ун. № 2-6623/11
пр. № 2/2608/1302/12
18 травня 2012 року
Святошинський районний суд м. Києва
в складі:головуючого Морозова М.О.
при секретарі Олешко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік»ОСОБА_1 про поновлення на роботі,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік»про зобов'язання поновити на роботі на посаді юрисконсульта з 16.07.2011 р., зобов'язання виправити запис у трудовій книжці, а саме скасувати запис про незаконне звільнення від 16.07.2011 р., стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення, тобто з 16.07.2011 р. до моменту поновлення на роботі.
При цьому, посилається на те, що з 1.11.2010 р. працювала на посаді юрисконсульта у ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»згідно наказу №2/01-11-10. 9.07.2011 р. вона поїхала у відрядження з директором товариства ОСОБА_3 у якості помічника для естрадного гурту, і під час відрядження у неї виник конфлікт з ОСОБА_3, який за словами останньої унеможливив її подальшу роботу в компанії. ОСОБА_3 змусила її написати заяву про звільнення за власним бажанням. У відрядженні вона тяжко захворіла, і повернувшись додому, звернулася до лікаря, їй був виписаний листок непрацездатності, на якому знаходилась з 18.07.2011 р. по 25.07.2011 р. включно. Заяву про звільнення з роботи вона направила поштою. 26.07.2011 р. вона прийшла на роботу, щоб допрацювати два тижні до 1.08.2011 р., але відповідач не допустив її до виконання обов'язків, листок непрацездатності у неї не був прийнятий. З 26.07.2011 р. по 15.08. 2011 р. вона приходила на роботу, але відповідач не допускав її до виконання трудових обов'язків. Про те, що її звільнили 16.07.2011 р., вона дізналась лише 15.08.2011 р., коли прийшла на роботу, і в цей же день отримала трудову книжку і копію наказу з датою звільнення 16.07.2011 р., і цей день був суботою. Її було звільнено з роботи з порушенням ст. 43 Конституції України, ч.2 ст. 38, ч.3 ст. 40 КЗпП України.
В судовому засіданні ОСОБА_2 позов підтримала.
Представники відповідача позов не визнали, пояснивши, що звільнена ОСОБА_2 з роботи була за власним бажанням з дати, узгодженої нею з директором товариства, а саме з 16.07.2011 р. Після цієї дати позивач по справі вже не приходила на роботу. 15.08.2011 р. ОСОБА_2 прийшла до офісу товариства за трудовою книжкою, надала листок непрацездатності. В подальшому, йдучи назустріч позивачу по справі, були внесені зміни до наказу №1/15-07-11 від 16.07.2011 р. про звільнення ОСОБА_2 з роботи з 1.08.2011 р., враховуючи її письмову заяву про звільнення від 16.07.2011 р. Крім того, позивач пропустила місячний термін звернення з позовом до суду.
Притягнута до участі в справі в якості третьої особи директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВіАйПі Мюзік»ОСОБА_3 позов не визнала, пояснивши, що звільнення з роботи ОСОБА_2 відбулось за власним бажанням по її усній заяві, підкріпленій пізніше письмовою заявою, а тому поновлення на роботі неможливе.
В подальшому після оголошення перерви в судовому засіданні третя особа в судове засідання не з'явилась, належним чином про час, місце слухання повідомлялась, тому суд, враховуючи думку учасників процесу, матеріали та обставини справи, вважає за можливе вирішити спір без її участі.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідача, третьої особи, з'ясувавши обставини справи, заслухавши показання свідка, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 була прийнята на посаду юрисконсульта в ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»з 1.11.2010 р. з випробувальним терміном один місяць з окладом згідно штатного розпису згідно наказу №2/01-11-10. Наказом №1/15-0711 від 16.07.2011 р. ОСОБА_2 звільнена з посади юрисконсульта з 16.07.2011 р. відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. 16.07.2011 р. ОСОБА_2 направила по пошті ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»заяву від 16.07.2011 р. про звільнення з посади юриста за власним бажанням з 1.08.2011 р. 15.08.2011 р. ОСОБА_2 отримала від ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»свою трудову книжку та копію наказу про звільнення. Наказом №1 директора ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»ОСОБА_3 від 10.05.2012 р. були внесені зміни до наказу №1/15-07-11 від 16.07.2011 р. і викладено його в наступній редакції: звільнити ОСОБА_2 з посади юрисконсульта з 1.08.2011 р. відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та провести повний розрахунок з ОСОБА_2 на фактичну дату звільнення (а.с. 8-11, 73, 74, 79-81, 112).
Згідно ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав працівника при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
Згідно ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав працівника при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати у рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Позивач була звільнена з роботи з 16.07.2011 р. за ст. 38 КЗпП України, хоча заява нею про звільнення з роботи за власним бажанням була направлена відповідачу по пошті 16.07.2011 р., і отримана відповідачем лише в 20-х числах липня. Відповідач вніс зміни до наказу про звільнення, зазначивши дату звільнення з 1.08.2011 р., про що у своїй заяві про звільнення і просила позивач по справі, тому саме цю дату суд вважає датою звільнення з роботи.
Між тим, в трудовій книжці ОСОБА_2 виправлення дати звільнення з роботи не було проведено відповідачем по справі, що є порушення законодавства про працю по відношенню до ОСОБА_2, коли це відбулось з незалежних від неї причин після звільнення з роботи та в ході розгляду справи в суді. Тому, в трудовій книжці позивача повинні бути внесені зміни про дату її звільнення судовим рішенням, зобов'язавши це зробити відповідача.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки відсутні законні підстави для поновлення ОСОБА_2 на роботі, звільнення з роботи відбулось по заяві працівника, звільнення з роботи не перешкоджало ОСОБА_2 у працевлаштуванні, то не може бути покладений на відповідача обов'язок виплатити на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Твердження позивача про те, що вона після написання заяви про звільнення приходила на роботу з метою продовження працювати в товаристві, а її не допускали до роботи, судом не приймаються до уваги як належні, бо доказів цьому не представлено. Представники відповідача та третя особа пояснили суду, що ОСОБА_2 з 16.07.2011 р. до 15.08.2011 р. не приходила до товариства, розмов про подальше продовження трудових відносин з товариством не вела і не висловлювала про це свою думку 15.08.2011 р. під час отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення. Той факт, що ОСОБА_2 не приходила до товариства після 16.07.2011 р. станом на 15.08.2011 р., підтверджується копією журналу виходу на роботу, де міститься підпис ОСОБА_2 за 8.07.2011 р., після чого підписи ОСОБА_2 про вихід на роботу не ставились (а.с.71).
Крім того, позивач по справі пропустила строк позовної давності звернення з позовом до суду.
Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення-в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський, міськрайонний суд може поновити ці строки.
Позивач по справі 15.08.2011 р., отримавши копію наказу про звільнення з роботи та трудову книжку, звернулася до суду з позовом 7.10.2011 р., пропустивши місячний строк позовної давності звернення з позовом до суду. Поважних причин для поновлення такого строку не вбачається і ОСОБА_2 клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду не подавала. Представник відповідача в судовому засіданні однією з підставою невизнання позову зазначила пропуск позивачем місячного терміну звернення з позовом до суду про поновлення на роботі.
Враховуючи, що наказом №1 від 10.05.2012 р. була змінена дата звільнення ОСОБА_2 з роботи та нарахований розрахунок в сумі 967 грн. 87 коп. на фактичну дату звільнення, позивачу було направлено листа про необхідність з'явитись за нарахованими грошима, вказану суму не можна вважати як середній заробіток за час вимушеного прогулу, а позовними вимогами вказаний розмір не охоплюється як інша підстава для стягнення грошей, тому суд діє в межах позовних вимог і не виходить за їх межі, а тому не стягує вказану суму в судовому порядку (а.с.112, 113).
Показання свідка ОСОБА_4 не мають суттєвого значення серед інших доказів по справі, бо він лише підтвердив про наявність конфлікту ОСОБА_2 та директора ТОВ «Компанія «ВіАйПі Мюзік»ОСОБА_3 під час відрядження в Російській Федерації в липні 2011 р.
В силу ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання змінити в трудовій книжці запис про дату звільнення ОСОБА_2 суд покладає на відповідача в сумі 107 грн. 30 коп. в залежності від об'єму задоволених позовних вимог згідно Закону України «Про судовий збір», бо позивач при подачі позову до суду була звільнена від сплати судового збору в силу закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 38, 47, 116, 117, 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік»ОСОБА_1 про поновлення на роботі задовольнити частково.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік»змінити в трудовій книжці ОСОБА_2 запис про дату її звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України з 16.07.2011 р. на 1.08.2011 р.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВіАйПі Мюзік»на користь держави судові витрати по справі в сумі 107 гривень 30 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особа, яка брала участь у розгляді справи, але не була присутня в судовому засіданні під час проголошення рішення, може подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя