Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/1190/1358/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Квітка О.М.
Спори, що виникають із земельних правовідносин Доповідач Черниш Т. В.
Іменем України
16.05.2012 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого Черниш Т.В.,
суддів Кривохижі В.І., Голованя А.М.,
при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб-Олександрійської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою позивачів на рішення Олександрійського міськрайонного суду від 1 березня 2012 року,
В липні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією.
Зазначали, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1.
В травні 2011 року відповідач, який проживає в квартирі сусіднього будинку за №30, самовільно, без узгодження з іншими мешканцями цих будинків, з порушенням будівельних норм по умовній межі прибудинкових територій встановив огорожу висотою 2 м на відстані 50 см від стіни будинку №28. Встановлення огорожі обмежує доступ до виходу на вулицю АДРЕСА_1, перешкоджає обслуговуванню будинку та користуванню земельною ділянкою.
Просили зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією та житловим будинком шляхом знесення самовільно встановленої огорожі.
Олександрійський міськрайонний суд ухвалою від 13 січня 2012р. залучив до участі у справи третіми особами мешканців будинків АДРЕСА_1- ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а.с.52).
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 01 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивачі ставили питання про скасування рішення суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків фактичним обставинам справи. Просили ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначали, зокрема, що суд дав неправильну оцінку доказам по справі; не врахував, що відповідач, самочинно збудувавши бетонну огорожу, порушив вимоги ст. 376 ЦК України, не узгодив будівництво з землекористувачами; суд залишив поза увагою висновок погоджувальної комісії міської ради та їхні, позивачів, доводи.
В засіданні апеляційного суду позивачі підтримали доводи апеляційної скарги, а відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, стверджуючи, що огорожу відновив, встановив замість старої дерев'яної на земельній ділянці, закріпленій на будинком №30. Створення будь-яких перешкод для позивачів заперечував.
Перевіривши за матеріалами справа законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Суд відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про знесення самочинно збудованого обєкту, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у приватизованих квартирах за №1 та №2 чотириквартирного будинку АДРЕСА_1. Відповідач є власником квартири № 2 сусіднього будинку №30.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку у власність окремих громадян законом не передбачено.
Згідно з даними технічних паспортів будинок №28 з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці загальною площею787 кв.м (під двором-407,1 кв.м), а загальна земельна площа будинку №30 з надвірними будівлями станом на 2001 рік складала 1012, 4 кв.м, в тому числі під двором-731,5 кв.м (а.с.11-13,27-30)
За поясненнями сторін зазначені земельні ділянки перебувають у комунальній власності, їх межі не встановлювались, порядок користування не визначався, зазначені в технічних паспортах розміри після 2001 року не уточнювались.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались на самовільне, без належного дозволу, влаштування відповідачем огорожі на земельній ділянці, що є прибудинковою територією, і порушення у зв'язку з цим їхніх прав.
ОСОБА_4 визнавав, що в травні 2011 року самостійно установив огорожу, але на межі визначеної в технічному паспорті земельної ділянки, закріпленої за будинком №30, взамін дерев'яної, що існувала до того, дані про наявність якої містяться в технічному паспорті.
Ст. 376 ЦК передбачені окремі підстави для визнання будівництва самочинним та відповідні правові наслідки для особи, яка його здійснила.
Згідно п.17 постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391,396 ЦК.ст.103 ЗК .
Олександрійською міською радою як власником спірних прибудинкових земельних ділянок такий позов не заявлявся.
Відповідно до роз'яснень, наведених в п.5 зазначеної постанови Пленуму, у випадку порушення прав інших осіб право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст.391 ЦК).
Між тим, належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про порушення діями відповідача законних прав позивачів, зокрема, обмеження їх права користування прибудинковою територією, квартирами, матеріали справи не містять. Не доведено, що відповідач здійснив самочинне спорудження паркану з одночасним зайняттям частини земельної ділянки, закріпленої за будинком № 28. Не підтверджено будь-якими доказами розташування загороди за 50 см від стіни квартири ОСОБА_2 та створення у зв'язку з цим перешкод для обслуговування будинку. На наданих позивачами фотографіях такі дані не зафіксовані.
Треті особи, власники інших квартир, розташованих в будинках АДРЕСА_1, претензій щодо встановлення відповідачем спірної огорожі не заявляли.
Визнавши за таких обставин, що позивачами не доведено факт порушення їх прав самочинним встановленням відповідачем огорожі у той спосіб, що тягне за собою саме її знесення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.
В протоколі погоджувальної комісії від 3 червня 2011 року, на яку позивачі посилались на підтвердження позовних вимог, зазначено про неправомірність встановлення мешканцями квартири №2 будинку №30 огорожі на земельній ділянці, яка знаходиться у спільній суміжній власності і призначена для обслуговування будинку, що заважає використовувати дану земельну ділянку за призначенням.
Представник Олександрійської міської ради не з'явився в судове засідання на виклик апеляційного суду для дачі пояснень стосовно зазначеного рішення погоджувальної комісії і з'ясування питань щодо статусу спірних земельних ділянок, порушення діями відповідача законних прав позивачів і в чому такі порушення полягали, письмових пояснень не надав. Визнаючи позов при розгляді справи судом першої інстанції, не зміг конкретизувати, які саме порушення і відхилення від даних технічних паспортів щодо земельних ділянок були виявлені.
Тому висновок суду про встановлення відповідачем паркану відповідно до існуючих вимог законодавства є таким, що не ґрунтується на доказах.
Колегія суддів вважає, що зазначене порушення не призвело до помилкового вирішення справи, рішення у якій є правильним по суті. Передбачені ст. 309 ЦПК підстави для його скасування, зокрема, і з наведених в апеляційній скарзі мотивів, відсутні.
Керуючись ст.. 303, п.1 ч. 1 ст.307, ст.308, 313, п.1 ч. 1 ст.314 , ст.315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 1 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді