Справа: № 2а-53/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Винокуров К.С.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
"17" квітня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2011 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання недійсним рішення, -
Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»04.01.2011 року звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання недійсним рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 6-а, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства № 49 від 03.12.2010 року.
05.01.2011 року Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»04.01.2011 року звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання недійсним рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-31, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіпольський район, с. Мізікевичи, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства № 32 від 02.12.2010 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2011 року на підставі ст. 116 КАС України зазначені адміністративні позови було об'єднано в одне провадження.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2011 року позов задоволено. Визнано недійсними рішення Державної екологічної інспекції в Одеській області: № 49 від 03.12.2010 року про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 6-а, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства та № 32 від 02.12.2010 року про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»з експлуатації автозаправної станції № 16-31, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіпольський район, с. Мізікевичи, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км, в частині, яка порушує вимоги природоохоронного законодавства.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає у своїй скарзі про неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи.
Представник Позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити постанову суду без змін.
Представник Відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явився.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представника Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2010 року Відповідачем було проведено перевірку мережі автозаправних станцій належних Позивачу з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства. Зазначеною перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог природоохоронного законодавства при експлуатації автозаправних станцій № 16-41, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 6-а, та № 16-31, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіпольський район, с. Мізікевичи, автодорога Одеса-Іллічівськ, 3-й км, про що складено акт від 30.09.2010 року. Встановлено, що дані автозаправні станції не отримали в Держу правлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області дозвіл на розміщення відходів та лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік. На підставі вказаного акту прийняті рішення № 49 від 03.12.2010 року щодо авто заправної станції № 16-41 та Рішення № 32 щодо автозаправної станції № 16-31 про тимчасову заборону господарської діяльності з експлуатації станції.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову зазначив, що саме внаслідок не надсилання та невручення Підприємству з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»повідомлення про необхідність подання та погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010 рік вимоги останнього є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Вищевказаним актом перевірки встановлено, що в результаті господарської діяльності Позивача з експлуатації автозаправних станцій на протязі 2010 року утворювалися відходи. Разом з тим, Позивач здійснював свою діяльність за відсутності ліміту на утворення та розміщення таких відходів та дозволу на їх розміщення.
Разом з тим, факт утворення відходів в результаті господарської діяльності Позивача при експлуатації автозаправних станцій підтверджується: погоджувальним листом № 13336 від 05.10.2010 року та проектом ліміту за № 51401798 на 2010 рік щодо автозаправної станції № 16-41 та погоджувальним листом № 13333 від 05.10.2010 року та проектом ліміту за № 51237085 на 2010 рік щодо автозаправної станції № 16-31. Зазначені погоджувальні листи та проекти ліміту були складені на підставі звернення Позивача до Відповідача.
Відповідно до п. 4 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року за № 554, автозаправні станції відносяться до об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку.
П. «а»ч. 1 ст. 32 Закону України «Про відходи»забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.
Право Відповідача обмежувати чи зупиняти діяльність підприємств у випадку їх експлуатації з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища прямо випливає з п. «ж»ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Зобов'язання Відповідача обмежити або тимчасово заборонити діяльність підприємства, яке порушує вимоги екологічної безпеки (зокрема, у випадку здійснення викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, зберігання або розміщення побутових та інших відходів без відповідних дозволів) випливає з приписів п. 4 «Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища», затвердженого Постановою ВР України від 29.10.1992 року. Підставою для такої заборони є порушення екологічних нормативів та екологічних стандартів (п. 5 зазначеного Порядку).
Постановою Кабінету Міністрів України за № 1218 від 03.08.1998 року, якою аргументував свою позицію суд першої інстанції, регулювався лише порядок розроблення, затвердження і перегляд лімітів на утворення та розміщення відходів суб'єктами владних повноважень. За таких обставин слід зауважити, що не визначення місцевою державною адміністрацією переліку власників відходів та неповідомлення Позивача органом охорони навколишнього середовища про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік, не може слугувати причиною для звільнення Позивача від визначеного нормами зазначеного вище Закону обов'язку здійснювати свою господарську діяльність лише за наявності ліміту на утворення та розміщення відходів та дозволу на розміщення відходів.
Є неаргументованим і висновок суду першої інстанції щодо звільнення позивача від необхідності одержання лімітів на утворення та розміщення відходів. Так, відповідно п. 8 «Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1218від 03.08.1998 року, звільненню від одержання лімітів підлягають тільки власники побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства. Проте, у даному випадку таке комунальне підприємство відсутнє, оскільки контрагент Позивача по договору не являється підприємством комунального господарства, а предметом договору не являється розміщення відходів.
Доводи Позивача в частині можливості здійснення своєї діяльності за відсутності ліміту на утворення та розміщення відходів, дозволу на розміщення відходів у випадку передачі відходів іншим особам, спростовується положенням п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України за № 1218 від 03.08.1998 року, якою визначено, що ліміт відходів -це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику.
Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що оскаржуване рішення по своїй суті є засобом припинення порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та не встановлює строків для усунення виявлених порушень. За таких обставин, при прийнятті Відповідачем свого рішення, порушень діючого законодавства не допущено.
Стосовно самої перевірки, то порядок її проведення суттєвим чином порушений не був. Інспектор був допущений Позивачем до проведення перевірки, а з завіреного Позивачем акту перевірки не вбачається, що останній мав будь-які зауваження в ході перевірки.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку щодо обґрунтованості заявлених Позивачем вимог.
Згідно п. 3 ст. 198 та ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що Постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, тому, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2011 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, якою в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області -задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2011 року -скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання недійсним рішення про тимчасову заборону (зупинення) господарської діяльності -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.