ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-37/4405-2012 14.05.12
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська паперова фабрика»
До: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий Урожай»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий центр «Сосна»
Про визнання недійсним договору поруки № б/н від 05.10.2011 р.
Суддя Гавриловська І.О.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідачів: 1) Поволоцька Н.М.
2) не з'явився
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Торговий дім «Золотий Урожай»та ТОВ «Оздоровчий центр «Сосна»про визнання недійсним договору поруки № б/н від 05.10.2011 р., укладеного між відповідачами.
Ухвалою суду від 06.04.2012 р. було порушено провадження у даній справі № 5011-37/4405-2012 та призначено її розгляд на 14.05.2012 року, зобов'язано сторін надати певні документи.
У судове засідання 14.05.2012 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка його уповноваженого представника Мушинської Ю.О., датована 11.04.2012 р., на його клопотанні про видачу копії ухвали.
Представник відповідача -ТОВ «Торговий дім «Золотий Урожай»проти позову заперечив, надав господарському суду письмовий відзив на позов, читабельну копію договору поруки від 05.10.2011 р., попередній договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ «Дніпрохліб»та додаткову угоду до нього.
Представник відповідача -ТОВ «Оздоровчий центр «Сосна»у судове засідання не з'явився, через службу діловодства господарського суду надав письмовий відзив на позов, яким просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу без участі його представника.
Приймаючи до уваги, що всі учасники судового процесу були повідомлені про судове засідання належним чином, враховуючи, що позивач не навів обґрунтованих причин неявки його представника у судове засідання, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті, то за таких обставин господарський суд вважає за можливе розглянути дану справу без участі представників позивача.
У судовому засіданні 14.05.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська паперова фабрика»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий Урожай»(покупець) 05.10.2011 р. був укладений попередній договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталів ТОВ «Дніпрохліб», за яким сторони попереднього договору зобов'язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохліб», за яким продавець передасть, а покупець прийме у власність на умовах, викладених у цьому попередньому договорі, частку в статутному капіталі ТОВ «Дніпрохліб», у розмірі 20 відсотків статутного капіталу товариства на дату укладення основного договору, за ціною як визначено у цьому договорі. При цьому сторони мають право змінити ціну придбання частки в статутному капіталі товариства.
Згідно з підпунктом 5.1. пункту 5 попереднього договору від 05.10.2011 р., протягом 3 (трьох) банківський днів з моменту підписання цього попереднього договору покупець перераховує на поточний рахунок продавця зазначений у цьому договорі аванс (забезпечувальний платіж) у розмірі, еквівалентному 650 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за даними ПАТ «ПУМБ»на дату перерахування.
У відповідності до пункту 4.1. даного попереднього договору, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за цим договором покупець перераховує продавцеві забезпечувальний платіж в сумі, еквівалентній 650 000 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за даними ПАТ «ПУМБ»на дату перерахування.
Пунктом 4.4. попереднього договору сторони встановили, що якщо від укладення основного договору відмовиться продавець, він зобов'язаний у строк до 10 днів з дати, вказаної в пункті 2.3. цього договору, повернути покупцеві забезпечувальний платіж та додатково сплатити суму в розмірі забезпечувального платежу. У разі невиконання цього зобов'язання продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення та штраф у розмірі 50% від суми невиконаного зобов'язання.
05.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий Урожай»(кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «оздоровчий центр «Сосна»(поручитель) був укладений договір поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська паперова фабрика»(у подальшому - боржник) зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохліб», укладеним між кредитором та боржником 05.10.2011 р., з урахуванням додаткової угоди до попереднього договору купівлі-продажу.
У відповідності до пункту 2.1. договору поруки від 05.10.2011 р., за цим договором забезпечується частина зобов'язання боржника, встановленого пунктом 4.4. договору від 05.10.2011 р., зокрема, якщо основний договір не буде укладений з вини боржника, боржник зобов'язаний протягом 10 днів з дати 05.12.2011 р. повернути кредитору забезпечувальний платіж і додатково сплатити суму у розмірі забезпечувального платежу.
Пунктом 3.1. договору поруки від 05.10.2011 р. передбачено, що поручитель несе солідарну з бржником відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником зобов'язання, забезпеченого порукою за цим договором.
Але, у відповідності до пункту 3.2. договору поруки від 05.10.2011 р., незалежно від інших положень цього договору та/або договору від 05.10.2011 р., відповідальність поручителя перед кредитором за цим договором не може перевищувати 50 000 грн.
Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Позивач вважає, що даний договір поруки не відповідає вимогам чинності правочину, оскільки боржник не надавав згоди на його укладення.
Враховуючи наведене, позивач просить суд на підставі статей 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України визнати недійсним договір поруки від 05 жовтня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий Урожай»та Товариством з обмеженою відповідністю «Оздоровчий центр «Сосна».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що боржник -ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика»не надавав згоди на укладення договору поруки від 05.10.2011 р., не є підставою для задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 1 ст. 553, частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Виходячи з викладеного вище, договір поруки укладається саме між кредитором і поручителем, оскільки безпосередньо цим договором регулюються їх права та обов'язки у разі невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором.
У разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов'язується виконати борг боржника замість останнього.
Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є видом забезпечення зобов'язання, по якому поручитель відповідає перед кредитором парно з боржником. Тобто, порука є добровільною згодою поручителя з виконання зобов'язань боржника по погашенню боргу іншої особи.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки попередити боржника про укладення вказаного договору стосовно зобов'язань поручителя відповідати солідарно за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за своєю природою є додатковою фінансовою підтримкою для боржника, оскільки за зобов'язаннями останнього відповідає ще й поручитель.
Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем. Боржник стороною у договорі поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою, при цьому обсяг відповідальності боржника не змінюється, оскільки до поручителя переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Тобто, порука стосується в першу чергу прав та обов'язків кредитора та поручителя, на права та обов'язки боржника вона впливає побічно, оскільки зобов'язання та права останнього в цьому випадку ані встановлюються, ані припиняються, ані змінюються. Тільки в разі виконання зобов'язання, передбаченого порукою, з боку поручителя, до останнього відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України переходять всі права кредитора у цьому зобов'язання та він має право регресної вимоги до боржника.
Посилання позивача на норми Цивільного кодексу України, якими передбачено підстави визнання договорів недійсними, є безпідставними, оскільки попередження боржника про укладення договору поруки або отримання згоди боржника на укладення договору поруки не є суттєвою умовою для даного виду договорів.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.03.2011 у справі № 30/311-10 та від 26.01.2012 у справі № 18/505/11144/2011, що набрали законної сили.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тому позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту»про визнання договору поруки від 30.03.2006 р. № 6006Р1 з урахуванням додаткових угод до нього недійсним задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги викладені обставини, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 32, 33, 49, 55, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Гавриловська І.О.
Повне рішення складено
17.05.2012 р.