22.05.12 Справа № 5015/5802/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєва С.Б., при секретарі
судового засідання Дубенюк Н.А., за участю повноважного представника ТзОВ
«Транс-Сервіс-1»ОСОБА_2 ( довіреність від 26.10.2010 року) , розглянувши
у відкритому судовому засіданні справу №5015/5802/12
за заявою №522/1042-06 від 26.09.2011 року заявника (відповідача):
Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство
«Азовінтекс», м.Маріуполь Донецької області
про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"від 01.09.2011 р. по справі № 25/05.10
позивач у справі № 25/05.10: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс- Сервіс-1", с.Ставчани Пустомситівського району Львівської області, -
Господарським судом Львівської області розглядається справа за заявою ТзОВ Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс"до ТзОВ "Транс-Сервіс-1"про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"від 01.09.2011 р. по справі № 25/05.10.
Ухвалою від 05.10.2011 року заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 20.10.2011 року. 12.10.2011 року в канцелярії суду за вхідним номером 23174 зареєстровано клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»№522/_-06 від 11 жовтня 2011 року про зупинення провадження у справі №5015/5802/11 до вирішення пов»язаної з нею справи №5015/5750/11. Ухвалою суду від 20.10.2011 року провадження у справі №5015/5802/11 зупинено до вирішення пов»язаної з нею справи №5015/5750/11. Ухвалою від 10.05.2012 року суд поновив провадження у справі, оскільки обставини які зумовили його зупинення усунені, судове засідання по розгляду справи призначено на 22.05.2012 року на 12 год.40 хв.
Ухвала від 10.05.2012 року отримана ТзОВ Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»16.05.2012 року, ТзОВ «Транс-Сервіс-1» - 15.05.2012 р , Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна компанія»- 14.05.2012 року, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення рекомендованої поштової кореспонденції.
У заяві №522/1042-06 від 26.09.2011 р, яка розглядається судом у даній справі, заявник (відповідач у справі №25/05.10) просить повністю скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"від 01.09.2011 р. по справі № 25/05.10, яким були задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення заборгованості по Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 р та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» .
Заявник стверджує, що рішення Третейського суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Згідно п.3.1 договору транспортного перевезення №522/2010-4 (далі -Договір), укладеного 15.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (відповідно до п.1.1 якого перевізник зобов"язується надати замовнику послуги по перевезеню вантажу на мовах, визначених у Додатках до даного договору, автомобільним транспортом, а Замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги) встановлено, що вартість послуг по перевезенню вантажу визначається Перевізником та вказується у додатках до договору, які є його невід"ємною частиною. Заявник покликається на те, що у пунктах 1 Додатків №1 та №2 до Договору обидві сторони визначили, що об'єктом будівництва є державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів", будівництво якого здійснюється із залученням бюджетних коштів. У зв'язку із цим обома сторонами був погоджений та включений до тексту додатку №1 пункт 6, який є суттєвим для ТОВ "ПБП "Азовінтекс" та згідно якого розрахунки за надані послуги на об'єктах, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів, проводяться згідно Договору №522/2010-4 від 15.02.2010р за умови надходження бюджетних коштів, за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника. Аналогічний пункт був включений обома сторонами і в додаток №2, який регламентує порядок розрахунків, але також за умови надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок Замовника. Окрім того, сторони визначили, що Додатки №1 та №2 є невід'ємною частиною договору №522/2010-4 від 15.02.2010 р, укладеного між обома сторонами.
На підставі наведеного Заявник стверджує, що сторони цілком свідомо погодились з тим, що розрахунок за виконані роботи Замовником здійснюватиметься лише після надходження бюджетних коштів від Замовника будівництва всього об'єкту Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів", в рамках підготовки країни до проведення фінальної частини футбольного турніру Євро 2012 в місті Львові і що вказаний факт є загально відомим для всіх будівельників, перевізників та інших суб'єктів господарювання, які залучені до виконання всіх субпідрядних та допоміжних робіт для підготовки об'єктів до проведення Євро 2012. Заявник стверджує, що про зазначене було відомо ТзОВ "Транс-Сервіс-1", який у листі вих.№1183-4 від 21.06.2010 р (останній абзац листа) підтверджує обізнаність в цьому питанні.
Заявник посилається на ч.4 ст.74 Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік", якою передбачено фінансування всього об'єкту будівництва за рахунок бюджетних коштів, які виділяються на 2010 рік із Стабілізаційного фонду Кабінету Міністрів відповідно до Державної цільової програми та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів №107 від 22.02.2008р. та вважає , що необхідним є притягнення до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача Державного підприємства "Міжнародний аеропорт Львів", як замовника будівництва та розпорядника грошових бюджетних коштів.
Згідно пункту 1 Додатків №1 та №2 до Договору об'єктом виконуваних послуг по цьому Договору є будівництво аеропорту ДП "МА "Львів", здійснюване із залученням бюджетних коштів. Замовником будівництва та реконструкції аеропорту ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" згідно договору генерального підряду №151 від 23.04.2009р. є державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів". Укладання всіх вказаних договорів, в тому числі із ТОВ "Транс-Сервіс-1", та виконання робіт по них пов'язані із задоволенням державних потреб та здійснюються за бюджетні кошти в рамках підготовки України до проведення фінальної частини футбольного турніру Євро 2012. Відповідно ж до статті 6 Закону України "Про третейські суди" та статті 5 Регламенту Третейського суду, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом та Регламентом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Оскільки, як стверджує заявник, спір виник при виконанні Відповідачем господарського договору, який пов'язаний із задоволенням державних потреб розгляд справи, рішення у якій оскаржується, не входить до компетенції Постійно діючого третейського суду при асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація. Із наведених підстав рішення Третейського суду, на думку заявника, має бути скасоване.
В судове засідання 22.05.2012 року явку повноважного представника забезпечило ТзОВ «Транс-Сервіс-1». Права та обов»язки , згідно ст.ст.20,22 Господарського процесуального кодексу України суд роз»яснив представнику ТзОВ «Транс-Сервіс-1». Заяви про відвід судді від сторін не надходили до суду.
З підстав, наведених у відзиві на позовну заявку, який поданий до справи в судовому засіданні 20.10.2011 року, а також з тих підстав, що 12 квітня 2012 року постановою Вищого господарського суду України по справі №5015/5750/11 було задоволено касаційну скаргу ТОВ «Транс-сервіс-1»щодо скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.11 р , а ухвалу господарського суду Львівської області від 02.11.11 р було залишено в силі, представник ТзОВ «Транс-Сервіс-1» просить рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"від 01.09.2011 р. по справі № 25/05.10 залишити без змін, у задоволенні заяви №522/1042-06 від 26.09.2011 року Товариству з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»відмовити.
Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»явку повноважного представника в судове засідання 22.05.2012 р о 12 год.40 хв. не забезпечило, хоч своєчасно та належним чином було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
Постійно діючий третейський суд при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»у листі від 17.05.2012 р №2012/05-11 ( аналогічного змісту лист №2011/10-46 від Третейського суду поступив до суду 17.10.2011 р, є у матеріалах справи) повідомив , що справа №25/05.11 була надіслана Господарському суду Львівської області 09.10.2011 рноку листом №2011/10-44 від 06.10.2011 року та станом на поточну дату Третейському суду не повернута.
Розглянувши зазначений лист Третейського суду встановлено, що справа №25/05.10 витребувана Господарським судом Львівської області для розгляду справи №5015/5209/11 (суддя Левицька Н.Г.) за заявою ТзОВ «Транс-сервіс-1» до відповідача, ТзОВ «Азовінтекс», про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 року у справі №25/05.10 та що провадження у справі №5015/5209/11 (станом на даний час) є зупиненим, згідно ухвали Господарського суду ЛЬвівської області від 11.10.2011 року.
За результатами встановленого, для розгляду справи №5015/5802/12 , справа №25/05.10 Постійно діючий третейський суд при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» витребувана від судді Левицької Н.Г.
Згідно ч.1 ст.122-4 Господарського процесуального кодексу України справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.
Відтак, враховуючи обставини справи, в суду відсутні правові підстави для відкладення розгляду справи на іншу дату через неявку в судове засідання повноважного представника заявника.
Згідно ч.5 ст.1224 Господарського процессуального кодексу України, справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цим розділом.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи №5015/5802/11,матеріали справи Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" №25/05.10 ( на 156 арк), заслухавши повноважного представника ТзОВ «Транс-Сервіс-1»та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У березні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» звернулось до господарського суду Львівської області із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 року у справі №30/07.10, яким визнано недійсними пункт 6 Додатку №1 та пункт 6 Додатку №2 до Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15 лютого 2010 року в частині слів «за умови надходження бюджетних коштів за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника».
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.04.2011 року , залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року у задоволенні заяви ТОВ ПБП «Азовнітекс»про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 28.01.2011 року у справі №30/07.10 було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2011 року ухвалу господарського суду Львівської області від 14.04.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд стало те, що судами попередніх інстанцій не встановлювались обставини укладення Додатків №1 та №2 від 15.02.2010 року до договору транспортного перевезення та дотримання сторонами порядку, встановленого Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб».
Беручи, зокрема, доводи постанови Вищого господарського суду України від 15.09.2011 року у справі №5015/1788/11, під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2011 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ПБП «Азовінтекс» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 р у справі №30/07.10, а рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 р по справі №30/07.10 залишено без змін, посилаючись на те, що у Договорі транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 р не зазначено про виконання послуг для задоволення державних потреб.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 р за апеляційною скаргою ТОВ ПБП «Азовінтекс»ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.11.2011 року скасовано та прийнято нове рішення, яким скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 року у справі №30/07.10.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «Транс-Сервіс-1»звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 р, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.11.2011 р залишити в силі.
Постановою від 12.04.2012 р у справі №5015/5750/11 Вищий господарський суд України касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1»задовольнив. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 р у справі №5015/5750/11 скасував. Ухвалу господарського суду Львівської області від 02.11.2011 року у справі №5015/5750/11 залишив в силі. Відтак, рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 року у справі №30/07.10, яким визнано недійсними пункт 6 Додатку №1 та пункт 6 Додатку №2 до Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 року в частині слів «за умови надходження бюджетних коштів за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника», набрало законної сили.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 01.09.2011 року у справі №25/05.10. позов ТзОВ «Транс-Сервіс-1»задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТзОВ «Азовінтекс»на користь ТзОВ «Транс-Сервіс-1» 2575019,50 грн основного боргу, 223232,01 грн. пені, 240172,12 грн. -суму, на яку збільшилася заборгованість у зв»язку з інфляцією, 104199,14 грн -три проценти річних від простроченої суми, 1700 сплаченого третейського збору за розгляд справи в третейському суді.
Договір транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 року, як вбачається, є підставою заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовітекс» заборгованості за надання послуг з перевезення у справі №25/05.10.
Договір №522/2010-4 транспортного перевезення укладено 15.02.2010 року між позивачем ,ТзОВ «Транс-Сервіс-1» (як перевізником) та відповідачем, ТзОВ Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (як замовником). Згідно підпункту 1.1 Договору перевізник зобов»язується надати замовнику послуги з перевезення вантажу на умовах визначених в Додатках до Договору, автомобільним транспортом, а замовник прийняти та оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.
Згідно з п.3.3 Договору, сторонами визначено, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим договором.
Факт надання послуг з перевезення перевізником та їх прийняття замовником підтверджено підписаними сторонами, у відповідності до п.3.3 Договору, актами про надання послуг №ТС 17664 від 28.02.2010 р на суму 90 883,84 грн та №ТС 17918 від 28.03.2010 р на суму 2 534 135,66 грн.
Наявні у справі копії актів про надання послуг №ТС 17664 від 28.02.2010 р та №ТС 17918 від 28.03.2010 р свідчать, що господарські операції між сторонами мали місце саме за Договором №522/2010-4 від 15.02.2010 р.
Оплата наданих перевізником за зазначеним Договором послуг, у відповідності до п.3.2 Договору, здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 2 робочих днів після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата підписання акту виконаних робіт , але не виключно.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи №25/05.10, відповідачем було здійснено часткову оплату за надані послуги 01.04.2010 року на суму 50 000 грн.
Відповідно до ст.526 ЦК України , зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, станом на момент подання ТзОВ «Транс-Сервіс-1» на розгляд до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»позовної заяви про стягнення заборгованості з відповідача ( як і на момент прийняття рішення Третейським судом), сума основного боргу , що підлягала стягненню , становила 2 575 019,50 грн.
Статтею 920 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов»язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Враховуючи розрахунок позивача, положення ч.2 ст.625 ЦК України , якою передбачено , що боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, Третейський суд правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 240 172,12 грн. інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми, що складає 104199,14 грн.
Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України , якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми ( неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.
Згідно п.4.2 Договору -при несвоєчасній оплаті послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
З урахуванням наведеного, п.4.2 договору Третейським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 223 232,01 грн. пені.
Щодо доводів Заявника про те, що Третейським судом прийнято рішення у справі, яка не підвідомча третейському суду, то суд вбачає за доцільне зазначити наступне.
15.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"(Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю проектно-будівельним підприємством "Азовінтекс" (Замовник) укладено Договір транспортного перевезення №522/2010-4 (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, перевізник зобов'язується надати Замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у Додатках до даного Договору, автомобільним транспортом, а Замовник -прийняти й оплатити належним чином виконані Перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до п.7.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2010р.; якщо жодна із Сторін не виявить намір припинити дію Договору не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії Договору, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же самих умовах без укладення письмової додаткової угоди про продовження терміну дії.
Згідно з п.п.6.1,6.2,6.3 Договору, всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або в зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеними, визнанні недійсними і т.ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", який знаходиться за адресою - м.Львів, вул..Героїв УПА,72, якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів; Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"; сторони визнають обов'язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до ст.50 Закону України "Про третейські суди"; протокол засідання Третейського суду не ведеться; сторони зобов'язуються сумлінно виконувати обов'язки і вимоги Третейського суду з метою об'єктивного розгляду спору; рішення третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 6.1 договору передбачено , що всі спори та розбіжності, що можуть виникнути між сторонами , підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація".
Відповідно до п.3.2 Договору, оплата наданих Перевізником за даним Договором послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 2 робочих днів після виконання перевезення.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про третейські суди", до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.
Відповідно до ч.6 ст.12 Закону України "Про третейські суди", посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору..
Згідно із ст.5 Закону України "Про третейські суди", юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом; спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону; спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Доказів визнання недійсними пунктів 6.1, 6.2, 6.3 Договору станом на час розгляду поданої заяви про оскарження рішення Третейського суду Сторонами суду не надано суду, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до ст.6 Закону "Про третейські суди", Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Згідно ч.2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.
З огляду на викладене, укладена між Сторонами третейська угода відповідає вимогам, що висуваються до третейських угод ст.12 Закону України "Про третейські суди" з наступних підстав: третейська угода укладена у вигляді третейського застереження в договорі, сторони домовились про передачу спору до постійно діючого третейського суду, угода викладена в письмовій формі, підписана Сторонами і є частиною укладеного письмового Договору. Окрім того, у вказаних пунктах Договору сторони передбачили, що спори, які можуть виникнути між сторонами Договору, або у зв'язку з ним, підлягають вирішенню Третейським судом, що відповідає нормам ст.ст. 1, 2, 3, 5 Закону України "Про третейські суди", ст.12 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо доводів Заявника про те, що вирішений Третейським судом спір виникає з питань укладення, зміни, виконання господарського договору, пов'язаного із задоволенням державних потреб, суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, 15.02.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"(Перевізник) та проектно-будівельним підприємством "Азовінтекс"(Замовник) укладено Договір транспортного перевезення №522/2010-4 (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, перевізник зобов'язується надати Замовнику послуги по перевезенню Вантажу на умовах, визначених у Додатках до даного Договору, автомобільним транспортом, а Замовник -прийняти й оплатити належним чином виконані Перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов"язків (господарських зобов'язань).
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов"язку.
Згідно ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У рішенні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація»від 28.01.2011 року №30/07.10, яким визнано недійсним пункт 6 Додатку №1 до Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 р від 15.02.2010 р в частині слів :»за умови надходження бюджетних коштів за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок замовника» та пункт 6 Додатку №2 до зазначеного Договору в частині слів :» за умови надходження бюджетних коштів, за виконання даних робіт, на розрахунковий рахунок замовника», Третейський суд, виходячи із положень ст.909 Цивільного кодексу України, вірно зазначив, що Договір перевезення є оплатним і обов'язку перевізника надати послуги по перевезенню вантажу відповідає обов'язок замовника ці послуги прийняти та оплатити належним чином, а відтак, що положення п.6 Додатку №1 до Договору та пункту 6 Додатку №2 до Договору в розумінні ст.509 Цивільного кодексу України, є зобов'язанням, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Також, пунктом 4.2 договору передбачено відповідальність замовника за несвоєчасну оплату послуг перевізника у вигляді стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Наведені та визнані Третейським судом недійсними умови, зазначені в п.п.6 Додатків до Договору, звільняють від відповідальності Замовника (Відповідача). Проте, підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, згідно ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України, може бути лише доведення того, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Невиконання ж обов'язку щодо фінансування Відповідача (Заявника) будь-якою особою не є ні випадком, ні непереборною силою.
Пунктами 6 Додатків №1 та №2 до Договору визначено, що розрахунок за надані послуги на об'єктах будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів, проводиться за умови надходження бюджетних коштів, за виконання даних робіт, на розрахунковий рахунок Замовника.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 договору перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах , визначених у Додатках до даного договору, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до п.3.3 договору, сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення Перевізником та відповідно їх прийняття Замовником є або підписаний Сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим Договором.
Виходячи з умов , погоджених в пунктах 1.1,3.3 договору, замовник зобов'язувався прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню і для проведення оплати достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та, відповідно, їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим Договором. Більше того, підпунктом 2.1.3 Договору обов'язок своєчасної та повної оплати перевезення по маршруту перевезення у погодженому сторонами розмірі покладено саме на Відповідача. Аналогічний обов'язок визначено вимогами ст.909 Цивільного кодексу України.
Зі змісту Договору не випливає будь-яких обов'язків третіх осіб. Згідно ст.511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З аналізу наведеної норми ст.530 ЦК України вбачається, що у випадках, коли строк (термін) виконання зобов'язання визначається вказівкою на подію, то це може бути лише подія, крім того, це повинна бути подія, яка неминуче має настати. Господарський суд Львівської області дійшов висновку, про що зазначив в ухвалі від 02.11.2011 року, що умова, що визначена у п.6 Додатку №1 Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15 лютого 2010 р та п.6 Додатку №2 Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010 без зазначення дати , як "…за умови надходження бюджетних коштів за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника", суперечить вимогам ст.530 ЦК України, оскільки надходження бюджетних коштів (тим більше від не встановленого в Договорі джерела) не є подією, яка має неминуче настати, оскільки така обставина залежить від ряду суб'єктивних обставин, зокрема волевиявлення та дій Замовника, в тому числі виконання ним певних зобов'язань перед третіми особами та інше; а відтак, бюджетне фінансування не є і подією, оскільки залежить від волевиявлення інших осіб та від волевиявлення самого Відповідача (Заявника), оскільки Заявник може виконати чи не виконати певні зобов'язання перед третіми особами, і від цього буде залежати чи отримає він фінансування чи ні, тобто від дій осіб.
Враховуючи вищенаведене,Третейським судом вірно визнано недійсними п.п.6 Додатків №1, 2 до Договору, оскільки вони прямо суперечать, в тому числі, ст.530 Цивільного кодексу України. До таких висновків дійшов Господарський суд Львівської області в ухвалі від 02.11.11 р у справі №5015/5750/11, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2012 року у справі №5015/5750/11.
Господарський суд Львівської області дійшов також висновку ( що вказано в ухвалі від 02.11.11 р у справіі №5015/5750/11), що за обставин, що вказані в пунктах 6 зазначених додатків до договору (…за умови надходження бюджетних коштів за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника) Позивач (ТОВ "Транс-Сервіс-1") позбавлений можливості впливати на ці стосунки, зокрема з тих підстав, що їх зміст Позивачу не відомий, при цьому Відповідач може впливати на настання або ненастання перерахування коштів замовником з яким вже, як він стверджує, перебуває чи може перебувати в договірних стосунках як генеральний підрядник і тим самим дана обставина може впливати на настання або ненастання обов'язку оплатити за надані ТОВ "Транс-Сервіс-1" послуги. Крім того, суд дійшов і висновку і про те, що : включення до договору умов, які надають одній зі сторін можливість впливати на настання або ненастання обов'язку, тим більше такого суттєвого як оплата наданих послуг, ставить у нерівні умови сторони даного Договору, суперечить справедливості, розумності, добросовісності та утруднює виконання умов такого договору; спірні слова в пункті 6 Додатку №1 до Договору: "за умови надходження бюджетних коштів, за виконання даних робіт на розрахунковий рахунок Замовника" та аналогічні в пункті 6 Додатку №2 до зазначеного Договору, не стосуються узгодження сторонами умов та підстав виникнення у Відповідача обов'язку здійснити оплату виконаних робіт. Такий обов'язок у Відповідача виникає за умови виконання Позивачем послуг по перевезенню вантажу та прийняття їх Відповідачем що підтверджено достатніми та належними доказами (п.3.3 договору) і підстави його виникнення встановлено ст.909 ЦК України та п.п.1.1,3.3 Договору; п.3.2 Договору визначено, що оплата наданих Перевізником за даним Договором послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 2 робочих днів після виконання перевезення. Отже, Договором визначено строк виконання зобов'язання Відповідачем (Заявником) в залежності від строку виконання зобов'язань Позивчем.
В умовах як самого Договору (п.3) так і його додатків, сторонами чітко передбачено строк виконання зобов'язань сторін, в тому числі і обов'язку замовника оплатити послуги перевезення, який виникає в нього не тільки на підставі договору, але й на підставі Закону, зокрема ст.909 Цивільного кодексу України.
В силу ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України .
Частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.
Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо у момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Також не можна розглядати як правочини дії, за якими реальність настання правових наслідків поставлена у залежність від поведінки сторін чи інших обставин.
Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Крім того, як встановлено господарським судом Львівської області (ухвала від 02.11.11 р у справі №5015/5750/11, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2012 року у справі №5015/5750/11), в укладеному між Сторонами Договорі перевезення жодним чином не зазначено, що він укладається на виконання зобов'язань за договором ген підряду, зобов'язання по якому несе Замовник (Заявник). Укладений між Сторонами Договір не містить жодних вказівок чи застережень щодо державних потреб, а зазначення в додатках №№1, 2 до нього про те, що будівництво (реконструкція) ГМ "МА "Львів"здійснюване із залученням бюджетних коштів є лише зазначенням одного з об'єктів (умовою), куди перевозитимуться Перевізником вантажі, та не виключає можливості перевезення вантажів до інших об'єктів за Договором вцілому. В самому ж Договорі, як зазначено нижче, не вказано будь-яких застережень щодо пов'язаності Договору з державними потребами.
Крімм того, господарський суд здійснив правову оцінку договору генерального підряду №151 від 23.04.2009 року, представленому Відповідачем (Заявником), який укладений між Відповідачем (Генпідрядником) та державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів"(Замовник). Згідно ч.1 ст.838 Цивільного кодексу України, Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи; у цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
З даного приводу суд зазначив, що Позивач у Договорі не зазначений як субпідрядник, а як Перевізник.
Відповідно до ч.2 ст.319 Господарського кодексу України, підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи.
Крім того, пунктом 1.3 договору генерального підряду №151 від 23.04.2009р. визначено, що при виконанні Договору Сторони керуються вимогами чинного законодавства, у тому числі Загальними умовами укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими постановою Кабінету міністрів України №668 від 01.08.2005р. (згідно п.2 яких, загальні умови є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві (далі - договір підряду) незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників)), відповідно до яких, Генпідрядником на виконання договору генпідряду повинні укладатись договори саме субпідряду.
Також, суд зазначив, що згідно ч.2 ст.838 Цивільного кодексу України, генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.
В укладеному ж між Сторонами Договорів відсутнє зазначення щодо відповідальності Відповідача (Заявника) перед Позивачем за невиконання чи неналежне виконання сторонніми особами (в тому числі ДП "Міжнародний аеропорт "Львів") своїх обов'язків, що є ще одним підтвердженням того, що укладений між Сторонами Договір не пов'язаний з договором генерального підряду, а відтак, з державним замовлення.
Як встановив господарський суд Львівської області ( ухвала від 02.11.11 р №5015/5750/11), пунктом 2.2 договору генерального підряду №151 від 23.04.2009р. визначено, що до розрахунку договірної ціни входять всі види робіт, у тому числі й ті які доручатимуться до виконання субпідрядникам.
Строки оплати виконаних робіт за договором генерального підряду №151 від 23.04.2009р. (встановлені п.4 договору генпідряду) суттєво відрізняються від строків розрахунків, встановлених у Договорі.
Підтвердженням того, що при укладанні Договору Відповідач (Заявник) не пов'язував його з виконанням державного замовлення є і те, що роботи за договором генерального підряду №151 від 23.04.2009р. (який, виходячи з дати укладення, вже був укладений на момент укладення спірного Договору (15.02.2010р.) повинні бути закінченими в строк до 20.11.2010р. (п.3.1 договору генерального підряду №151 від 23.04.2009р.), а термін дії укладеного між Сторонами Договору встановлений до 31.12.2010р. (п.7.1 Договору). Зміна ж терміну дії укладеного між Сторонами Договору не поставлена в залежність від договору субпідряду, а може залежати і від волевиявлення виключно Позивача (п.7.1 Договору). Відтак, укладаючи Договір, Відповідач (Заявник) не пов'язував його з виконанням державного замовлення, в тому числі з причин встановлення у Договорі більшого строку, аніж у договорі генпідряду.
Також, щодо доводів Заявника (Відповідача) про пов'язаність правових відносин Сторін із задоволенням державних потреб , то в ухвалі від 02.11.2011 року у справі №5015/5750/11 Господарський суд Львівської області зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.
Статтею 1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб"також визначено наступне:
державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності;
державні замовники - Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету;
виконавці державного замовлення - суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб;
державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що укладений між Сторонами Договір не підпадає під ознаки державного контракту, оскільки замовник не є розпорядником державних (бюджетних) коштів, та проводить розрахунки з виконавцем за власні кошти.
Як передбачено умовами Договору №522/2010-4 від 15.02.2010р., платником коштів є замовник (ТОВ ПБП "Азовнітекс"), а не державний бюджет; Сторони не є державними підприємствами; в договорі транспортного перевезення жодним чином не згадується про виконання послуг на задоволення будь-яких державних потреб. Зазначені обставини спростовують доводи заявника про виконання робіт за договором транспортного перевезення за бюджетні кошти.
Окрім того, бюджетними, відповідно до визначення , яке наводиться , зокрема, в Наказі Міністерства транспорту та зв'язку України "Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України" від 28.03.2006р. №275, вважаються кошти, що включаються до бюджетів усіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Для бюджетних коштів чинним законодавством України передбачено особливий порядок використання, оподаткування господарських операцій з ними тощо. А відтак, вважати кошти, які відповідно до договірних умов перераховуються з поточного рахунку замовника перевезення (ТОВ ПБП "Азовінтекс") на поточний рахунок перевізника (ТОВ "Транс-Сервіс-1") як оплата за надані послуги,- бюджетними, є помилковим.
Щодо доводів Заявника про те, що Третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, а саме незалучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів», то такі спростовані Господарським судом Львівської області в ухвалі від 02.11.11 року у справі №5015/5750/11, залишеній в силі постановою ВГСУ від 12.02.2012 р .
Наведені доводи Заявник мотивує тим, що з метою всебічного та належного вирішення спору необхідним було притягнення до участі у справі в якості третьої особи на боці Відповідача Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" як Замовника будівництва та розпорядника грошових бюджетних коштів.
Відповідно до ст.122-1 Господарського процесуального кодексу України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" не є стороною Договору транспортного перевезення №522/2010-4 від 15.02.2010р., а Позивач (ТзОВ "Транс-Сервіс-1") не є стороною договору генерального підряду №151 від 23.04.2009р. Відтак, зобов"язань одне перед одним, зокрема, на підставі договору перевезення, не несуть.
Окрім того, невиконання чи неналежне виконання Сторонами обов'язків за Договором перевезення жодним чином не може впливати на права та обов'язки третіх осіб за іншими договорами, в тому числі за договором №151 від 23.04.2009р. Наведене підтверджується змістом ст.511 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Окрім того, Відповідач не обґрунтував яким чином рішення третейського суду про визнання недійсними умов договору може вплинути на права та обов"язки ДП "Міжнародний аеропорт "Львів", яке не являється стороною договору перевезення. Відтак, господарський суд дійшов висновку, що третейський суд підставно відмовив Відповідачу у задоволені його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні Відповідача Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів".
Окрім того, саме державне підприємство не зверталось до третейського суду із клопотанням про залучення його до участі у справі, і не оскаржувало рішення третейського суду, зокрема з тих мотивів, що визнання недійсними окремих положень Договору транспортного перевезення, не участь у розгляді справи третейським судом, порушило його (ДП "Міжнародний аеропорт "Львів") права чи законні інтереси і не повідомляло, в чому конкретно це проявилось.
Слід зазначити, що доводи заявника про те, що Третейський суд вирішив питання про права та обов»язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме незалучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів», спростовано господарським судом Львівської області в ухвалі від 02.11.11 року у справі №5015/5750/11, залишеній в силі постановою ВГСУ від 12.02.2012 р .
Господарський суд не вбачає підстав для залучення зазначеної особи до участі у даній справі на даній стадії судового процесу.
Відповідно до ч.1 ст.1221 Господарського процесуального кодексу України, сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Згідно ч.1 ст.1224 Господарського процесуального кодексу України, справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.
Відповідно до ч.6 ст.1224 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд має право: 1) постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду.
Згідно ч.1 ст.1226 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду господарський суд виносить (постановляє) ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом для прийняття (ухвалення) рішення.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 р справі №25/05.10 прийнято з дотриманням вимог законодавства та у відповідності до обставин справи, відтак, в суда відсутні правові підстави, передбачені ст.122-5 ГПК України, для його скасування.
Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Заявником.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 12, 18, 33, 43, 49, 86, 1221-1226 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація"від 01.09.2011 року у справі №25/05.10 залишити без змін, у задоволенні заяви №522/1042-06 від 26.09.2011р. товариству з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" відмовити.
Суддя Кітаєва С.Б.