ун. № 2608/5690/12
пр. № 1/2608/498/12
22 травня 2012 року Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Жмудь В.О.,
при секретарі Мікулінській Н.М.,
за участю прокурорів Швеця Т.О., Дудка Є.В.,
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Монастирище, Черкаської області, українки, громадянки України, заміжньої, освіта вища, працюючої: суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, не судимої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України,-
08.09.2010 Монастирищенською районною державною адміністрацією Черкаської області ОСОБА_3 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, про що зроблений запис в журналі обліку реєстраційних справ за № 2 012 000 0000 002243.
В процесі здійснення підприємницької діяльності, ОСОБА_3, діючи умисно та грубо порушуючи положення ст.ст. 2, 24, 241, 253 і 256 Кодексу законів про працю України та законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з метою уникнення виконання обов'язків роботодавця та зменшення витрат на оплату праці, утримання та сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вирішила не проводити офіційне оформлення на роботу найманих нею працівників.
Так, в березні 2011 року для організації роботи кафе, в орендованому ОСОБА_3 приміщенні, розташованому по АДРЕСА_3 останньою було прийнято на роботу кухарем ОСОБА_1 з оплатою праці в розмірі 167 гривень за один відпрацьований день та потижневим графіком роботи. При цьому, ОСОБА_3 трудові відносини, в порушення вимог трудового законодавства, з громадянином ОСОБА_1 офіційно не оформила. За час роботи у СПД ФО ОСОБА_3, заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась неофіційно, а запис про його роботу у вказаного підприємця до трудової книжки не заносився. Після припинення роботи кафе, де працював ОСОБА_1, 09.08.2011, останній був звільнений з роботи. Таким чином, ОСОБА_1 в період часу з 28.03.2011 по 09.08.2011 працював в СПД ФО ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин з вказаним підприємцем.
Крім того, в травні 2011 року для організації роботи вказаного кафе ОСОБА_3 було прийнято на роботу офіціантом ОСОБА_2 з оплатою праці в розмірі 167 гривень за один відпрацьований день та потижневим графіком роботи. При цьому, ОСОБА_3 трудові відносини, в порушення вимог трудового законодавства, з громадянкою ОСОБА_2 офіційно не оформила. За час роботи в СПД ФО ОСОБА_3, заробітна плата ОСОБА_2 виплачувалась неофіційно, а запис про її роботу у вказаного підприємця до трудової книжки не заносився. Після припинення роботи кафе, де працювала ОСОБА_2, 09.08.2011, остання була звільнена з роботи. Таким чином, ОСОБА_2 в період часу з 26.05.2011 по 09.08.2011 працювала в СПД ФО ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин з вказаним підприємцем.
В результаті незаконних дій ОСОБА_3 наймані нею працівники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були позбавлені права на соціальний захист, зокрема, на їх забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у грубому порушенні законодавства про працю, ОСОБА_3 скоїла злочин, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України.
Допитана в судовому засіданні підсудна ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому їй складі злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, визнала частково та пояснила, що вона зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа 08.09.2010 Монастирищенською районною державною адміністрацією Черкаської області. У жовтні 2010 року вона орендувала приміщення під кафе у АДРЕСА_3. Робота кафе планувалася бути сезонною. 26.03.2011 вона прийняла на роботу кухарем ОСОБА_1 Згідно з домовленістю заробітна плата ОСОБА_1 складала 167 грн. за кожен відпрацьований день. При прийомі на роботу ОСОБА_1 вона ніякого трудового договору з ним не укладала. ОСОБА_1 надав лише медичну книжку. Через два місяці, тобто у травні цього ж року, до неї прийшла влаштовуватись на роботу офіціантом ОСОБА_2 Вона, як і з ОСОБА_1, трудовий договір з ОСОБА_2 не укладала, їй лише була надана медична книжка. Заробітна плата ОСОБА_2 складала 167 грн. за кожен відпрацьований день. Також пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали з 11 год. 00 хв. до 23 год. 00 хв. При виплаті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заробітної плати розписок про отриману заробітну плату з них не брала. На початку серпня 2011 року санепідемстанція роботу кафе зупинила. В це же час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнилися із кафе. Заборгованості по заробітній платі у неї перед ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає.
Крім показів підсудної ОСОБА_3 її вина в інкримінованому їй складі злочину повністю підтверджується:
- показами потерпілої ОСОБА_2, яка під час судового слідства показала, що вона 26 травня 2011 року через свою знайому влаштувалася на роботу в кафе офіціантом, що розташоване біля будинку АДРЕСА_3. При прийнятті на роботу вона не писала заяву про прийняття її на роботу, а лише надала свою медичну картку. Заробітна плата їй виплачувалась з розрахунку 167 грн. за кожен відпрацьований день, в два етапи: один раз на два тижні, з постійними затримками. Вона та її чоловік ОСОБА_1 за отримання заробітної плати ніде не розписувались. На початку серпня 2011 року вона та її чоловік пішли у відпустку та звернулись до ОСОБА_3 з проханням виплатити їм заборгованість по заробітній платі за 36 відпрацьованих днів, а саме кожному по 6 000 грн., однак їм було відмовлено, оскільки робота кафе була зупинена санепідемстанцією;
- показами потерпілого ОСОБА_1, який під час судового слідства показав, що він 28 березня 2011 року влаштувався на роботу в кафе кухарем, що розташоване біля будинку АДРЕСА_3. При прийнятті на роботу він не писав заяву про прийняття його на роботу, а лише надав свою медичну картку. Заробітна плата йому виплачувалась з розрахунку 167 грн. за кожен відпрацьований день, в два етапи: один раз на два тижні, з постійними затримками та не в повному обсязі. Він та його дружина ОСОБА_2 за отримання заробітної плати ніде не розписувались. На початку серпня 2011 року він та його дружина пішли у відпустку та звернулись до ОСОБА_3 з проханням виплатити їм заборгованість по заробітній платі за 36 відпрацьованих днів, а саме кожному по 6 000 грн., однак їм було відмовлено, оскільки робота кафе була зупинена санепідемстанцією;
- копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, згідно з яким ОСОБА_3 зареєстрована 08.09.2010 Монастирищенською районною державною адміністрацією Черкаської області (а.с. 14);
- копією свідоцтва про сплату єдиного податку, виданого 08.09.2010 ДПІ у Монастирищенському районі (а.с. 14-15);
- копією договору № 23 суборенди нежилого приміщення від 21.10.2010 (а.с. 16-17);
- копією податкового повідомлення -рішення від 30.01.2012 (а.с. 21);
- актом від 18.01.2012 № 1/17-006/НОМЕР_1 про результати фактичної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 (а.с. 22-26);
- розрахунками неотриманого податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати та розміру штрафних санкцій за недоплату даного податку (а.с. 27, 28);
- копією протоколу № 259301 про адміністративне правопорушення від 20.01.2012 відносно ОСОБА_3 (а.с. 29).
Разом з цим, показання потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині невиплати їм заробітної плати, а саме по 6 000 грн. кожному, судом не беруться до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, жодних письмових доказів того, що підсудна ОСОБА_3 не виплатила їм заробітну плату при звільненні, потерпілими в судове засідання надано не було.
Таким чином, дослідивши зібранні по справі докази в їхній сукупності, заслухавши показання підсудної та потерпілих, суд приходить до висновку, що вина підсудної ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого їй складу злочину повністю доведена і кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 172 КК України є правильною, оскільки вона грубо порушила законодавство про працю.
Відповідно ст.ст. 66 та 67 КК України обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання підсудної судом не встановлено.
Призначаючи вид і міру покарання підсудній ОСОБА_3 суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудної, що вона на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 53, 54), частково визнала свою вину, раніше не судима (а.с. 55).
На підставі викладеного суд приходить до висновку про можливість перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_3 міру покарання у виді штрафу.
Цивільні позови по справі не заявлялися.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 321-324 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3, залишити попередню - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Апеляція на вирок суду може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва.
Суддя: