Справа № 2-3501/11
(2/401/809/12)
Іменем України
23.05.2012 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого -судді Спаї В.В.,
при секретареві - Коньковій А.О.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі представників позивача -ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участі відповідача -ОСОБА_4,
за участі представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, де третя особа четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, де треті особи Амур-Нижньодніпровська районна у м. Дніпропетровську рада та четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
Позивач звернувся до суду із позовом, уточнив до початку розгляду судом справи по суті, в його обґрунтування посилаючись на те, що 04.10.2010 р. помер його рідний брат (ОСОБА_6), ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилася спадщина у виді трикімнатної квартири, розташованої за адресою: вул. Радистів, 4 «а», кв. 33, м. Дніпропетровськ. Спадкоємцем першої черги відповідно до чинного законодавства залишилася його дружина ОСОБА_7; дітей подружжя ОСОБА_7 не мало. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, вдова померлого, маючи намір повністю оформити на позивача право власності на вищезазначену квартиру, ОСОБА_7 отримала від нього всі оригінали документів стосовно родинних стосунків, утім, вдова рідного брата позивача не встигла оформити ані на себе, ані на ОСОБА_8 майно за спадщиною, так як раптово померла 12 січня 2011 року у віці 88 років. Поховавши ОСОБА_7, позивач мав намір потрапити до спірної квартири, однак відповідач заявила йому, що він не має ніякого відношення до спадкового майна його рідного брата, бо вона, начебто, має на руках заповіт, який надає їй право спадкування на все майно, яке належить ОСОБА_7. На прохання позивача повернути належні йому оригінали свідоцтва про смерть ОСОБА_6, свідоцтва про народження ОСОБА_6, свідоцтво про укладення шлюбу та документи на квартиру ОСОБА_4 відповіла категоричною відмовою.
На переконання позивача, він має право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом з наступних підстав.
Так, квартира АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 1993 року належала на праві спільної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7; відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України частини співвласників у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними чи законом.
Таким чином, після смерті ОСОБА_6 відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України відкрилась спадщина на його 1/2 частину зазначеної квартири.
Позивач посилається на те, що відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадщину мала ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги; відповідно до ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
ОСОБА_7 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини але до закінчення строку передбаченого ст. 1270 ЦК України вона померла. Позивач посилається на те, що вищезазначена правова норма вказує на три обов'язкові умови, за наявності яких спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину: спільне проживання спадкодавця та спадкоємця; відсутність заяви спадкоємця про відмову від спадщини; закінчення шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини (строк, передбачений ст.1270 ЦК України).
ОСОБА_7 померла через три місяці після смерті свого чоловіка, тобто до закінчення шестимісячного строку, тобто строку прийняття спадщини; заяв про прийняття спадщини чи відмову від неї ОСОБА_7 з незалежних від неї причин до закінчення шестимісячного строку не подавала, у зв'язку з цим вона не може вважатись такою, що прийняла спадщину.
На підставі ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Таким чином, позивач, користуючись правом, передбаченим ст. 1262 ЦК України, як спадкоємець другої черги на спадщину після смерті ОСОБА_6, 01.03.2011 р. звернувся до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_6
13.10.2010 р. ОСОБА_7 в четвертій Дніпропетровській нотаріальній конторі посвідчила свій заповіт, за яким спадкоємцем усього належного їй майна, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, призначила ОСОБА_4; після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на Ѕ зазначеної квартири та ОСОБА_4 мала всі права, передбачені Законом, прийняти спадщину за заповітом на вказане майно. Окрім цього, так як ОСОБА_7 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, то за заповітом до ОСОБА_4 не перейшло право ОСОБА_7 прийняти спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6
Відповідно до ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців). Отже, на переконання позивача, ОСОБА_4 мала право в період часу з 12.01.2011 р. по 12.04.2011 р. прийняти спадщину спадокодавця ОСОБА_6 на загальних підставах, тобто шляхом подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. У зазначений період часу відповідач заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала, тим самим пропустила передбачений законом строк прийняття спадщини.
Як вбачається з обставин справи, відповідачу було відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 та про смерть спадкоємця першої черги ОСОБА_7, яка по відношенню до відповідача ОСОБА_4 є спадкодавцем. Отже у відповідача відсутні поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, вимоги про поновлення строку для прийняття спадщини не заявлялися та судом у зв'язку з цим не розглядалися). За відсутності спадкоємців за заповітом, а також спадкоємців першої черги, єдиним спадкоємцем за законом на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, залишився його рідний брат ОСОБА_1, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви у встановлений законом строк. Проте, у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 оспорює право ОСОБА_1 на спадщину, він змушений захищати своє право у судовому порядку.
У зв'язку з вищенаведеним у позові й заявлено вимогу про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири №33 будинку № 4 «а»по вул. Радистів у м. Дніпропетровську та іншого майна, що належало ОСОБА_6, померлому 04 жовтня 2010 року в порядку спадкування за законом.
Відповідач позов не визнав та звернувся до суду із зустрічним позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом; в обгрунтуввання зустрічного позову відповдіач посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 1993 року, виданого на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 28 грудня за № А- 2570 та технічного паспорту на квартиру, трикімнатна квартира № 33 в буд. №4 «а»по вул. Радистів в м. Дніпропетровську належала на праві спільної власності ОСОБА_6 та членам його сім'ї - ОСОБА_7 по Ѕ частині. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в шлюбі, який був зареєстрований 08.0.1978 р.; 04.10.2010 р. ОСОБА_6 помер, та після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину вищезазначеної квартири та все інше майно. Дітей подружжя не мало, їх батьки давно померли.
Як зазначається відповідачем при зверненні до суду спадкоємцем першої черги відповідно чинному законодавству була ОСОБА_7. Вона фактично прийняла спадщину, мешкаючи в зазначеній квартирі та користуючись усім майном.
13 жовтня 2010 р. ОСОБА_7 надала ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність на ведення всіх її справ, у тому числі на одержання свідоцтва про право на спадщину, але скористатися своїм правом на одержання свідоцтва про право на спадщину у відповідності зі ст.ст. 1296,1297,1298 ЦК України вона, як й ОСОБА_4, не змогла, так як до сплину встановленого законом звернення до нотаріуса, а саме через три місяці і вісім днів після смерті чоловіка (12 січня 2011 року ) у віці 88 років померла.
13.10.2010 р., тобто в день, коли ОСОБА_7 надала ОСОБА_4 довіреність на ведення всіх її справ, вона в четвертій Дніпропетровській державній нотаріальній конторі посвідчила заповіт, за яким спадкоємцем усього належного їй майна, де б воно не було та з чого бо воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті, і на що вона за законом матиме право, призначила ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2
Позивач за первісним позовом є спадкоємцем другої черги і тому за життя ОСОБА_7, дружини його померлого брата, не мав права на спадок після смерті ОСОБА_6, оскільки згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України той з подружжя, який пережив спадкодавця, має право на спадкування в першу чергу.
Як зазначається відповідачем при зверненні до суду із зустрічним позовом, крім фактичного прийняття спадщини ОСОБА_4 зверталася до четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, утім, у видачі свідоцтва було відмовлено у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 до суду. Відповідач зазначає про те, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, але не мала змоги належним чином її оформити у зв'язку зі смертю, та встановлення факту прийняття ОСОБА_7 спадщини після померлого чоловіка необхідне для належного оформлення права ОСОБА_4 на спадщину за заповітом.
У зв'язку з вищенаведеним у зустрічному позові й заявлено вимогу про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті чоловіка ОСОБА_6, померлого 04.10.2010 р.; в задоволенні первісного позову ОСОБА_4, просила відмовити.
Позивач скористався правом надання заперечень та, заперечуючи проти зустрічного позову відповідача, наголошував на тому, що зустрічний позов не підлягає задоволенню; при цьому позивач посилався на те, що 04.10.2010 р. помер рідний брат позивача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилася спадщина у виді трикімнатної квартири, розташованої за адресою: вул. Радистів, 4 а, кв. 33 у м. Дніпропетровську. Спадкоємцем першої черги відповідно до чинного законодавства залишилася його дружина - ОСОБА_7, дітей подружжя ОСОБА_7 під час шлюбу не мало; вдова померлого, маючи намір повністю оформити на позивача право власності на вищезазначену квартиру, ОСОБА_7 отримала від нього, тобто позивача, всі оригінали документів стосовно родинних стосунків. Однак вдова рідного брата позивача не встигла оформити ані на себе, ані на ОСОБА_8 майно за спадщиною, так як раптово померла 12 січня 2011 р. у віці 88 років. Після поховання ОСОБА_7 позивач мав намір потрапити до спірної квартири, однак ОСОБА_4 (відповідач) заявила йому, що він не має ніякого відношення до спадкового майна його рідного брата, бо вона, начебто, має на руках заповіт, який надає їй право спадкування на все майно, яке належить ОСОБА_7. На прохання позивача повернути належні йому оригінали документів (свідоцтво про смерть ОСОБА_6, свідоцтво про народження ОСОБА_6, свідоцтво про укладення шлюбу, технічні документи на квартиру), ОСОБА_4 відповіла категоричною відмовою. Квартира № 33 будинку № 4 «а»по вул. Радистів у м. Дніпропетровську відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 1993 року належала на праві спільної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦК України частини співвласників у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними чи законом.
Після смерті ОСОБА_6 відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України відкрилась спадщина на його 1/2 частину зазначеної квартири.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадщину мала ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги.
Відповідно до ч.З ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
ОСОБА_7 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, але до закінчення строку передбаченого ст. 1270 ЦК України, вона померла. Вищезазначена норма вказує на три обов'язкові умови, за наявності яких спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину:
спільне проживання спадкодавця та спадкоємця;
відсутність заяви спадкоємця про відмову від спадщини;
закінчення шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини (строк, передбачений ст. 1270 ЦК України).
ОСОБА_7 померла через три місяці після смерті свого чоловіка, тобто до закінчення шестимісячного строку - строку прийняття спадщини. Заяв про прийняття спадщини чи відмову від неї ОСОБА_7 з незалежних від неї причин до закінчення шестимісячного строку не подавала, у зв'язку з цим вона, на переконання позивача, не може вважатись такою, що прийняла спадщину.
На підставі ч.2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Використовуючи своє право, передбачене ст. 1262 ЦК України, ОСОБА_1, який є спадкоємцем другої черги на спадщину після смерті ОСОБА_6А, 01.03.2011 р. звернувся до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті спадокодавця ОСОБА_6
13.10.2010 року ОСОБА_7 в четвертій Дніпропетровській нотаріальній конторі посвідчила заповіт, за яким спадкоємцем усього належного їй майна, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, призначила ОСОБА_4 (відповідача).
Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на Ѕ зазначеної квартири та ОСОБА_4 мала всі права, передбачені Законом, прийняти спадщину за заповітом на вказане майно. Окрім цього, так як ОСОБА_7 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_10, то за заповітом до ОСОБА_4 перейшло право ОСОБА_7 прийняти спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6
Відповідно до ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у даному випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Отже, ОСОБА_4 мала право в період часу з 12.01.2011 р. по 12.04.2011 р. прийняти спадщину спадкодавця ОСОБА_6 на загальних підставах, тобто шляхом подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
У зазначений період часу відповідач заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала, тим самим пропустила передбачений Законом строк прийняття спадщини.
Як вбачається з обставин справи, відповідачу було відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 та про смерть спадкоємця першої черги ОСОБА_7, яка по відношенню до відповідача ОСОБА_4 є спадкодавцем. Отже, у відповідача відсутні поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини.
За відсутності спадкоємців за заповітом, а також спадкоємців першої черги, єдиним спадкоємцем за законом на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, залишився його рідний брат ОСОБА_1, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви у встановлений законом строк.
Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитав свідків та дослідивши докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково та про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову відповідача, виходячи з наступного (третя особа надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.ст. 1216, 1217 ЦК України).
Як встановлено судом за судового розгляду, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який доводився рідним братом позивачу, помер 04.10.2010 р., про що свідчить відповідне свідоцтво про смерть, та після померлого відкрилася спадщина у виді трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: вул. Радистів, 4 «а», кв. 33 у м. Дніпропетровськ.
Спадкоємцем першої черги відповідно до чинного законодавства є його дружина ОСОБА_7; інших спадкоємців першої черги не встановлено, дітей подружжя не мало, батьки померли. ОСОБА_7 померла 12 січня 2011 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, видним Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області.
Як встановлено судом, після смерті чоловіка (ОСОБА_6А.) та за життя ОСОБА_7 13.10.2010 р. четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_7 уповноважила ОСОБА_4 бути представником у всіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності по питанню: оформлення спадкових прав на нерухоме майно, а саме кватиру №33 у буд. №4 «а»по вул. Радистів в м. Дніпропетровську, яка належить померлому 04.10.2010 р. ОСОБА_6, здачі свідоцтв про право на спадщину на реєстрацію в відповідні органи, отримання зареєстрованих на її ім'я свідоцтв про право на спадщину, оформлення документів для договору дарування вищезазначеної квартири, представляти інтереси в місцевих, апеляційних судах м. Дніпропетровська та Дніпропетровської області, Верховному Суді України і отримати відповідне рішення.
Як встановлено судом, того ж дня, тобто 13.10.2010 р., тобто у день посвідчення довіреності, ОСОБА_7 в приміщенні четвертої Дніпропетровської держаної нотаріальної контори посвідчила заповіт, яким усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті, і на що вона за законом матиме право заповідала ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3
У відповідності до свідоцтва про право власності на житло та технічного паспорту на зазначене вище нерухоме майно квартира №33 у буд. №4 «а» по вул. Радистів у м. Дніпропетровську належала померлим: ОСОБА_6 (1/2 частка) та ОСОБА_7 (1/2 частка). Таким чином, після смерті 04.10.2010 р. ОСОБА_6 відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України відкрилась спадщина на його 1/2 частину зазначеної квартири.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадщину після померлого ОСОБА_6 мала ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги; відповідно до ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
ОСОБА_7 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, зазначена обставина була визнана сторонами, тому на виконання ч. 1 ст. 61 ЦПК України є такою, що не підлягає доказуванню.
Строк для прийняття спадщини встановлений ст. 1270 ЦК України: для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1), утім, до закінчення строку передбаченого ст. 1270 ЦК України вона померла.
При ухваленні даного рішення судом враховується те, що законодавець при визначенні строку для прийняття спадщини, використовує прийменник «у»при визначенні строку -шість місяців, тобто передбачаючи, таким чином, належність та взаємозв'язок із спливом саме шести місяців (не більшого та не меншого строку, який повинен пролунати для того, аби особа мала змогу прийняти спадщину), прийняття якої встановлено чинним ЦПК та залежатиме від певних обставин та фактів.
Чинне законодавство встановлює три обов'язкові умови, за наявності яких спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину: спільне проживання спадкодавця та спадкоємця; відсутність заяви спадкоємця про відмову від спадщини; закінчення шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини (строк, передбачений ст.1270 ЦК України). Судом встановлено, що ОСОБА_7 померла через три місяці після смерті свого чоловіка, тобто до закінчення шестимісячного строку, тобто строку прийняття спадщини; заяв про прийняття спадщини чи відмову від неї ОСОБА_7 з незалежних від неї причин до закінчення шестимісячного строку не подавала, у зв'язку з цим вона не може вважатись такою, що прийняла спадщину після померлого 04.10.2010 р. свого чоловіка ОСОБА_6
Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Таким чином, позивач -ОСОБА_1, користуючись правом, передбаченим ст. 1262 ЦК України, як спадкоємець другої черги на спадщину після смерті брата ОСОБА_6, 01.03.2011 р. звернувся до четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_6, та дізнався про існування заповіту, посвідченого 13.10.2010 р. ОСОБА_7 в четвертій Дніпропетровській нотаріальній конторі.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_7 (остання померла 12.01.2011 р.) відкрилась спадщина на Ѕ зазначеної квартири та ОСОБА_4 мала всі права, передбачені Законом, прийняти спадщину за заповітом на вказане майно. Окрім цього, оскільки ОСОБА_7 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, то за заповітом, посвідченим ОСОБА_7 13.10.2010 р., до ОСОБА_4 перейшло (право прийняття перейшло, але на загальних підставах) право ОСОБА_7 прийняти спадщину, що відкрилася після смерті чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_6 померлого 04.10.2010 р.
Відповідно до ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців). Отже, на переконання позивача, ОСОБА_4 мала право в період часу з 12.01.2011 р. по 12.04.2011 р. прийняти спадщину спадокодавця ОСОБА_6 на загальних підставах, тобто шляхом подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. У зазначений період часу відповідач заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала, тим самим пропустила передбачений законом строк прийняття спадщини.
Як вбачається з обставин справи, відповідачу ОСОБА_4 було відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 та про смерть спадкоємця першої черги ОСОБА_7, яка по відношенню до відповідача ОСОБА_4 є спадкодавцем. Отже відповідач пропустив строк для прийняття спадщини; та за відсутності спадкоємців за заповітом, а також спадкоємців першої черги, єдиним спадкоємцем за законом на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, залишився його рідний брат ОСОБА_1, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріально контори у встановлений законом строк. За наведених вище обставин, на переконання суду вбачаються підстави для ухвалення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири №33 будинку № 4 «а»по вул. Радистів у м. Дніпропетровську після померлого 04 жовтня 2010 року брата - ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом.
Разом з тим, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні його вимоги про визнання за позивачем права власності на інше майно, що належало ОСОБА_6, брату позивача, померлому 04.10.2010 р., суд виходить з того, що за ст. 60 Закону України «Про нотаріат» нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю ініціативою, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - посадова особа органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна. Відповідно до ст. 65 зазначеного Закону охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо її не прийнято - до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини. Про припинення охорони спадкового майна нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства до держави - відповідні фінансові органи.
Разом з тим, відповідно до п. 186 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або виконавця заповіту, або за своєю власною ініціативою вживає заходи щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад. Ці заходи вживаються ним безпосередньо або шляхом надання доручення іншому нотаріусу чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна. За повідомленням спадкоємців, виконавців заповіту або з власної ініціативи заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
Доручення нотаріусів або посадових осіб органів місцевого самоврядування та повідомлення спадкоємців, виконавців заповіту про наявність майна, яке залишилось після померлих, реєструється в книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме.
Разом з тим, за ст. 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.
У відповідності до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 60 зазначеного кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Утім, позивач не виконав в повному обсязі обов'язок доказування, не скористувався правами, передбаченими ЦПК України, не клопотав про забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, у зв'язку з чим суд мав би змогу дійти до іншого висновку у справі. Задоволення вимоги позову про визнання за позивачем права власності на інше майно, що належало ОСОБА_6, померлому 04.10.2010 р., на даний час судом унеможливлено у зв'язку з ненаданням суду у відповідності до вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України доказів щодо наявності іншого майна, вжиття нотаріусом заходів щодо охорони спадкового майна, яке за визначенням позивача відносилося би до іншого майна, що належало ОСОБА_6, померлому 04.10.2010 р.
Що стосується вимог відповідача за зустрічним позовом, то, відмовляючи в його задоволенні повністю, суд виходить з наступного.
Відповідно до пояснень відповідача вона давно була знайома із родиною ОСОБА_6, близько 30 років, мала дуже добрі стосунки із цією родиною, майже рідними людьми, та саме на пропозицію ОСОБА_7 вони пішли до нотаріальної контори для оформлення довіреності та заповіту. Померла ОСОБА_7, яка хворіла на важке онкологічне захворювання в останній стадії (рак прямої кішки) була в змозі писати, говорити, пересуватися, утім, ходити без сторонньої допомоги не могла.
Щодо останнього часу життя ОСОБА_7 та його образу (тобто образу життя) відповідні пояснення були й позивачем ОСОБА_1, який пояснив, що через важке онкологічне захворювання ОСОБА_7 після смерті чоловіка пересувалася лише по квартирі, не виходила навіть на вулицю з дому через похилий вік, дуже поганий стан здоров'я та спадок сил у зв'язку з цим, що, на думку позивача свідчить про спланованість дій відповідача ОСОБА_4 щодо посвідчення ОСОБА_7 довіреності та заповіту, а також свідками, які підтвердили даний факт. У зв'язку з наведеним для суду вбачаються підстави для визнання сумнівними доводів відповідача щодо посвідчення ОСОБА_7 у приміщенні нотаріальної контори довіреності та заповіту 13.10.2010 р., утім, оскільки позивачем ОСОБА_1 вимога про визнання їх недійсними заявлена в цій справі не була, при ухваленні даного рішення зазначене не враховується. Разом з тим, допитані у судовому засіданні свідки (позивач ОСОБА_1 також про зазначене пояснював, посилаючись на те, що сам має важке онкологічне захворювання та погане матеріальне становище) підтвердили той факт, що ОСОБА_4 приймала участь у похованні ОСОБА_7, організувала поминки, а до цього, тобто після смерті ОСОБА_6, допомагала ОСОБА_7, цікавилася, приїздила до неї.
Утім, як встановлено судом, ОСОБА_4 проживає та місце її проживання зареєстровано за іншою адресою (м. Дніпропетровськ. вул. Іжевська, буд. 217), та як пояснювала сама відповідач в судовому засіданні вона не мешкала за однією адресою разом із померлими ОСОБА_1 та ОСОБА_7, вона лише піклувалася про ОСОБА_7, відвідувала її; сама відповідач має власну родину.
За наведених вище обставин, а також з урахуванням встановлених судом у даному судовому засіданні фактів, а також враховуючи відсутність спору між сторонами за цим позовом щодо факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після померлого її чоловіка ОСОБА_6 до її смерті (12.01.2011 р.), оскільки позивач наполягав на обов'язковості врахування передбаченого законом (ст. 1270 ЦК України) строку для прийняття спадщини, не заперечуючи проти того, що померле подружжя ОСОБА_6 мешкало разом, та оскільки зміст зустрічного позову відповідача не містить інших обставин, за наявності яких суд мав би змогу дійти до іншого висновку у справі, підстав для задоволення зустрічного позову не вбачається. Послання відповідача у зустрічному позові на те, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, але не мала змоги належним чином її оформити у зв'язку зі смертю, не спростовують вищенаведених висновків суду. У зв'язку з відмовою в задоволенні даної вимоги зустрічного позову, як похідна, не підлягає задоволенню й вимога позову про визнання за відповідачем в порядку спадкування за заповітом права власності на зазначене вище нерухоме майно.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер фізичної особи НОМЕР_1, місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5) право власності на Ѕ частину квартири №33 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого 04 жовтня 2010 року.
В задоволенні решти вимог позову ОСОБА_1 відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, де треті особи Амур-Нижньодніпровська районна у м. Дніпропетровську рада та четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (без ідентифікаційного номера 25.11.2008 р. №0461262, місце проживання фізичної особи зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер фізичної особи НОМЕР_1, місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5) судові витрати, пов'язані зі сплатою витрат на інформаційно -технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 (ста двадцяти) грн.
Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (без ідентифікаційного номера 25.11.2008 р. №0461262, місце проживання фізичної особи зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6) в дохід держави судовий збір в розмірі 233 (двохсот тридцяти трьох) грн. 16 (шістнадцяти) коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя