1
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-4634 2006р.
Головуючий у 1 інстанції: Лисенко Л.І. Суддя-доповідач: Маловічко С В.
6 вересня 2006 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М. при секретарі: Тахтаул О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2005 року по справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1про розподіл майна,-
ОСОБА_2 позивалась до ОСОБА_1. щодо розподілу майна, що є сумісною власністю подружжя, придбаного в період шлюбу. Первісно ставила питання про розподіл всього майна, зокрема, побутової техніки, меблів, електроприладів, посуду та інш. В ході розгляду справи уточнила позов, підтримавши його тільки в частині розділу автомобіля та квартири. Просила залишити мікроавтобус та квартиру за адресою:АДРЕСА_1відповідачеві, а з нього на її користь стягнути половину вартості цього майна, що загалом складає суму, еквіваленту 10450 доларам США.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що спірний автомобіль та квартира не є сумісною власністю подружжя, так як вони були придбані за кошти його матері і не для їх с позивачкою сім"ї.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2006 року уточнений позов ОСОБА_2 задоволений: розподілено спільно нажите майно, з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 стягнута половина вартості автомобіля та половина вартості квартири на загальну суму 15823 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що висновки суду не ґрунтуються на матеріалах справи, судом були неправильно встановлені фактичні обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1. перебували в шлюбі з 14.10.1995р. по 01.12.2003р. Мають сина ОСОБА_3. В теперішній час
2
шлюб розірваний, але спільно придбане майно подружжя не може розділити в добровільному порядку.
В остаточному варіанті позову ОСОБА_2 просила розділити між нею та відповідачем тільки мікроавтобус «Ніссан-Ванетте", 1999 року випуску, та квартиру, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Звенигородська, 1-2, залишивши дане майно відповідачеві, з якого на свою користь просила стягнути Уг частину вартості.
Відповідно до ст. 22 КЗпШСУкраїни, майно, придбане подружжям під час шлюбу, є їх загальною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами шлюбний контракт не укладався, тому суд при розподілі сумісного майна подружжя ОСОБА_1 правильно виходив із засад рівності, застосувавши ст. 22 КЗпШС України.
Відповідач в апеляційній скарзі відзначає, що спірне майно не є спільним майном подружжя, як помилково визначив його статус суд першої інстанції, безпідставно не прийнявши до уваги надані ним докази, зокрема, судові рішення, якими встановлено, що спірна квартира придбана ним за позичені у матері гроші та виключно в його інтересах, а тому є його особистою власністю.
Проте ці доводи апелянта є неспроможними з наступних підстав.
В матеріалах справи дійсно є рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.2004р. про стягнення з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 - матері відповідача за договором позики суми у розмірі 43000 грн. Відповідач посилається на те, що на зазначені в даному рішенні позичені кошти він купив спірну квартиру для себе, а не для сім"ї, зареєструвавши договір купівлі-продажу на своє ім."я.
Апелянт на підтвердження зазначеного факту посилається також на ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 21.03.2006р., постановлену за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1. на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2006р. по справі за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Проаналізувавши зміст зазначених судових рішень, колегія встановила, що вказані апелянтом обставини не встановлювались зазначеними судовими рішеннями. Так, в рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.03.04р. взагалі не досліджувалось, яким чином ОСОБА_1. фактично витратив позичені у матері кошти.
В ухвалі апеляційного суду від 21.03.06р. встановлені тільки: факт виникнення правовідносин за договором позики між ОСОБА_1. і його матір"ю та ті обставини, що даний договір позики не породжує зобов'язань для ОСОБА_2 при цьому в якості доказу в ухвалі зазначається договір купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_1., оформлений на його ім"я. Вказівка в ухвалі про те, що ОСОБА_1. придбав спірну квартиру після отримання грошей за договором позики не є встановленням факту її придбання саме за позичені кошти.
Отже, відповідачем не надано переконливих доказів, що спірна квартира придбавалась ним 12.02.2002р. саме за позичені 01.02.02р. у матері кошти.
Разом з тим, суд першої інстанції, врахувавши, що спірна квартира придбана відповідачем 12.02.2002р., а спірний мікроавтобус - в травні 2003р., тобто в період знаходженням сторін в зареєстрованому шлюбі, правильно визначив їх статус як сумісного майна подружжя.
Посилання апелянта на ті обставини, що ОСОБА_2 не працювала, матеріальних коштів у сімейний бюджет не вносила, тому не має права вимагати розподілу майна, яке придбане ним та за його кошт, не грунтуються на вимогах ч. 2 ст. 22 КЗпШтС України, згідно з якою подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, коли
один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин і не мав самостійного заробітку. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 з січня 1999р. по 2002р. здійснювала догляд за дитиною, а з січня 2002р. пішла працювати / а.с. 79/.
Визначаючи розмір вартості майна, що є предметом розділу, суд допустив помилку в розрахунках, наведених в мотивувальній частині рішення, тому рішення в частині стягуваних сум підлягає зміні. Так, правильно беручи для розрахунку суму вартості квартири за договором купівлі-продажу від 12.02.02р., що вбачається з розміру фактично стягнутої суми вартості 1\2частки квартири, суд помилково вказав, що розрахунок виведений з еквіваленту 10000 доларів США. Крім того, виходячи з курсу долара за ставкою НБУ на момент ухвалення рішення суду, підлягає уточненню стягувана сума вартості 1\2 частини автомобіля.
Вирішивши позов, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, які підлягають такому розподілу: з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 слід стягнути суму судового збору у розмірі 130 грн. 05 коп., на користь держави суму судового збору у розмірі ЗО грн. 15 коп.
Керуючись ст. ст. 307,309, 316,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2006 року по цій справі змінити.
Виділити ОСОБА_1 автомобіль «Ніссан-Ванетте", 1999 р.в., та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Ніссан-Ванетте" та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_1на користьОСОБА_1 компенсацію вартості 1\2 частини вартості майна у розмірі 16020 грн., а також суму судового збору у розмірі 130 грн. 05 коп., а всього - 16150 грн. 05 коп.
Стягнути з ОСОБА_1на користь держави суму судового збору у розмірі 30 грн. 15 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.