"24" травня 2012 р. Справа № 5016/208/2012(13/21)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль Ю.М.,
при секретарі Гребенюк А.С.,
з участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1, дов. від 28.02.2012 р. № 126, та ОСОБА_2, дов. від 24.04.2012 р. № 299/07;
від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, дов. від 12.03.2012 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області,
54030, вул. Потьомкінська, 41, м. Миколаїв,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
54034, АДРЕСА_1,
про стягнення основного боргу, нарахувань індексу інфляції та 3% річних на суму основного боргу за договором про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги в загальній сумі 251106 грн. 56 коп., -
Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області пред'явлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 251106 грн. 56 коп., із котрих: 250000 грн. - основний борг; 500 грн. -сума, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції; 106 грн. 56 коп. - три відсотка річних, а також грошових коштів на відшкодування судових витрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань щодо повернення суми зворотної фінансової допомоги за укладеним між ними договором від 08.12.2012 р. № 1, унаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі.
У відзиві на позов підприємець ОСОБА_3, не заперечуючи отримання за вказаним у позові договором грошових коштів у сумі 250000 грн., стверджує, що вказану суму передав колишньому керівнику позивача ОСОБА_5, знаходячись під впливом обману останнього щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки грошові кошти у спірній сумі необхідні були ОСОБА_5, який і умовив його укласти спірний договір та обіцяв погасити Регіональній торгово-промисловій палаті Миколаївської області суму зворотної фінансової допомоги.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, а відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
На виконання умов укладеного сторонами договору від 08.12.2010 р. № 1 про надання зворотної безпроцентної фінансової допомоги Регіональною торгово-промисловою палатою перераховано на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 250 000 грн., що підтверджуються платіжними дорученнями від 09.12.2010 р. № 138 та № 136.
Згідно п.п 4.3- 4.4 цього договору відповідач зобов'язався повернути вказану суму зворотної фінансової допомоги не пізніше 8 грудня 2011 року шляхом безготівкового переказу на поточних рахунок позивача. Оскільки 08.12.2011 р. грошові кошти не повернено Регіональна торгово-промислова палата Миколаївської області звернулась до підприємця ОСОБА_3 із претензією від 14.12.2011 р. № 673/07 про повернення фінансової допомоги в сумі 250 000 грн., яку він отримав 19 грудня 2011 р., що підтверджується поштовим відправленням наявним в матеріалах справи.
Відповідач відповіді на отриману претензію не надав, суму боргу до теперішнього часу на рахунок позивача не повернув.
Суд визнає, що до вказаних правовідносин застосуються положення законодавства, що регулюють відносини позики.
Цивільним законодавством України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості ( ч.1 ст. 1046 ЦК України). Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, зокрема грошові кошти, в такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України).
Господарським законодавством передбачено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.1 ст.193 ГК України). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили (ч.2 ст.218 ГК України).
З огляду на умови укладеного сторонами договору та положення чинного законодавства України, позовні вимоги про стягнення з підприємця ОСОБА_3 основного боргу в сумі 250000 грн. є обґрунтованими. Суд ураховує доводи ОСОБА_3 щодо обставини укладення спірного договору позики, але дані обставини не тягнуть визнання цього договору недійсним, тому що згідно ч.2 ст.229 ЦК України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення суми, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 500 грн. та 106 грн. 56 коп. - три відсотка річних.
Так, ч.1 ст.1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ні законом, ні умовами укладеного договору інший процент річних за користування чужими коштами сторони не встановлено.
Господарським законодавством встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ст.193 ГК України).
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Статтею 49 ГПК України передбачено покладання судових витрат, зокрема судового збору, при задоволенні позову на відповідача.
У судовому засіданні 25 травня 2012 року, згідно із ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст. 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, 54034, АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, 54030, вул. Потьомкінська, 41, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 24796009, грошові кошти в загальній сумі 250606 грн. 56 коп., із котрих: 250000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. - основний борг; 500 (п'ятсот) грн. - сума, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції; 106 (сто шість) грн. 56 коп. - три відсотка річних, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 5012 (п'ять тисяч дванадцять) грн. 13 коп.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 28.05.2012 р.
Суддя Ю.М. Коваль