справа №0670/6506/11
категорія 8.2
20 лютого 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Майстренко Н.М.,
за участю секретаря - Гнітецької Т.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.12.2010 року №0014231702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49390,50 грн., з яких 32927,00 грн. - основний платіж та 16463,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
В обґрунтування заявленого позову посилається на відповідність своїх дій вимогам Закону України "Про податок на додану вартість", які визначають підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
Відповідач адміністративний позов не визнав, надав письмові заперечення проти нього, в яких зазначив про законність висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними.
Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення позивача, його представників, а також представників відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що відповідачем було здійснено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.009 року по 30.09.2010 року, за наслідками якої складено акт від 09.12.2010 року №1897/05-53/26/17-02/47/НОМЕР_1.
Зазначеною перевіркою зроблено висновок про порушення підприємцем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 11260,00 грн., у тому числі за квітень 2009 року - на 441,00 грн., за серпень 2009 року - на 750,00 грн., за вересень 2009 року - на 1750,00 грн., за жовтень 2009 року - на 2711,00 грн., за грудень 2009 року - на 383,00 грн., за березень 2010 року - на 317,00 грн., за червень 2010 року - на 4331,00 грн. та за серпень 2010 року - на 577,00 грн.; вимог п. 7.3 та п. 7.4 ст. 7 названого Закону, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на 21667,00 грн. за травень 2010 року.
На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його часткового скасування з наступних підстав.
Так, у ході здійснення перевірки було встановлено, що позивач всупереч вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту включив суми, не підтверджені податковими накладними. Зокрема, у квітні 2009 року - 441,00 грн., у серпні 2009 року - 750,00 грн., у вересні 2009 року - 1750,00 грн., у жовтні 2009 року - 2711,00 грн., у грудні 2009 року - 383,00 грн., у березні 2010 року - 317,00 грн., у червні 2010 року - 4331,00 грн. та у серпні 2010 року - 577,00 грн.
У судовому засіданні представник позивача частково визнав вчинення даного порушення, не погодившись лише з висновком відповідача про неправомірне включення підприємцем до складу податкового кредиту податку на додану вартість у жовтні 2009 року - у сумі 2711,00 грн. та у червні 2010 року - у сумі 4331,00 грн.
Як зазначено в акті перевірки, позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року та до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року включено відповідно суми податкового кредиту у розмірі 2711,22 грн. та 4331,25 грн. на підставі податкових накладних від ТОВ "Омега", які не було пред'явлено під час проведення перевірки.
З цього приводу судом встановлено, що відповідно до податкової накладної від 23.09.2009 року №9189 позивач придбав у ТОВ "Омега" (номер платника ПДВ - 251016805639) товари (сольвент, ґрунт, бочку, емаль) на загальну суму 16267,32 грн., у тому числі ПДВ - 2711,22 грн.; та від 19.05.2010 року №4086 - емаль на загальну суму 21656,25 грн., у тому числі ПДВ - 4331,25 грн. Копії зазначених податкових накладних долучені до матеріалів справи.
Судом також встановлено, що у зв'язку з несвоєчасним отриманням цих податкових накладних позивачем до складу податкового кредиту вересня 2009 року та травня 2010 року зазначені суми ПДВ включені не були, що підтверджуються додатком 5 до декларацій з податку на додану вартість за ці звітні періоди.
Натомість, податок на додану вартість у сумі 2711,22 грн. був включений до складу податкового кредиту жовтня 2009 року, що підтверджується розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, яка є додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2009 року. У свою чергу, податок на додану вартість у сумі 5610,70 грн. (4331,25 грн. + 1279,45 грн. на підставі податкової накладної від 03.06.2010 року №5726), сформований за наслідками взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Омега" (251016805639), був включений до складу податкового кредиту червня 2010 року, що також підтверджується додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року.
Вирішуючи питання про відповідність дій платника податку вимогам Закону України "Про податок на додану вартість", судом враховується, що відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, правові положення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначають умови відповідальності платника податку, якими є факт непідтвердження відповідними документами сум податку на додану вартість на момент перевірки платника податку. У той же час, така умова як непідтвердження сум ПДВ відповідними документами не охоплюється самою лише відсутністю податкових накладних на момент проведення перевірки, а й передбачає, що такі документи взагалі ніколи не існували в об'єктивній реальності. У протилежному випадку, їх ненадання під час проведення перевірки, за умови існування таких документів, не може бути підставою для притягнення платника податку до відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні від 23.09.2009 року №9189 та від 19.05.2010 року №4086, на підставі яких податок на додану вартість був включений до складу податкового кредиту жовтня 2009 року та червня 2010 року, є в наявності у позивача. При цьому, зазначені документи, незважаючи на те, що вони не були надані для проведення перевірки, існували, адже суми податку на додану вартість на їх підставі були відображені позивачем у своєму податковому обліку у тих періодах, які були предметом перевірки контролюючого органу, що виключає доводи представників відповідача про те, що такі документи з'явились лише під час судового розгляду справи.
За наведених обставин, у суду немає правових підстав не враховувати названі податкові накладні як докази, що підтверджують право позивача на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено перелік подій, які вважаються датою виникнення права платника податку на податковий кредит, однією з яких є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
А тому, з огляду на наведені норми Закону України "Про податок на додану вартість", право на включення сум податку, сплачених у ціні придбаних товарів, виникло у платника податку лише з моменту отримання відповідних податкових накладних.
Той факт, що зазначені накладні були виписані у вересні 2009 року та травні 2010 року, а включені до складу податкового кредиту наступних звітних періодів, не спростовує зазначеного висновку, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не містить заборони на включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних.
Таким чином, суд дійшов висновку, що донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7042,00 грн. (2711,22 грн. + 4331,25 грн.) та застосування штрафних санкцій у сумі 3521,00 грн. (відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ у розмірі 50%) суперечить правовим положенням Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2010 року №0014231702/0 в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо іншої частини позовних вимог, то судом не встановлено правових підстав для їх задоволення, зважаючи на наступне.
Так, висновок про порушення підприємцем п. 7.3 та п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" пов'язаний з обставинами справи, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 у бухгалтерському та податковому обліку травня 2010 року відобразив господарську операцію з придбання у ТОВ "Віталз" вогнезахисної фарби та розчинювача на загальну суму 130000,00 грн., в тому числі ПДВ - 21666,67 грн. (податкова та видаткова накладна від 12.05.2010 року №5128, рахунок-фактура від 12.05.2010 року №5128, квитанція до прибуткового касового ордеру №10 на суму 130000,00 грн.).
Не визнавши за позивачем право на включення 21666,67 грн. до складу податкового кредиту, відповідач вказав на те, що зазначена операція не має реального характеру, оскільки у ТОВ "Віталз" відсутні необхідні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, а також персонал для здійснення будь-якого виду діяльності. Крім того, підприємство не знаходиться за зареєстрованим місцезнаходженням, про що зроблено відповідний запис у державному реєстрі.
У підтвердження своїх доводів відповідачем було надано копію акта ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 06.12.2010 року №797/23-5/36977912 про неможливість проведення перевірки ТОВ "Віталз" з питань підтвердження відомостей щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 та довідку цієї ж податкової інспекції від 25.10.2010 року №463/16-36977912. Зі змісту зазначених документів вбачається, що ТОВ "Віталз" знаходиться у 8 стані (внесено запис про відсутність за місцезнаходженням); податкова декларація з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року не подавалась, у зв'язку з чим наявна розбіжність з ФОП ОСОБА_1 по податковим зобов'язанням на 21666,67 грн.; податкова декларація з податку на прибуток за І півріччя 2010 року також не подавалась, у зв'язку з чим не підтверджено наявність у товариства основних виробничих фондів; довідка 1 ДФ до органу державної податкової служби не подавалась; у товариства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, транспортні засоби та виробничі потужності.
Як було зазначено, правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, у спірний період регулювались Законом України "Про податок на додану вартість", а зміст наведених раніше норм пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 свідчить на користь того, що наявність господарських операцій з придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Встановлюючи обставини реальності здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Віталз", судом був викликаний особисто ОСОБА_1, який безпосередньо приймав участі у виконанні усного договору з ТОВ "Віталз". Проте зміст наданих них пояснень не свідчить про наявність доказів, які дозволяли б ідентифікувати господарську операцію як таку, що відбулася саме з ТОВ "Віталз". Зокрема, з'ясовуючи обставини того, яким чином ОСОБА_1 знайшов дане товариство як постачальника продукції, останній пояснив, що посадові особи ТОВ "Віталз" самі зробили пропозицію щодо придбання фарби у даного товариства, ознайомившись з рекламою позивача у друкованому виданні "Технологии безопасности и противопожарной защиты". При цьому позивач не спромігся назвати жодної посадової особи ТОВ "Віталз", які б супроводжували операцію з придбання фарби та здійснювали її документування, а також їх контактних даних. Щодо здійснення транспортування даного товару, то позивач зміг лише вказати місце та марку транспортного засобу, яким доставлялась фарба. Ні державного номерного знаку такого транспортного засобу, аби суд міг встановити перевізника та перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення відповідних дій, ні персональних даних особи, що здійснювала перевезення вантажу, позивач не назвав.
Встановлюючи аналогічні обставини зі сторони ТОВ "Віталз", судом був направлений запит до зазначеного товариства, який залишився без виконання у зв'язку з тим, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність ТОВ "Віталз" за зареєстрованою адресою, що підтверджується відповідним витягом з державного реєстру станом на 05.01.2012 року.
Крім того, судом встановлені і суперечності щодо порядку розрахунків між позивачем та ТОВ "Віталз". Так, на вимогу суду щодо надання документів, які підтверджують факт оплати за придбані товари, представниками позивача була надана копія квитанції до прибуткового касового ордера від 12.05.2010 року №12 на суму 130000,00 грн., у той час як постановою Правління Національного банку України від 09.02.2005 року №32 встановлено граничу суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, яка становить 10000,00 грн. Натомість, при проведенні перевірки позивачем в підтвердження аналогічних обставин надавались 15 квитанцій до прибуткових касових ордерів, що підтверджується змістом акту перевірки та змістом супровідного листа ФОП ОСОБА_1, направленого на адресу Новоград-Волинської ОДПІ з додатковими документами для проведення перевірки.
Той факт, що позивач у власній господарській діяльності використав фарбу, яка зазначена в первинних документах, виписаних від імені ТОВ "Віталз", не є беззаперечним доказом того, що придбання цієї фарби було здійснено саме у цього товариства, адже сам по собі факт використання фарби не виключає можливості її придбання у будь-якого іншого постачальника.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, судом не встановлено жодних обставин та доказів у їх підтвердження, які б дозволяли зробити висновок про придбання позивачем товарів саме у ТОВ "Віталз", а тому первинні документи, складені від імені цього товариства, суд вважає такими, що були лише формально складені та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. З огляду на це, зазначені документи не можна вважати належними доказами здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Віталз", правовим наслідком чого є неможливість підтвердження податковою накладною від 12.05.2010 року №5128, виписаною від імені ТОВ "Віталз", правомірності включення до складу податкового кредиту позивача суми ПДВ у розмірі 21666,67 грн. Відповідно, в цій частині висновки та рішення контролюючого органу узгоджуються з вимогами Закону України "Про податок на додану вартість".
За наведених обставин та враховуючи приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 22.12.2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38827,50 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на висновок про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 22.12.2010 року №0014231702/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10563,00 грн., з яких 7042,00 грн. - основний платіж та 3521,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. сплаченого судового збору.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.
У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: Н.М. Майстренко
Повний текст постанови виготовлено: 27 лютого 2012 р.