Справа № 22-а-392 Головуючий у 1-й інстанції Мальована В.В.
Категорія 39 Суддя-доповідач Сибільова Л.О.
ПОСТАНОВА іменем України
11 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Сибільової Л.О.,
суддів - Дубровної В.В., Попруги С.В.,
з участю секретаря судового засідання - Рой Я.М.
та осіб, які беруть участь у справі - позивачки ОСОБА_1, представника відповідача - Зарічного ВМ Сумського МВ УМВС України в Сумській області - Зайця Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м.Суми від 23 серпня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу міліції Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області про визнання неправомірними дій, стягнення заборгованості, відшкодування моральної шкоди та судових витрат, -
встановила:
В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулась з зазначеним позовом до суду, обґрунтовуючи свої вимоги, які в послідуючому доповнила, тим, що вона з 27 березня 2000 року по 12 серпня 2005 року проходила службу в органах внутрішніх справ, була звільнена зі служби за власним бажанням, і їй не були виплачені належні їй при звільненні кошти. Просила визнати неправомірними дії відповідача щодо неповноти нарахування та виплати грошового забезпечення та зобов"язати його виплатити їй не нараховані та не сплачені при звільненні грошову компенсацію замість належних предметів форменного обмундирування в розмірі 2433 грн.63 коп., плату за роботу у нічний час в розмірі 116 грн.38 коп., грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 199 грн.20 коп., матеріальну допомогу за період з 2000р. по 2005р. в розмірі щомісячного грошового забезпечення на рік - 2910 грн.45 коп., щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2000р. по 2005р. - 2910 грн.45 коп., грошову компенсацію за продовольчі пайки в сумі 3437 грн.28 коп., витрати на пошив форменного одягу в сумі 126 грн.23 коп., «підйомні» як молодому фахівцю в сумі 215 грн., премії - 110 грн., судовий збір в сумі 3 грн. 90 коп. з врахуванням 50 коп. комісійної винагороди банку за прийняття платежу, витрати на пересилання листа на суму 4 грн. 50 коп., витрати, пов"язані із прибуттям до суду на загальну суму 109 грн. 14 коп., а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Зазначеною постановою суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнані неправомірними дії Зарічного ВМ СМВ УМВС України в Сумській області в частині невиплати позивачці грошової компенсації замість належних предметів форменного обмундирування
Стягнуто з Зарічного відділу міліції на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належних предметів форменного обмундирування у розмірі 2433 грн.63 коп. та судовий збір в розмірі 3,4 гр.
В частині вимог про стягнення плати за роботу у нічний час, грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні , матеріальної допомоги , допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за продовольчі пайки, премії, витрат на пересилання листа, витрат, пов'язаних із прибуттям до суду та відшкодування моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.
В іншій частині позову відмовлено за пропуском строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку доказів по справі, просить скасувати зазначену постанову та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що вимога про виплату грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні повинна бути задоволена з застосуванням аналогії права чи закону відповідно до ст.116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», ч.7 ст.43 Конституції України, оскільки спеціальним законодавством зазначене питання не врегульоване. Судом при відмові про задоволення вимоги про компенсаційну виплату за продовольчі пайки та допомоги на оздоровлення невірно застосовані положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", оскільки він визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України № 5-р/п від 20.03.2002р. Відповідач не надав суду доказів про відсутність асигнувань на виплату матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення, і відсутність коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні її вимог. Суд не врахував те, що вона не знала про накази про її преміювання та її необізнаність про правильність нарахування належного їй грошового забезпечення, а також те, що відповідач не заперечував проти компенсації їй витрат на пошив форменного одягу. Суд не виніс ухвалу за її клопотанням про поновлення строку звернення до суду, що позбавило її можливості оскаржити це в апеляційному суді.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, яка підтримала скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, який заперечує проти скарги та вважає постанову суду вірною, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність та обгрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні вимог позивачки, за винятком стягнення компенсації за форменний одяг, суд першої інстанції виходив з того, що норми трудового законодавства не поширюються на правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем, а регулюються спеціальними законодавчими актами, що висвітлюють питання грошового утримання військовослужбовців та прирівняних до них осіб, сторонами не надано доказів щодо ведення обліку роботи у нічний час ОСОБА_1, відповідач не міг виплатити матеріальну допомогу та допомогу на оздоровлення в зв'язку з відсутністю асигнувань на ці витрати, виплата компенсації за продовольчі пайки була зупинена на підставі відповідних нормативних актів, а по інших вимогах вона пропустила строк звернення до суду і підстави для його поновлення відсутні.
Проте з висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наказом НОМЕР_1 була призначена на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.03.2000р. За наказом НОМЕР_2 позивачка в званні старшого лейтенанта була звільнена з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (47, 49, 98-100, 129, 145,158-159).
Згідно довідки НОМЕР_3., виданої відповідачем, заборгованість перед позивачкою по виплаті грошової компенсації замість належних предметів обмундирування за період з 2000р. по 2005р. складає 2433 грн.63 коп. Ця сума стягнута на користь позивачки і в цій частині постанова суду не оскаржується (48).
Позивачці не були протягом служби нараховані та виплачені і інші суми, зазначені в її позовній заяві ( а.с.8.,12, 13,45-46, 81-86, 76-80).
Місцевий суд вірно визначився в тому, що спірні правовідносини, які склалися між сторонами, є публічно-правовими, регулюються спеціальним законодавством, що стосується служби в органах внутрішніх справ, в тому числі питань грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, тому вимога позивачки про грошову компенсацію за затримку розрахунку з нею на підставі ст.116 КЗпП України не грунтується на законі. Відсутні і правові підстави для застосування, як вважає апелянт, аналогії права чи закону, оскільки спеціальним законодавством визначений вичерпний перелік видів виплат атестованим працівникам міліції, і така відповідальність відповідача не може бути застосована.
П.2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року призупинена дія ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Відповідно до ст.З Указу Президента України № 352 від 21.08.1993 року "Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" Міністерство оборони України було зобов'язане організувати з 1 жовтня 1993 року видачу продовольчих пайків офіцерському складу. Указом Президента України № 593 від 15.12.1993р. дія ст.З вищезазначеного Указу поширена і на працівників органів внутрішніх справ. Посилання апелянта на те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" визнаний неконституційним, колегія суддів також вважає безпідставним, оскільки на спірні правовідносини поширюється норма зазначеного Закону, яка не була предметом розгляду зазначеного рішення Конституційного Суду. Оскільки у зв"язку з прийняттям Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетнів коштів", не зважаючи на існування Указу Президента № 352 від 21 серпня 1993 року, була припинена видача військовослужбовцям продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації, відповідач в даній справі обгрунтовано, виконуючи розпорядження заступника Міністра внутрішніх справ України від 07 вересня 2001 р., припинив здійснення цих виплат і працівникам міліції.
Указом Президента України №926/96 від 4 жовтня 1996 року «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати працівників органів внутрішніх справ» (ст.2) передбачена виплата особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Такий вид виплати, як допомога на оздоровлення, для зазначених осіб діючим законодавством не передбачений.
Вирішуючи питання про матеріальну допомогу, суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги ту обставину, що Законами України, якими затверджувались Державні бюджети України на 2000-2005 роки ( відповідно по роках ст.ст. 65, 57, 53, 59, 78, 71 зазначених Законів) фактичні видатки бюджетних установ, до яких відноситься і відповідач, на заробітну плату (грошове утримання), включаючи видатки на премії та інші видатки заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, могли здійснюватись лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.
З матеріалів справи, зокрема, планів асигнувань із загального фонду державного бюджету на 2000-2005 роки на утримання Зарічного відділу міліції та кошторисів видатків на ці роки, вбачається, що ними не передбачені асигнування на виплату матеріальної допомоги, а тому відповідач діяв в межах закону, не нараховуючи ці види виплат позивачці (а.с.55-62, 108-110).
Не грунтуються на законі і вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, оскільки спеціальне законодавство, яке регулює правовідносини, що склалися між сторонами, не передбачає такого відшкодування.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд при вирішенні вищезазначених позовних вимог ОСОБА_1 вірно встановив обставини справи і відповідні їм правовідносини, зробив вірний висновок про необґрунтованість вимог позивачки про виплату їй матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за продовольчі пайки та затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
В цій частині рішення суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального права.
В іншій частині постанову суду колегія суддів вважає необхідним скасувати та винести нову постанову, оскільки суд порушив вимоги матеріального та процесуального права, і його висновки не відповідають обставинам справи.
П.2 вищезазначеного Указу Президента України № 926/96 від 4 жовтня 1996 року, п.39.1 Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженої наказом МВС України від 1 листопада 2003 року № 1236 та аналогічним п.51 нині діючих Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно правових актів з питань грошового забезпечення ..., затверджених наказом МВС України № 501 від 30 червня 2005 року, передбачена доплата за роботу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу, за кожну годину нічної роботи (з 22-ї до 6-ї години).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за характером своєї служби в складі слідчо-оперативних груп чергувала протягом строку служби, в тому числі і у нічний час, і їй не нараховувались необхідні виплати і не був оплачений в передбаченому нормативними актами розмірі цей час. Хоча відповідач не вів обліку зазначеного часу в передбаченому порядку, але доказом зазначених обставин є надані відповідачем позивачці відповіді про дати та час чергувань згідно постових відомостей (112-114).
В той же час, доводи апелянта про те, що вона не знала про те, що їй не оплачувались чергування в нічний час, оскільки вона не мала доступу до відповідних нормативних актів і не отримувала відомостей про склад грошового забезпечення, яке їй нараховувалось, колегія суддів вважає надуманими. Позивачка пропустила без поважних причин передбачений ст.248-5 ЦПК України 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, двомісячний строк звернення до суду з вимогою про оплату роботи в нічний час за період по квітень 2005 року. В задоволенні вимог в цій частині позивачці слід відмовити не за необґрунтованістю, а за пропуском строку звернення до суду. Посилання суду на відсутність табелів, якими повинен обліковуватись час роботи в нічні години, безпідставні.
Враховуючи, що виплата грошового забезпечення відповідачем проводиться один раз в місяць, на користь позивачки слід стягнути з відповідача доплату за роботу в нічний час, починаючи з травня 2005 року, що складає 4,91 гр., оскільки до зазначених вимог повинен застосовуватись строк звернення до суду - один рік, передбачений ст. 99 ч.І КАС України, відповідно до ч.2 ст.5 КАС України, і зазначений строк вона не пропустила.
Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду про необхідність відмови позивачці в зв'язку з пропуском строку звернення до суду в задоволенні вимоги про стягнення виплати «підйомних» як молодому спеціалістові, оскільки в справі відсутні будь-які докази, що відповідач визнавав за нею право на зазначену виплату, і своєчасно, тобто протягом двох місяців після прийняття на службу, до суду за захистом своїх прав в цій частині вона не зверталась, знаючи про порушення своїх прав ( а.с.165).
Доводи позивачки про те, що вона розраховувала на отримання спірних сум в майбутньому при звільненні не заслуговують на увагу, оскільки вона знала про те, що грошове забезпечення за відповідний період виплачується один раз в місяць, мала можливість дізнатися про склад грошового забезпечення або своєчасно оскаржити дії відповідача по відмові в наданні відомостей про грошове забезпечення до суду.
Доводи апелянта про застосування до правовідносин, що склалися між сторонами, загального трирічного строку позовної давності, передбаченого ЦК України, не грунтуються на законі.
Що стосується вимог про стягнення витрат на пошив форменного обмундирування, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про відмову в задоволенні зазначених вимог в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась 4 грудня 2000 року до відповідача з рапортом про відшкодування понесених нею витрат в сумі 126,23 гр. на пошив обмундирування, і начальник відділу міліції наклав резолюцію для працівників бухгалтерії про оплату цих витрат згідно закону (а.с.10, 11). Зазначена сума не була їй виплачена з посиланням на відсутність коштів. Відповідач не надав суду доказів про те, що він не визнавав за позивачкою право на отримання зазначеної суми, а тому вимоги позивачки в цій частині підлягають задоволенню.
Необгрунтованою є і відмова в задоволенні вимог позивачки про стягнення премій за 2001- 2003 роки. Висновки суду з цього приводу є суперечливими. Посилаючись на відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з зазначеною вимогою, суд одночасно відмовив позивачці в задоволенні цієї вимоги за небгрунтованістю.
Між тим, доводи позивачки про те, що вона не знала про існування наказів про її преміювання, нічим не спростовані. Відповідач не надав суду доказів щодо ознайомлення позивачки з цими наказами чи її обізнаності про їх існування з інших джерел. Вказівка в рішенні суду на те, що в цій частині вона могла звернутись до відповідача про надання їй необхідної інформації, є безпідставною, оскільки премії не є постійним видом виплат і преміювання залежить від ініціативи керівника.
З матеріалів особової справи вбачається, що позивачку за наказами начальника Зарічного відділу міліції від 1 лютого 2001 року та від 5 березня 2003 року, а також начальника УМВС України в Сумській області від 3 лютого 2003 року премійовано на загальну суму 110 гр. Докази, що їй були виплачені зазначені суми, в справі відсутні. Посилання на відсутність коштів на ці виплати є безпідставною, оскільки саме винесення керівниками наказів про преміювання означає, що вони винесені в межах наявних асигнувань (а.с.163).
Підлягає скасуванню постанова суду і в частині відмови в стягненні судових витрат, оскільки посилання суду при цьому на ст. 91 ч.І КАС України, згідно якої витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, несуть сторони, є помилковим. В справі є докази тому, що під час розгляду справи позивачка змушена була приїжджати до суду як з місця свого навчання в м. Харків, так і з місця свого постійного проживання (65-67).
Помилково суд послався і на ст.87, зазначивши, що ця норма закону не передбачає відшкодування витрат на пересилання листа до суду, оскільки таку дію позивача можна вважати необхідною для розгляду справи в суді відповідно до ч. 1 ст.93 КАС України.
Відповідно до ст.94 ч.ч.І, З КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Колегія суддів вважає необгрунтованою вимогу позивачки про віднесення до судових витрат 50 коп. комісійного збору банку за прийняття до оплати судового збору, оскільки відповідач не повинен нести відповідальність за те, що позивачка сплатила судовий збір через установу банку, де стягується комісійна винагорода.
Документально позивачкою підтверджені витрати на переїзд до суду - 116,14 гр., сплата судового збору - 4,1 гр., витрати на пересилання листа - 4,5 гр., всього - 125,74 гр. (а.с.153-157, 160-162).
Оскільки позивачка заявляла вимоги матеріального характеру на суму 12488,62 гр., а задоволенню підлягають її вимоги на загальну суму 2674,77гр. (2433,63 гр. - компенсація за форменний одяг, 4,91 гр. - оплата за роботу в нічний час, 126,23 гр. - витрати на пошив форменного одягу, 110 гр. - премії), що складає 21% від всієї суми вимог, то на користь позивачки слід стягнути 26,41 гр. судових витрат (21% від 125,74 гр.).
Керуючись Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року, Інструкцією про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженою наказом МВС України № 1236 від 1 листопада 2003 року, Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення ..., затвердженими наказом МВС України № 501 від 30 червня 2005 року, Указом Президента України №926/96 від 4 жовтня 1996 року «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати працівників органів внутрішніх справ», ст. 248-5 ЦПК України 1963 року, ст.ст.99, 100, 195,198, 202, 207 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову Зарічного районного суду м.Суми від 23 серпня 2006 року в частині відмови ОСОБА_1 в стягненні витрат на пошив форменного одягу, премій та доплати за службу в нічний час протягом травня - липня 2005 року та в частині вирішення питання про судові витрати.
Стягнути з Зарічного відділу міліції Сумського міського відділу УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_1 кошти на пошив форменного одягу -126,23 гр., премії- 110 гр., за роботу в нічний час -4,91 гр., - всього -241, 14 гр.
Скасувати постанову Зарічного районного суду м.Суми від 23 серпня 2006 року в частині відмови у стягненні доплати за службу в нічний час починаючи з 2000 року по квітень 2005 року включно за необґрунтованістю позовних вимог і відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимог в цій частині в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 26,41 гр., списавши їх з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
В іншій частині постанову суду залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня її складення в повному обсязі - з 16 жовтня 2006 року.
Головуючий