33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"02" серпня 2006 р. Справа № 15/190
За позовом Закрите акціонерне товарисво “Мілса»
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Селищанський гранітний кар'єр»
про визнання недійсним п. 3.1.13 колективного договору від 16.03.2005 року
Суддя Коломис В.В.
Секретар судового засідання: Михалевська Л.В.
За участю представників: від позивача -Шевчук Р.С. (дов.в справі);
від відповідача- Давидюк А.М. (дов.в справі).
Стаття 22 ГПК України роз'яснена.
СУТЬ СПОРУ: Позивач -Закрите акціонерне товариство “Мілса», Литовська республіка, м. Каунас -звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом, відповідно з яким просить визнати недійсним п. 3.1.13 колективного договору Товариства з обмеженою відповідальністю “Селищанський гранітний кар'єр» від 16.03.2005 року як такий, що суперечить чинному законодавству України.
Відповідач відзиву на позов суду не подав. Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнав. На думку відповідача, оспорюваний позивачем пункт 3.1.13 Колективного договору не відповідає чинному законодавству України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі фактичні докази у справі, давши цьому достатню і об'єктивну оцінку, як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
При цьому суд встановив та врахував таке.
23 листопада 2005 року на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» (протокол № 1/05 від 22.11.2005 р.) позивач став учасником (власником) ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» з часткою 100 %.
Як з'ясовано судом при розгляді справи і підтверджено сторонами в судовому засіданні, за актом приймання-передачі майна від попереднього власника - ТОВ фірми “Автошлях» -позивач прийняв всі документи в ньому перелічені, в тому числі і екземпляр колективного договору ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр», укладений 16.03.2005 р. між колишнім власником -ТОВ фірмою “Автошлях»-та найманими працівниками в особі голови профспілкового комітету професійної спілки працівників (а.с. 25-31).
Вказаний колективний договір на даний час не переукладався, а відтак, відповідно до п. 1.7, діє до укладення нового.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України “Про колективні договори і угоди» передбачено, що у разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.
Статтею 1 Закону України “Про колективні договори і угоди» передбачено, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.
Як вбачається з оспорюваного позивачем пункту 3.1.13 колективного договору, ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» зобов'язаний протягом 2005 року виплатити працівникам всіх дочірніх підприємств ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» заборгованість по заробітній платі.
Судом встановлено, що з 1999 року ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» є учасником (власником корпоративних прав) чотирьох дочірніх підприємств, а саме:
ь Дочірнього підприємства “Селище» підприємства з іноземними інвестиціями “Селищанський гранітний кар'єр» у формі товариства з обмеженою відповідальністю;
ь Дочірнього підприємства “Укрграніт» підприємства з іноземними інвестиціями “Селищанський гранітний кар'єр» у формі товариства з обмеженою відповідальністю;
ь Дочірнього підприємства “Сарнивибухпром» товариства з обмеженою відповідальністю “Селищанський гранітний кар'єр»;
ь Дочірнього підприємства “Укрщебінь» підприємства з іноземними інвестиціями “Селищанський гранітний кар'єр» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
З огляду на це, пункт 3.1.13 колективного договору є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України та статутним цілям ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр».
Відповідно до п. 3.1.7 державного класифікатора “Класифікація організаційно-правових форм господарювання» від 04.05.1993 р., дочірнім підприємством вважається підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).
При цьому, дочірнє підприємство відповідно до установчих документів та закону є юридичною особою та у відповідності до ст. 96 ЦК України, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 96 ЦК України, юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законами.
Натомість, ні установчими документами дочірніх підприємств відповідача, ні законом не передбачено положень щодо виплати засновником (власником) заробітної плати працівникам дочірнього підприємства, тобто положення щодо виплати заробітної плати однією юридичною особою працівникам іншої юридичної особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оплату праці», заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Натомість, як зазначає відповідач, ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр» жодного трудового договору безпосередньо з працівниками своїх дочірніх підприємств не укладав і, відповідно, не ставав гарантом виконання дочірніми підприємствами своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання та працівниками в цілому.
Аналіз оспорюваного пункту колективного договору свідчить про те, що останній є нічим іншим, як борговим зобов'язанням однієї юридичної особи по виплаті заробітної плати другій юридичній особі.
Відповідно до ст. 23 Закону України “Про оплату праці» виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.
Всупереч цьому, дочірні підприємства фактично оспорюваним пунктом колективного договору зняли з себе, як роботодавця (однієї з сторін трудового договору), зобов'язання по виплаті заробітної плати.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Відтак, грошові кошти відповідача у відношення до дочірніх підприємств не можуть класифікуватися ні як дохід, ні як інші кошти, одержані внаслідок господарської діяльності дочірніх підприємств.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 13 Кодексу законів про працю передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.
Натомість, дочірні підприємства не являються однією із сторін колективного договору, тому й боргове зобов'язання по оплаті заробітної плати не являються однією із сторін колективного договору, тому й боргове зобов'язання по оплаті заробітної плати не є взаємним зобов'язанням сторін і, відповідно, не може бути складовою колективного договору.
В доповнення до викладеного, пункт 3.1.13 колективного договору не відповідає статутним цілям ТОВ “Селищанський гранітний кар'єр».
Так, відповідач є окремою юридичною особою, яка має свою найману працю (трудовий колектив) статут та мету діяльності.
Відповідно до редакції Статуту відповідача, діючої на момент підписання колективного договору, товариство з обмеженою відповідальністю “Селищанський гранітний кар'єр» створено з метою отримання прибутку та розвитку структури ринку, проте ні в якому випадку не в цілях використання його доходів для потреб інших юридичних осіб.
Відповідно до Розділу 4 Статуту відповідача від 23.11.2005 р., товариство створено для задоволення суспільних потреб в його послугах, продукції, роботах та реалізація на базі одержаних прибутків соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу та власників майна товариства.
Жодних положень про оплату праці працівникам дочірніх підприємств Статут не містить.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги обгрунтовані, законні, а так підлягають до задоволення.
Позивач належними і достатніми доказами та доводами довів обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
Судові витрати, передбачені ст. 44 ГПК України і понесені позивачем в зв'язку з зверненням до суду за захистом порушеного права за його клопотанням лишаються за ним.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задоволити.
2. Пункт 3.1.13 колективного договору Товариства з обмеженою відповідальністю “Селищанський гранітний кар'єр» від 16 березня 2005 року визнати недійсним.
Суддя Коломис В. В.
Повний текст рішення складено в повному обсязі та підписано «03»серпня 2006 року.