12 липня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Кулеша А.О.
з участю:
представника позивача- Семенця П.Г.;
представника відповідача -Думи Ю.М.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології будівництва» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року, у справі за позовом ТОВ «Сучасні технології будівництва» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва, третя особа - приватне підприємство «Техзбут», про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Сучасні технології будівництва» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 10 лютого 2005 року № 0000152600/0. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на законних підставах включив до податкового кредиту витрати по сплаті податку у складі придбаних у ПП «Техзбут» робіт, оскільки такі витрати підтверджуються належними податковими накладними.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18 травня 2005 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сучасні технології будівництва» відмовлено повністю.
У касаційній скарзі ТОВ «Сучасні технології будівництва» просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 10.02.2005 року № 0000152600/0 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва. Посилається на те, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, не дано належної оцінки доказам позивача.
Згідно ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.7 ст.7 Закону України №168 від 03.04.1997р. з наступними змінами «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а відповідно до п.7.4, ст.7 цього Закону право на нарахування податкового кредиту виникає при наявності сплати платником податку до бюджету відповідних сум податку на додану вартість. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем і ПП «Техзбут» було укладено договір підряду і поставки від 15 квітня 2004 року № 415, відповідно до якого останній зобов'язувався виконати для позивача будівельно - монтажні, оздоблювальні роботи та поставити будівельні матеріали.
Згідно актів прийому - передачі підрядних робіт по вищезазначеному договору ПП «Техзбут» виконало для позивача будівельні роботи, вартість яких сплачена позивачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ПП «Техзбут» у розмірі 767 896 грн., в тому числі ПДВ 127 965, 99 грн.
По зазначеній господарській операції ПП «Техзбут» видало позивачу податкові накладні на загальну суму 767 896 грн., в тому числі ПДВ 127 965, 99 грн. Сума ПДВ по вказаним накладним віднесена позивачем до податкового кредиту в липні 2004 року у сумі 35008, 10 грн., в серпні 2004 року - у сумі 92 974, 55 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття ДПІ у Дарницькому районі м. Києва спірного податкового повідомлення - рішення від 10.02.2005 року №0000152600/0 став акт перевірки від 08.02.2005 року № 16/26-22/31458110, складений ДПА у м. Києві. У вказаному актізазначено про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту у липні та серпні 2004 року 127 982,65 грн. ПДВ, сплаченого у складі придбаних у ПП "Техзбут" робіт. Зазначений акт мотивований тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2004 у справі №2-4518 визнано недійсними статут ПП "Техзбут" з моменту складання, свідоцтво про реєстрацію ПП "Техзбут" платником ПДВ з моменту видачі, а реєстрація як платника ПДВ - з моменту її здійснення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2004 у справі № 2-4518 набрало законної сили 13.12.2004.
29.12.2004 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складений акт № 968/1, яким на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2004 у справі № 2-4518 свідоцтво платника ПДВ ПП "Техзбут" анульовано з 23.12.2003.
Доказів скасування чи визнання недійсним зазначеного акту про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ до судів попередніх інстанцій не надано, тому видані ПП «Техзбут» податкові накладні як доказ податкового кредиту за липень, серпень 2004 року не приймаються.
Відповідно до п. 1.3 ст.1 Закону України " Про податок на додану вартість " від 03.04.1997 р.№ 168\97 - ВР із змінами та доповненнями ( далі - Закон ) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Згідно до п.п.7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пунктом 9.3 ст.9 Закону передбачено, що особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.
Згідно ст. 14 ЦПК України 1963 року, чинного на момент винесення Святошинським районним судом м. Києва рішення від 12.11.2004 року, рішення суду, що набрало законної сили, є обовязковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Таким чином, судами першої і апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права щодо відсутності уПП "Техзбут" статусу платника податку на додану вартість. Відповідно судами зроблений вірний висновок, що включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних виписаних позивачу ПП «Техзбут» в податковому обліку відповідного періоду не відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», тому позовні вимоги ТОВ «Сучасні технології будівництва» до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу ТОВ «Сучасні технології будівництва» слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології будівництва» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді