4 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Бутенка В.І.,
суддів: Панченка О.І., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва та зобов'язання поставити відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера за касаційною скаргою Державної податкової інспекції (ДПІ) у Подільському районі м. Києва на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2004 року, -
встановила:
В грудні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, в якій вказувала, що визначений їй податковими органами ідентифікаційний код платника податків вона не сприймає через релігійні переконання, але її прохання про застосування до неї альтернативної форми обліку платника податків ДПІ у Подільському районі м. Києва залишила без задоволення. У зв'язку з цим скаржниця просила суд визнати незаконною відмову податкового органу щодо внесення відмітки до її паспорту про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру та зобов'язати суб'єкта оскарження поставити таку відмітку.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 березня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2004 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулась із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та другої інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України, підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про єдиний державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» для осіб, які через релігійні та інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігають раніше встановлені форми обліку платників податку та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність в них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій вірно виходили з того, що скаржниця вправі, як платник податків, обліковуватись не за ідентифікаційним номером.
Прийняті по справі рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що скаржниці вже визначений порядок обліку за ідентифікаційним номером і не має підстав його міняти, не можуть бути враховані, оскільки чинним законодавством не передбачено обмежень застосування положень вказаного вище Закону щодо осіб, яким ідентифікаційний номер вже встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва у задоволенні її касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 травня 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: