Справа: № 2а-897/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Старова Н.Е.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
"17" квітня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення, -
У травні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення №00019917300 від 22 травня 2009 року, визнання нечинним акту перевірки №482/17-2481914268 від 15 травня 2009 року.
Уточнивши позовні вимоги, Позивач просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №00019917300 від 22 травня 2009 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем у ході перевірки не у повній мірі були досліджені обставини, які, на думку податкового органу, стали підставами для винесення податкового повідомлення-рішення. Крім того, суд наголосив, що податковим органом не було доведено правомірності скасування патенту та нарахування податкового зобов'язання.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вказує, що судом не повністю з'ясовані всі фактичні обставини справи та не перевірені доказами. Наголошує на тому, що Позивачем було перевищено валовий дохід від здійснення підприємницької діяльності, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги.
У судовому засіданні повноважний представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав.
Повноважний представник Позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін. Звертає увагу суду на необґрунтованість апеляційної скарги та правомірність рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Баришівською ОДПІ у Київській області було проведено невиїзну документальну перевірку СГД ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, висновки якої викладені в акті перевірки від 15 травня 2009 року №482/17-2481914268. У вказаному акті зафіксовано порушення Позивачем ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 22 травня 2009 року №0001991730/0, яким донараховано Позивачу суму прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності в розмірі 18 882,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, перш за все, виходив з того, що посадовими та службовими особами Баришівської ОДПІ всупереч приписів затвердженого наказом ДПА України від 11 червня 2004 року №326 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами»не було досліджено формування доходів та витрат Позивача при здійсненні останнім підприємницької діяльності. Суд вірно зауважив, що посадовими особами Відповідача надавалася оцінка лише даних квартальних звітів про доходи суб'єкта господарювання.
Оцінюючи правомірність скасування податковим органом патенту Позивача на сплату фіксованого податку, суд першої інстанції, проаналізувавши положення ст. ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян»від 26 грудня 1992 року №13-92 в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, правильно наголосив на тому, що недотримання платником податку передбачених статтею 14 Декрету умов отримання патенту взагалі унеможливлює його отримання. Разом з тим, як вірно зауважив суд, податковим органом видавалися Позивачу патенти у період, що перевірявся.
Крім того, на думку колегії суддів, повністю обґрунтованим є твердження суду першої інстанції про те, що Декрет КМУ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем. При цьому судом було вірно встановлено, що у ході перевірки Позивачем надавалися податковому органу всі документи, що стосуються предприємніцької діяльністі останнього, у тому числі і валові витрати на придбання комбікорму, рішення суду по цих витратах тощо. Але, за твердженням суду першої інстанції, в акті перевірки відсутні посилання на вказані документі як і не вбачається дослідження останніх. Тому, на думку суду апеляційної інстанції, посилання Відповідача на перевищення Позивачем граничного обсягу виручки без вирахування понесених валових втрат є необґрунтованим.
При цьому суд правильно зауважив, що приписами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України не було передбачено застосування будь-яких заходів відповідальності за порушення платником податків вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» при перевищенні граничного обсягу виручки. Роблячи такий висновок, суд першої інстанції вірно посилається на положення наказу ДПА України «Про затвердження податкового роз'яснення щодо застосування положення п. 1.8 ст. 1, п. 9.12 ст. 9 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»від 29 грудня 2003 року №633, якими визначено, що оскільки до прийняття «спеціального закону»оподаткування фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності (від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи) проводитиметься на підставі Декрету та Указу (а не Закону), термін «загальний оподатковуваний дохід»у визначенні наданому Законом, до такого доходу не застосовується.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на неправильність висновків суду першої інстанції щодо неправомірності обрахування податковим органом оподатковуваного доходу Позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З наведеного випливає, що об'єктом оподаткування у розумінні ст. 13 Декрету є різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами. Взяття за основу оподаткованого доходу загальної суми одержаного доходу є неправомірним та суперечить приписам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Посилання апелянта на судову практику як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді справи не може керуватися судовою практикою судів нижчих інстанцій, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України лише рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Отже, обов'язковими для застосування є лише правові позиції, викладені в рішення Верховного Суду України, прийняті у випадках, визначених ст. 244-2 КАС України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу -залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.