20 вересня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого:судді Фадеєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Костенка М.І., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі:Єфімовій В.В.
з участю: представника позивача Тищенко Н.А.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову господарського суду Запорізької області від 07 листопада 2005 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 01 лютого 2006 року, у справі за позовом повного товариства «Деркач А.І. Смоляренко Г.О. «Діамант Плюс» до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -
ПТ «Деркач А.І. Смоляренко Г.О. «Діамант Плюс» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000191711/-5905-169 від 27.05.2005 року про визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку фізичних осіб, посилаючись на те, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято в порушення Законів України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян».
Постановою господарського суду Запорізької області від 07 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01 лютого 2006 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 07.11.2005 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2006 р. як такі, що суперечать нормам матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити зазначені судові рішення як законні без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведена комплексна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ПТ "Деркач А. І., Смоляренко Г.О. "Діамант плюс" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 року по 31.12.2004 року, про що складено акт № 16/23-30199035 від 23.05.2005р., в якому зазначено, що відповідно банківських даних підприємством від Держскарбниці отримано за реалізоване золото грошових коштів за 2002 рік та 2003 рік на суму 33910,62 грн. (без ПДВ)., за 2004 рік - 14790,36 грн. (без ПДВ). В порушення ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (далі Декрет) ломбардом ПТ "Діамант Плюс" не утримано та не перераховано до бюджету прибутковий податок з суми нарахованого (виплаченого) доходу фізичним особам, визначеному ст. 11 вищезазначеного Декрету та за ставкою, передбаченою п. З ст. 7 Декрету. За результатами акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000191711/-5905-169 від 27.05.2005р., згідно якого на підставі п.7.1 ст.7, ст.8 та п.п.22.3 ст.22 Закону України "Про порядок на доходи фізичних осіб" позивачу визначено податкове зобов'язання з прибуткового податку фізичних осіб у сумі 26114,61 грн., в тому числі 8704,87грн. - основний платіж, 17409,74 грн. - штрафні санкції.
У період 2002 - 2004 роки позивач здійснював діяльність з надання грошових коштів громадянам у позику під заставу золотих виробів та лому. Фізичні особи - позичальники не повертали у передбачений термін отримані у позику грошові кошти, тобто, не виконували зобов'язання, забезпечені заставою, в зв'язку з чим позивач звертав стягнення на предмети застави (золоті вироби та лом) шляхом продажу Державній скарбниці Національного Банку України за рахунок чого задовольняв у повному обсязі свої вимоги.
Законом України "Про заставу" та ст. 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов'язків перед ломбардом при закінченні строку дії договору позики кредитор, у тому числі ломбард, має право звернути стягнення за невиконання зобов'язання на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави і за рахунок отриманих від цього продажу коштів покрити повністю свої витрати, у тому числі на утримання заставленого майна, відсотки, відшкодування збитків і т.п.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ломбарди віднесено до фінансових установ. Цією статтею також визначено поняття фінансової послуги як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відносини фінансового кредиту мали місце між позивачем та платниками прибуткового податку з громадян під час дії Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", та Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб".
Статтею 11 вказаного Декрету визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснюваних на основі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру, та доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи (служби, навчання) одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності.
У відповідності до абз.1 ст. 12 Декрету з доходів, зазначених у статті 11 Декрету, податок обчислюється за ставками, наведеними у пунктах 2, 3 і 4 статті 7 Декрету, утримується у джерела виплати і перераховується до бюджету в порядку, встановленому статтею 10 цього Декрету.
Зміст ст.10 названого Декрету свідчить про неможливість застосування позивачем визначеного в ній порядку, оскільки абз. 1-7 ст. 10 Декрету регулюють порядок утримання податку з осіб, які одержують винагороду у зв'язку із трудовою діяльністю на підприємстві, а абзаци 8-9 ст. 10 Декрету визначають права та обов'язки податкових органів.
Порядок сплати громадянами податку з доходу від фінансового кредиту повинен був здійснюватись відповідно до абз.2 ст. 12 та абз. 8-9 ст. 10 Декрету № 13-92, яким встановлено, що після закінчення календарного року громадяни, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи, зобов'язані у строки, визначені законом, подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи. Особи, які одержують доходи не за місцем основної роботи, зобов'язані вести облік доходів і витрат, пов'язаних з одержанням цих доходів, за формою і у порядку, встановленому Головною державною податковою інспекцією України.
Зазначений порядок у 2002-2003р.р. також кореспондувався із нормами п.1. ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетними та державними цільовими фондами", який поширюється і на громадян, що не суб'єктами підприємницької діяльності, та визначає подані ними декларації як один із видів самостійного узгодження податкового зобов'язання - п. 1.11 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетними та державними цільовими фондами".
Так як до введення у дію Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" у позивача був відсутній обов'язок щодо зарахування спірного податку до бюджету, а надалі, також і обов'язок щодо його нарахування, тому притягнення позивача до відповідальності, передбаченої 17.1.9 ст.17 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суперечить нормам названого Закону.
Отже, оскільки позивач у спірних правовідносинах не був особою, зобов'язаною утримувати та сплачувати податок з прибутку громадян, він не може бути визнаний платником податку з прибутку громадян у відповідності із п. 1.1. ст. 1 Законом України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетними та державними цільовими фондами", а тому йому не може бути нараховано податкове зобов'язання із зазначеного податку у відповідності до п. 4.2.2 статті 4 названого Закону за 2002 - 2003 рр., та не може бути направлено податкове повідомлення відповідно до п.6.1 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетними та державними цільовими фондами".
Згідно підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку, зокрема, не включається сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку у банк чи в небанківську установу, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, отриманого платником податку
Позика є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і на протязі строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка отримала таку позику.
Дохід фізичної особи, отриманий від ломбарду у зв'язку з невиконанням ним своїх обов'язків за договором позики щодо викупу предметів застави є доходом, отриманим не від податкового агента, тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподаткованого доходу такого платника податку, в порядку, визначеному п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно якого такий платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, відобразити в ній суму вказаного доходу і сплатити з неї відповідний податок.
Виходячи з приписів ст.ст. 2,11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід громадянина, який отримав позику, то у позивача під час видачі позик фізичним особам були відсутні нормативно обґрунтовані підстави нараховувати та утримувати прибутковий податок до 01 січня 2004 року та податок з доходів фізичних осіб з 01 січня 2004 року.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 07 листопада 2005 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 01 лютого 2006 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді