Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0605/2-440/11
Категорія 51
24 травня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Забродського М.І.
суддів: Трояновської Г.С., Миніч Т.І.
з участю секретаря
судового засідання Ямкової О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Морозівське сільське комунальне підприємство» с. Морозівка Брусилівського району Житомирської області про стягнення заробітної плати, коштів за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 березня 2012 року,-
У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Комунального підприємства «Морозівське сільське комунальне підприємство» с. Морозівка Брусилівського району Житомирської області на її користь заробітну плату за період роботи з 01.07.2009р. по 16.07.2009р. в розмірі 350 грн., кошти за невикористану відпустку в 2009 році в розмірі 222 грн., кошти в розмірі 778 грн., як відпустка жінці що має двох і більше дітей та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 12 926 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що, відповідно до наказу №20 від 16 липня 2009 року начальника Комунального підприємства «Морозівське сільське комунальне підприємство» вона була звільнена з роботи на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України у зв'язку з невиконанням розпорядження по передачі основних засобів та фінансових документів та за невихід на роботу без поважних причин. Проте формулювання причини звільнення її з роботи рішенням Брусилівського районного суду від 24 березня 2010 року були змінені на ст. 38 КЗпП України.
Після звільнення з роботи розрахунок в день звільнення і на даний час не було проведено.
В ході розгляду справи позивачкою подано заяву про відмову від позовних вимог, в частині стягнення коштів в розмірі 778 грн. Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 березня 2012 року така відмова була прийнята, а провадження по справі в цій частині закрито.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 березня 2012 року у позові ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі вона просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги.
Посилається на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, тобто в день звільнення.
Проте, районний суд не звернув увагу на те, що розрахунок в день звільнення з ОСОБА_2 не був проведений та безпідставно вважав, що підприємством нарахована і виплачена заробітна плата за період роботи з 01.07.2009 р. по 16.07.2009р. в розмірі 350 грн. та кошти за невикористану відпустку в 2009 році в розмірі 222 грн.,
оскільки на підтвердження зазначеного відповідачем не надано жодного доказу.
Відмовляючи у задоволенні позову, щодо стягнення середнього заробітку за час ви-
мушеного прогулу судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що трудова книжка позивачці була видана лише після її письмового звернення до відповідача, а саме 01 лютого 2011 року.
Тому, згідно ч.4 ст.235 КЗпП України позивачка вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 працювала в Комунальному підприємстві «Морозівське сільське комунальне підприємство», де суміщала посади головного бухгалтера та начальника підприємства. 16 липня 2009 року наказом №20 директора цього підприємства вона звільнена з роботи.
Довідкою перевірки проведеної т.в.о. начальника КРВ в Брусилівському районі від 19 лютого 2010 року стверджується, що станом на 16 липня 2009 року, тобто на момент звільнення ОСОБА_2 з роботи, було виявлено, що вона нарахувала та отримала зайві кошти від підприємства у розмірі 1795,29 грн. Ця обставина встановлена і колегією суддів апеляційного суду Житомирської області в ухвалі від 25 січня 2011 року при розгляді апеляційних скарг прокурора Брусилівського району та комунального підприємства Морозівське СКП" на рішення Брусилівського районного суду від 14 грудня 2011 року(а.с.84-88).
Частиною 4 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час затримки вимушеного прогулу.
Під час перевірки за зверненням ОСОБА_2 Територіальною державною інспекцією праці у Житомирській області з приводу не видачі КП „Морозівське СКП" трудової книжки, встановлено, що згідно книги обліку трудових книжок позивачка отримала її де поставила свій підпис. Запис про повернення трудової книжки у 2009 році на підприємство в книзі обліку трудових книжок відсутній(а.с.68).
Крім того 25 березня 2010 року позивачка зверталася із заявою до відповідача про внесення записів у трудову книжку за період 2003-2004 роки у зв'язку з поновленням книжки(а.с.74).
Тому колегія суддів вважає, що трудова книжка ОСОБА_2 не знаходилася на підприємстві
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що позивачка не надала будь-яких допустимих доказів, щодо не отримання заробітної плати при звільненні з роботи та середнього заробіток за час вимушеного прогулу.
З огляду на наведене рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на правильність його рішення не впливають. Відтак підстави для його скасування та ухвалення нового відсутні.
Керуючись ст.ст. 209, 303,304,307,308,313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних, і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: