Іменем України
17.05.2012 м. Ужгород
колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюк Б.Ю.
суддів - Собослоя Г.Г., Павліченка С.В.
при секретарі - Калинич С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 20 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Простофінанс» про визнання недійсним кредитного договору ,-
Зазначеним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору № 308004855318 від 18.06.2008 р. укладеного між її чоловіком ОСОБА_2 та ТзОВ «Простофінанс» відмовлено.
З цим рішенням позивачка не погодилась, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення її вимог.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В судове засідання сторони не явились, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно. Тому справа розглянута у їх відсутності та без фіксації судового процесу відповідно до ст.197 ЦПК України та ч.2 ст.305 ЦПК України.
Заслухавши доповідача та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аналогічні обгрунтуванню позовної заяви: апелянтом стверджується, що відповідач не вправі був укладати оспорюваний кредитний договір з її чоловіком, яким по договору було отримано 213 300 грн., оскільки він не мав права це робити.
Цей довід є безпідставним: в оскаржуваному рішенні зазначено документальні докази, якими доведено про правомірність діяльності відповідача по наданню фінансових послуг, серед яких є діяльність по наданню кредитів.
В обгрунтуванні позовної заяви стверджується, що обман відповідача виражався в замовчуванні факту наявності ліценції на здійснення діяльності по наданню кредитів і саме по цій підставі договір повинен бути визнаний недійсним. Однак, відповідно до змісту ст.230 ЦК України, по цій підставі правочин може бути визнано недійсним по вимозі однієї з сторін правочину. Наявність факту обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Апелянт же не являється стороною оспорюваного правочину і тому і по цій підставі у задоволенні позову слід відмовити.
Позивачкою не вказано в чому виражається порушення її права і які саме її права порушені.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що за діяльністю відповідача відсутній належний державний контроль як до фінансової установи, однак у позивачки не має повноважень на представлення в суді інтересів держави.
Інших доводів, які б мали правове значення для вирішення справи, в апеляційній скарзі немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст.307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Хустського районного суду від 20 вересня 2011 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :