Апеляційний суд Рівненської області
15 травня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого - Іващука В.Я.,
суддів: Баглика С.П., Полюховича О.І.,
за участю прокурора Ковальчука С.О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Сарненського районного суду від 22 лютого 2012 року.
Цим вироком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народжений та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, розлучений, освіта середня спеціальна, не працюючий, не судимий, засуджений:
- за ч.1 ст.121 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді арешту на строк шість місяців.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь фінансового управління Сарненської райдержадміністрації 1066 грн. 80 коп. в звґязку із витратами закладу охорони здоровґя на стаціонарне лікування потерпілого.
Вирішено питання стосовно речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1 31 серпня 2011 року приблизно о 19 годині в будинку по місцю свого проживання по АДРЕСА_2 під час суперечки із вітчимом ОСОБА_2 на грунті особистих неприязних стосунків умисно наніс останньому один удар обухом сокири по голові, спричинивши рублену рану тім'яної ділянки волосистої частини голови, вдавлений перелом тім'яної кістки, забій головного мозку, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя в момент заподіяння.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію в якій, не оспорюючи кваліфікацію дій засудженого, доведеність вини, вважає, що при обранні міри покарання за вчинений злочин, зокрема, застосування ст.69 КК України, судом не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин та характеризується негативно. Просить, вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасувати, постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України і призначити йому покарання у виді 5(п'яти) років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію в частині необхідності призначення засудженому зазначеного в ній покарання та не підтримав вирок суду щодо цивільного позову, оскільки такий задоволений в порушення закону, клопотання засудженого про залишення вироку суду без зміни, як законний та обґрунтований, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів, вважає, що апеляція підлягає до задоволення частково, виходячи з таких міркувань.
Висновки суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в суді доказами, їм дано належну оцінку і в апеляції прокурора не оспорюються.
Суд першої інстанції вірно визнав ОСОБА_1 винним в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження, і правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.121 КК України.
Призначаючи засудженому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, визнав повністю свою вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, надаючи зізнавальні показання як на досудовому слідстві так і в суді, наявність на утриманні малолітньої дитини, відсутність жодних претензій з боку потерпілого -його вітчима, добровільно відшкодував заподіяні злочином збитки.
Зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а у апеляції прокурора переконливі доводи на спростування висновків суду в цій частині відсутні.
Колегія суддів вважає, що положення ч.1 ст. 69 КК України застосовано судом обґрунтовано, а покарання ОСОБА_1 призначене у відповідності до загальних засад, встановлених ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Наведені у апеляції доводи прокурора, не спростовують висновки суду щодо виду і розміру призначеного покарання та самі по собі не можуть бути безумовними підставами для призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, судом не встановлено.
За таких обставин, доводи апеляції прокурора щодо м'якості призначеного покарання ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КК України та не обгрунтованності застосування ч.1 ст.69 КК України є безпідставними, а тому апеляція прокурора в цій частині задоволення не підлягає.
Разом з тим, не ґрунтується на законодавстві рішення суду про задоволення цивільного позову заступника прокурора Сарненського району в інтересах держави в особі фінансового управління Сарненської районної державної адміністрації (а.с.131). Задовольняючи позов суд не послався на закон, не обґрунтував свого рішення посиланнями на докази. Суд не вказав, яким нормативним актом передбачене стягнення коштів на лікування потерпілого із засудженого на користь фінансового управління. Суд не взяв до уваги роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1997 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат".
Згідно з „Порядком обчислення розміру фактичних витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання" затвердженим постановою КМ України № 545 від 16 липня 1993 року витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній. Сарненська районна лікарня не належить певній юридичній особі, а є комунальним закладом органу місцевого самоврядування і фінансується з Сарненського районного бюджету, тому витрачені лікарнею кошти мають стягуватися до відповідного бюджету, а не на користь фінансового управління. При розгляді цивільного позову суд мав керуватися постановою КМ України № 545 від 7 липня 1993 року.
За таких обставин вирок суду щодо цивільного позову підлягає до скасування з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Апеляцію прокурора задовольнити частково.
Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2012 року щодо засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КК України залишити без зміни, а стосовно цивільно позову - скасувати і справу в цій частині направити на новий розгляд в той же суд в порядку цивільного судочинства.
Судді:
Іващук В.Я. Баглик С.П. Полюхович О.І.