27 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого Цуркана М.І.
Суддів: Гуріна М.І.
Гаманка О.І.
Горбатюка С.А.
Кобилянського М.Г.
розглянувши у порядку попереднього розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Сімферополя, Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим про визнання постанови державного виконавця неправомірною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
8 травня 2002 року ОСОБА_1, посилаючись на порушення державним виконавцем Відділу ДВС Київського районного управління юстиції м. Сімферополя ОСОБА_2 вимог ст.ст. 85, 86 Закону України »Про виконавче провадження», оскаржив у суді постанову від 19.04.2002 року про закінчення виконавчого провадження №6871/1.
21 травня 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Сімферополя, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2, про стягнення 3000 грн. моральної шкоди заподіяної неналежним виконанням судового рішення.
Ухвалою судді від 31 жовтня 2002 року скарга та позов об»єднані у одне провадження.
Справа № 4-2569/05
Головуючий у першій інстанції Сінані А.М.
Доповідач Цуркан М.І.
У березні 2003 року ОСОБА_1 заявив позов до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Сімферополя, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2, про стягнення 10 170 грн. матеріальних збитків та 10 000 грн. моральної шкоди, зазначивши, що матеріальна шкода заподіяна невиконанням судового рішення про стягнення такої ж суми з Головного управління МВС України в АРК, а моральна шкода є наслідком бездіяльності виконавчої служби.
Останній позов ухвалою судді від 1 квітня 2003 року об»єднаний з попередніми у одне провадження. В якості другого відповідача до участі у справі притягнуто Управління Державного казначейства в АРК.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 22 грудня 2003 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 квітня 2004 року, позов задоволено частково.
Постанова державного виконавця ВДВС Київського РУЮ м. Сімферополя ОСОБА_2 від 19.04.2003 року про закінчення виконавчого провадження за №9871/1 визнана неправомірною.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення змінити, а заявлені ним вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно із ст.202 ЦПК України 1963 року, за правилами якого розглядася справа, судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Київського РУЮ м. Сімферополя ОСОБА_2 24.01.2002 року, на підставі заяви ОСОБА_1від 12.12.2001 року та виконавчого листа виданого Київським районним судом м. Сімферополя 12.12.2001 року, відкрито виконавче провадження про стягнення на користь позивача 2 288, 93 грн. з Сімферопольського міського управління Головного управління МВС України в АРК.
Постановою від 19.04.2002 року виконавче провадження за №6871/1 закінчено з тих підстав, що відповідно інструкції та розпорядження Управління Державного казначейства подібні рішення виконуються останнім самостійно.
Також встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 06.02.2002 року на користь позивача з того ж таки відповідача стягнуто 10 170 грн. матеріальної та моральної шкоди.
На виконання рішення, за заявою ОСОБА_1 від 21.08.2002 року, державним виконавцем ОСОБА_2 29.08.2002 року за №11661/1 відкрито виконавче провадження, приймались міри до примусового виконання, у тому числі шляхом арештів рахунків боржника, однак Управлінням Державного казначейства рішення не виконано у зв»язку з відсутністю цільових бюджетних призначень.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 19.04.2003 року не відповідає вимогам закону, тобто визнається неправомірною, а вимоги про відшкодування матеріальної та матеріальної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки між заподіяною шкодою та діями державного виконавця відсутній причинно-наслідковий зв»язок.
Однак, таких висновків суди дійшли без дослідження дійсних обставин справи, а правові висновки не відповідають обставинам, які суд вважав доведеними.
Так, суд першої інстанції визнав неправомірним постанову державного виконавця від 19.04.2003 року про закінчення виконавчого провадження за № 9871/1тоді, як предметом оскарження була постанова від 19.04.2002 року у виконавчому провадженні №6871/1 (а. с. 6).
Констатуючи факт заподіяння шкоди ОСОБА_1 суд не зазначив про яку шкоду і в якому розмірі йдеться, а пославшись на відсутність причинного зв»язку між діями виконавчого органу та заподіяною позивачу шкодою не дав належної правової оцінки діям другого відповідача -Управління Державного казначейства в АРК.
Зазначені недоліки залишені поза увагою і апеляційним судом.
За таких обставин оскаржувані рішення не відповідають вимогам ст.159 КАС України про законність та обґрунтованість, а оскільки порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то, відповідно до ч.2 ст. 227 КАС України, такі порушення є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 230 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 22 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 квітня 2004 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.
Головуючий М.І.Цуркан
Судді: М.І.Гурін
М.Г. Кобилянський
О.І.Гаманко
С.А.Горбатюк