01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"10" травня 2012 р. Справа № 7/013-12
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт», м. Київ
до Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Київська область, Вишгородський район, с. Демидів
про стягнення 3 526 779,85 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю №003 від 16.01.2012 р.;
від відповідача: не з'явились;
секретар судового засідання: Мельничук Л.В.
Обставини справи:
02.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт»(далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 28.02.2012 року (вх. № 584 від 02.03.2012 року) до Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -відповідач) про стягнення 3 591 159,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №17/10/08 від 17.10.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД»та відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед ТОВ «Новотрейд ЛТД»у сумі 2 770 126,53 грн. Відповідно до договору цесії №075 від 30.11.2011 року, укладеного між ТОВ «Новотрейд ЛТД», позивачем та відповідачем, право вимоги на суму вказаної заборгованості було передане позивачу, в результаті чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт» просить суд стягнути з відповідача 2 770 126,53 грн. основного боргу, 106 781,92 грн. 3% річних, 130 195,95 грн. інфляційних втрат, 519 675,45 грн. пені, а всього 3 526 779,85 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.03.2012 року порушено провадження у справі № 7/013-12 та призначено розгляд справи на 22.03.2012 року.
20.03.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт»надійшли заява № 02/007 від 20.03.2012 року (вх. № 4457) про зменшення позовних вимог, яка прийнята господарським судом до розгляду, та клопотання № 05/007 від 20.03.2012 року (вх. № 4458) про залучення документів до матеріалів справи.
У заяві про зменшення позовних вимог позивач повідомив суд, що 06.03.2012 року платіжним дорученням №288 відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості в сумі 500 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 3 091 159,85 грн.
Між тим, суд зазначає, що у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог позивачем помилково включено до ціни позову судовий збір у розмірі 64 380,00 грн.
За таких обставин ціна позову на момент подання позовної заяви складала 3 526 779,85 грн., а не 3 591 159,85 грн., як зазначив позивач, а відповідно з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.03.2012 року сума позовних вимог складає 3 026 779,85 грн.
До початку судового засідання, 22.03.2012 року, через канцелярію господарського суду Київської області від Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»надійшло клопотання б/н та дати (вх. № 4566) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача.
У судове засідання 22.03.2012 року представник відповідача по справі не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.03.2012 року не виконав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2012 року, у зв'язку з неявкою відповідача по справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 19.04.2011 року.
19.04.2012 року до початку судового засідання через канцелярію господарського суду Київської області від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.03.2012 року надійшла заява №07/007 від 19.04.2012 року (вх. № 6238), до якої додається розрахунок 3% річних, розрахунок інфляційних втрат та пені. З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивач заявляє до стягнення суму інфляційних втрат, яка є меншою за суму інфляційних втрат, що була заявлена в позовній заяві. Так, позивач зменшує позовну вимогу щодо стягнення інфляційних втрат до 127 425,82 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Беручи до уваги поданий позивачем уточнений розрахунок заявлених позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що він за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Відтак, на розгляд господарського суду передані позовні вимоги остаточно сформульовані у заявах позивача від 20.03.2012 року та від 19.04.2012 року, та складає 3 026 779,85 грн.
19.04.2012 року до початку судового засідання через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача з супровідним листом б/н б/д (вх. №6252) надійшли витребувані ухвалою суду від 22.03.2012 року документи, які залучені судом до матеріалів справи.
У судове засідання 19.04.2012 року представники сторін по справі з'явились, на підставі положень ч. 3 ст. 77 ГПК України господарським судом оголошено перерву до 26.04.2012 року.
У судове засідання 26.04.2012 року представники сторін з'явились, представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Подане клопотання господарським судом задоволено та продовжено відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду спору на п'ятнадцять днів з 04.05.2012 року по 18.05.2012 року.
26.04.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заява про застосування позовної давності (вх. №7017), відзив на позовну заяву (вх. №7018), які залучено судом до матеріалів справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову у зв'язку зі спливом позовної давності, посилаючись на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. В іншій частині пені за 6-місячний строк вимоги не підлягають задоволенню на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України.
У заяві про застосування позовної давності відповідач зазначає, що позов в частині стягнення пені, поданий позивачем після спливу (з пропуском) строків позовної давності, оскільки відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені). Таким чином, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені у зв'язку з пропуском позовної давності.
У судовому засіданні 26.04.2012 року на підставі положень ч. 3 ст. 77 ГПК України господарським судом оголошено перерву на 10.05.2012 року.
07.05.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення на відзив відповідача на позовну заяву №08/007 від 07.05.2012 року (вх. №7397) та клопотання №09/007 від 07.05.2012 року (вх. №7398) про винесення окремої ухвали та притягнення відповідача до відповідальності.
У судовому засіданні 10.05.2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
У судове засідання 10.05.2012 року представник відповідача по справі, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Строк вирішення спору, встановлений статтею 69 ГПК України та продовжений за клопотанням відповідача на 15 днів ухвалою суду від 26.04.2012 року закінчується 18.05.2012 року.
Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 10.05.2012 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:
17.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД»(постачальник за договором) та Дочірнім підприємством «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки №17/10/08 (далі -договір поставки).
Згідно п. 1.1. договору поставки постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (щебеневу продукцію фракції 20-40, цемент, дизельне пальне, бензин А-76 (А-80), бітум БНД 90/130, бітум БНД 60/90, мазут М-40, мазут М-100, пічне паливо), названі у подальшому «товар», найменування, марка й кількість яких визначається у видаткових накладних.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. договору поставки ціна на товар, який поставляється за цим договором, встановлюється в гривнях до кожної партії окремо та вказується у видаткових накладних. Загальна вартість договору становить 25 000 000,00 грн. та формується шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма специфікаціями до даного договору.
У відповідності до п. 3.2. договору поставки датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем, що підтверджується підписом відповідальної особи покупця у видатковій накладній.
Пунктом 6.1. договору поставки визначено, що покупець здійснює оплату товару протягом 2 (двох) календарних днів з моменту поставки товару в гривнях за банківськими реквізитами постачальника. Допускається здійснення 100% попередньої оплати. За згодою сторін допускаються інші форми розрахунків (бартерна, вексельна і т.д.), які не суперечать діючому законодавству України.
За прострочення терміну оплати, вказаного в п. 6.1. договору для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, що діяла в період прострочення платежу (п. 8.3. договору поставки).
Нарахування штрафних санкцій за договором згідно п. 8.5. здійснюється за весь період прострочення.
Відповідно до п. 9.2. договору поставки, якщо сторони не можуть прийти до згоди протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня перших переговорів, то розбіжності, які виникають у відношенні до цього договору або в зв'язку з ним, його виконанням, підлягають передачі до розгляду та вирішення в господарський суд, відповідно до вимог діючого процесуального законодавства України.
Пунктом 11.2 договору поставки сторонами встановлено, що цей договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2012 року, а в частині грошових зобов'язань -до повного їх виконання сторонами.
На виконання умов договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД»було поставлено товарів на суму 2 950 756,77 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи):
- № НТ-0000022 від 26.04.2010 року на суму 90 315,12 грн.
- № НТ-0000024 від 12.05.2010 року на суму 95 282,45 грн.
- № НТ-0000025 від 13.05.2010 року на суму 45 157,56 грн.
- № НТ-0000031 від 05.08.2010 року на суму 119 987,17 грн.
- № НТ-0000032 від 07.08.2010 року на суму 120 384,96 грн.
- № НТ-0000033 від 10.08.2010 року на суму 113 481,50 грн.
- № НТ-0000034 від 14.08.2010 року на суму 120 668,66 грн.
- № НТ-0000035 від 14.08.2010 року на суму 122 276,32 грн.
- № НТ-0000036 від 17.08.2010 року на суму 122 532,07 грн.
- № НТ-0000043 від 31.08.2010 року на суму 124 924,22 грн.
- № НТ-0000049 від 13.09.2010 року на суму 122 616,54 грн.
- № НТ-0000052 від 23.09.2010 року на суму 106 168,63 грн.
- № НТ-0000055 від 23.09.2010 року на суму 81 095,93 грн.
- № НТ-0000053 від 25.09.2010 року на суму 132 049,60 грн.
- № НТ-0000054 від 25.09.2010 року на суму 112 969,48 грн.
- № НТ-0000064 від 15.11.2010 року на суму 825 739,78 грн.
- № НТ-0000065 від 15.11.2010 року на суму 495 106,78 грн.
Вказані накладні підписані уповноваженими представниками відповідача, про що свідчать наступні довіреності на отримання цінностей (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи):
- №26 від 12.05.2010 року на ім'я ОСОБА_2
- №187 від 05.08.2010 року на ім'я ОСОБА_3
- №252 від 31.08.2010 року на ім'я ОСОБА_4
- №254 від 31.08.2010 року на ім'я ОСОБА_5
- №273 від 13.09.2010 року на ім'я ОСОБА_6
- №384 від 15.11.2010 року на ім'я ОСОБА_4
Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД»було здійснено поставку продукції у відповідності до умов договору.
Беручи до уваги п. 6.1 договору поставки, а також те, що остання партія товару була поставлена 15.11.2010 року згідно видаткової накладної № НТ-0000065, кінцевий розрахунок мав бути проведений до 17.11.2010 року, однак в порушення умов договору та вимог чинного законодавства України відповідач в повному обсязі не розрахувався за поставлені товари, а саме не сплачено 2 770 126,53 грн.
Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
30.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД»(цедент, первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт» (цесіонарій за договором, позивач у справі) та Дочірнім підприємством «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (боржник за договором, відповідач у справі) було укладено договір цесії № 075 (далі -договір).
Згідно п. 1.1. договору цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги на суму заборгованості в розмірі 2 770 126,53 грн., що виникла на підставі договору від 17.10.2008 року № 17/10/08 (надалі -основний договір).
Зазначене в п. 1.1. право вимоги підтверджується актом звірки стану взаємних розрахунків станом на 21.11.2011 між ДП «ШРБУ №100»та ТОВ «Новотрейд ЛТД». Цим цедент засвідчує, що сума заборгованості в розмірі 2 770 126, 53 грн. реально існуюча, повністю або частково не погашена з боку боржника та виникла внаслідок здійснення цедентом та боржником своєї господарської діяльності (п.п. 1.2., 1.2.1. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору право вимоги, що передається цедентом цесіонарію згідно умов даного договору, передається в рахунок погашення існуючої заборгованості цедента перед цесіонарієм згідно наступних договорів: договір від 28.09.2009 32-09/УДЦ; договір від 05.11.2010 №427-Ф/СН.
Право вимоги, що є предметом даного договору, згідно п. 1.4. договору переходить від цедента до цессіонарія в момент підписання договору та фактичної передачі документів, що підтверджують факт наявності заборгованості.
Як визначено сторонами п. 5.1. договору, даний договір діє з моменту підписання сторонами до 01.07.2012 року.
Відповідно до п. 7.3. договору боржник, засвідчуючи своїм підписом та печаткою даний договір, повністю погоджується з його умовами та сумою, що підлягає відшкодуванню цесіонарію.
Господарським судом встановлено, що на момент розгляду справи заборгованість відповідача у розмірі 2 770 126,53 грн. погашена лише частково, а саме у розмірі 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №288 від 06.03.2012 року, у зв'язку з чим позивачем подана заява про зменшення позовних вимог (вх.4457 від 20.03.2012 року).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 2 270 126,53 грн., що підлягають стягненню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 519 675,45 грн. за період з 17.11.2010 року по 28.02.2012 року.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений термін, при чому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 8.3. договору поставки за прострочення терміну оплати, вказаного в п. 6.1. договору для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, що діяла в період прострочення платежу.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом. 8.5. договору поставки встановлено, що нарахування штрафних санкцій за договором здійснюється за весь період прострочення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони у договорі узгодили, що пеня має бути нарахована за більший період ніж встановлений ст. 232 ГК України, тому нарахування позивачем пені за весь період просрочки є правомірним.
Що стосується заяви про застосування позовної давності, господарський суд зазначає наступне. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позовній вимозі щодо стягнення пені, що передбачено ч. 4 статті 267 ЦК України. Водночас правила про позовну давність, відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого порушеного суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Статтею 256 ЦК України визначено поняття «позовної давності»як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (зокрема пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За правилами ст. 267 ЦК України наслідком спливу строку позовної давності у разі наявності відповідної заяви зацікавленої сторони є відмова у позові.
Господарський суд зазначає, що в разі пропущення річного строку позовної давності неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов'язання, в межах строку позовної давності за основним зобов'язанням. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.01.2010 року №6-17553св08.
Оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт»направило позовну заяву до господарського суду 29.02.2012 року (що вбачається з відтиску поштового штемпеля на конверті), а також враховуючи той факт, що відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності, господарський суд зазначає, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 28.02.2011 року по 28.02.2012 року.
Твердження позивача, що перебіг позовної давності переривався у зв'язку із здійсненням відповідачем часткової оплати суд оцінює критично та зазначає, що переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах строків тривалості позовної давності.
Між тим, оплата відповідачем здійснена 06.03.2012 року, тобто після звернення позивача до суду та відповідно поза межами річного строку позовної давності.
Здійснивши перерахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд дійшов до висновку, що позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 430 545,97 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 89 129,48 грн. пені (519 675,45 грн. -430 545,97 грн.), суд відмовляє у зв'язку з пропуском позовної давності.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 106 781,92 грн. 3% річних з простроченої суми та інфляційних втрат у розмірі 127 425,82 грн.(з урахуванням заяви №07/007 від 19.04.2012 року).
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних нарахованих за період з 17.11.2010 року по 28.02.2012 року (469 днів), господарський суд встановив, що позивачем невірно визначений період, з якого починається прострочення, оскільки дата останньої поставки 15.11.2010 року, а відповідно до п. 6.1. договорупокупець здійснює оплату товару протягом 2 (двох) календарних днів з моменту поставки товару. Таким чином, просрочка виникла з 18.11.2010 року.
Здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», суд встановив, що 3% річних становлять 106 555,00 грн.
З огляду на зазначене, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково у розмірі 106 555,00 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 226,92 грн. 3% річних (106 781,92 грн. -106 555,00 грн.), суд відмовляє.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, господарський суд встановив, що позивачем невірно визначений індекс інфляції. Оскільки прострочення настало з 18.11.2010 року, то період за який нараховуються інфляційні - грудень 2010 року - січень 2012 року, а відповідно розрахунок має проводитись з урахуванням індексів інфляції за місяці починаючи з грудня 2010 року по січень 2012 року.
Так, здійснивши власний розрахунок суми боргу інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», суд встановив, що сума інфляційних втрат складає 155 127,09 грн.
Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 127 425,82 грн. інфляційних втрат, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі -127 425,82 грн.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 2 934 653,32 грн., з яких 2 270 126,53 грн. основний борг, 127 425,82 грн. інфляційні втрати, 430 545,97 грн. пені та 106 555,00 грн. 3% річних.
Судові витрати відповідно до ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(07335, Київська область, Вишгородський район, с. Демидів, код ЄДРПОУ 05423018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтохімпродукт»(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 2, офіс 34, код ЄДРПОУ 33307197) 2 270 126 (два мільйони двісті сімдесят тисяч сто двадцять шість) грн. 53 коп. основного боргу, 127 425 (сто двадцять сім тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 82 коп. інфляційних втрат, 430 545 (чотириста тридцять тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 97 коп. пені, 106 555 (сто шість тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. 3% річних та 50 371 (п'ятдесят тисяч триста сімдесят одну) грн. 67 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В. М. Антонова
Повне рішення складено 18.05.2012 року