ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім»ї власника будинку належать особи,зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Аналогічні положення містяться і у ч.1 ст. 405 ЦК України.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР регламентує, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Таким чином, суд вважає, що оскільки позивач була вселена у спірну частину житлового будинку як член сім»ї ОСОБА_3, а припинення сімейних відносин з відповідачем , як власником будинку не позбавляє її права користування займаним приміщенням , останній чинить їй та неповнолітньому перешкоди у користуванні житлом , не впускає їх до будинку, то саме з вищенаведених підстав права позивача та неповнолітнього мають бути захищені способом яким вона обрала . При цьому, посилання позивача на те, що вона є також співвласником 27/100 частини будинку на даний період є передчасним, оскільки виконання рішення апеляційної інстанції призупинено до закінчення касаційного провадження та право власності за позивачем не зареєстровано.
Відповідно ст.88 ЦПК України , суд стягує з відповідача на користь позивача - 94, 10 грн. внесеного судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 9, 150, 155,156 ЖК України,ст.ст. 29, 319, 321, 405 ЦК України, ст.ст. 10,11, 60, 88, 213- 215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити .
Вселити ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до 27/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 та зобов"язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди у користуванні вказаною частиною житлового будинку.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 94, 10 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, до апеляційного суду Кіровоградської області, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда О. В. Бершадська