справа № 0670/5730/11
категорія 12.3
23 грудня 2011 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Липи В.А.,
суддів - Майстренко Н.М., Капинос О.В.,
при секретарях - Мельник К.В., Швець Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про поновлення на публічній службі,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила визнати протиправними накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 228 від 13.11.2009 року "Про проведення службового розслідування" та № 571-ВК/6п від 28.05.2010 року "Про звільнення ОСОБА_1", а її звільнення з публічної служби з Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області з посади головного спеціаліста відділу ліцензування незаконним. Також просила зобов'язати відповідача поновити її на публічній службі в Територіальному управлінні Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області на посаді головного спеціаліста відділу ліцензування. У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підставою для її звільнення став Акт службового розслідування від 08.12.2009 року, в якому були викладені висновки щодо порушень з боку ОСОБА_1 обмежень встановлених Законом України "Про державну службу", а саме неповідомлення інформації про перебування у родинних стосунках із заступником начальника Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області ОСОБА_2. Зазначає, що про родинні стосунки з ОСОБА_2 (який являється її батьком) вказала під час вступу на державну службу у своїй автобіографії. Вважає, що ніяких протиправних дій не вчиняла, обмежень які були б пов'язані з проходженням державної служби не порушувала, на момент її звільнення з посади їх не встановлено та не доведено. Тому позивач вважає, що накази № 228 від 13.11.2009 року "Про проведення службового розслідування" та № 571-ВК/6п від 28.05.2010 року "Про звільнення" суперечать вимогам Конституції України та Закону України "Про державну службу", прийняті без врахування усіх обставин, що мали значення для прийняття таких рішень.
Під час розгляду справи позивач позовні вимоги збільшив та просив стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.05.2010 року по 06.07.2011 року у розмірі 23245,84 грн., загальну заборгованість споживчих цін за період з 31.05.2010 року по 06.07.2011 року у розмірі 2122,15 грн. та відшкодувати 25000,00 грн. моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та письмових доказів долучених до неї.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю. При цьому зазначив, що позивач приховала свої родинні стосунки із заступником начальника Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області ОСОБА_2, у зв'язку з цим допустила порушення обмежень встановлених Законами України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією". Також зазначив, що за період з 2005 по 2007 роки ОСОБА_2 виконував обов'язки начальника Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області 6 разів, що підтверджується наказами Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, таким чином, безпосередність підпорядкованості ОСОБА_1 ОСОБА_2 передбачена посадовою інструкцією головного спеціаліста відділу ліцензування ТУ ГДІАТ в Житомирській області, Положенням про відділ ліцензування ТУ ГДІАТ в Житомирській області та Положенням про відділ державного контролю ТУ ГДІАТ в Житомирській області.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України дає визначення поняттю "публічна служба".
Так, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як встановлено в судовому засіданні наказом т.в.о. начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті С.В. Меркуловим від 14.07.2005 року № 823-ВК/6 на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Конкурсної комісії Головавтотрансінспекції від 12.07.2005 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу ліцензування управління інспекції у Житомирській області з 13 липня 2005 року, як така, що пройшла за конкурсом, з випробувальним терміном один місяць.
13 липня 2005 року ОСОБА_1 прийняла Присягу державного службовця, про що свідчить її підпис на тексті присяги та запис в трудовій книжці.
Наказом начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті К.В. Логутовим від 03.08.2007 року № 1606-ВК/6 було надано головному спеціалісту відділу ліцензування Територіального управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06.08.2007 року.
24 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Майбороди Ю.М. із проханням продовжити відпустку по догляду за дитиною з 31 травня 2010 року по 30 листопада 2010 року на підставі довідки ЛКК № 340 від 18.05.2010 року, оскільки дитина потребує домашнього догляду.
Листом начальника ГДІАТ від 28.05.2010 року № 41/1-8.2-2199/0/9-10 ОСОБА_1 було відмовлено у продовженні відпустки по догляду за дитиною та повідомлено, що відповідно до пропозиції комісії, створеної на підставі наказу Головавтотрансінспекції від 13.01.2009 року № 228 "Про проведення службового розслідування", викладеної в Акті службового розслідування від 08.11.2009 року, Головна державна інспекція на автомобільному транспорті прийняла рішення про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу ліцензування ТУ ГДІАТ в Житомирській області.
Наказом начальника Головної держаної інспекції на автомобільному транспорті Ю. Майбороди від 28.05.2010 року № 571-ВК/6п ОСОБА_1 було звільнено із посади головного спеціаліста відділу ліцензування Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області з 31 травня 2010 року згідно статті 7 КЗпП України, п. 5 статті 30 Закону України "Про державну службу" виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону), п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", за порушення Присяги державного службовця та ст. 25-1 КЗпП України.
Як зазначено в самому наказі підставою для звільнення став Акт службового розслідування від 08 грудня 2009 року.
Зі змісту Акту службового розслідування від 08.12.2009 року вбачається, що службове розслідування було проведено у зв'язку з надходженням службової записки від начальника Територіального управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області Свідзінського Л.С. від 20.10.2009 року за № 3829/6-1 на ім'я начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Майбороди Ю.М. стосовно виявлення обставин, що порушують обмеження, пов'язані з проходженням державної служби та попередження корупції, які передбачені статтею 12 Закону України "Про державну службу" та статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".
Зокрема, виявлено ту обставину, що заступник начальника управління-начальник відділу державного контролю Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Житомирській області ОСОБА_2 та головний спеціаліст відділу ліцензування Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області ОСОБА_1 є близькими родичами, а саме батьком та дочкою.
При прийнятті на державну службу ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 не повідомили, що є близькими особами, хоча про спеціальні обмеження, які встановлені Законом України "Про державну службу" були попереджені під особистий підпис. Тому в Акті службового розслідування були зроблені висновки про те, що відповідно до п. 5 ст. 30 Закону України "Про державну службу" виявлення таких обставин є підставою для припинення державної служби.
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу", який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
У відповідності до статті 3 Закону України "Про державну службу", державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Відповідно до статті 7 Кодексу законів про працю України, додаткові підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Згідно із статті 25-1 Кодексу законів про працю України, власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про державну службу", не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про державну службу", громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".
Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється, зокрема, у разі виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону), також у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої ст.17 цього Закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що особливістю застосування передбаченої пунктом 6 статті 30 Закону України "Про державну службу" підстави для звільнення (зокрема, порушення присяги державного службовця) є обов'язкове проведення службового розслідування для встановлення фактів порушення законодавства (і, відповідно, присяги державного службовця) або наявності судового рішення, що підтверджує факт скоєння особою адміністративного правопорушення або злочину.
Суду було надано представником відповідача письмові докази на підтвердження того, що стосовно позивача було проведено службове розслідування, як того вимагає чинне законодавство України, висновки якого стали підставою для звільнення із займаної посади ОСОБА_1
Також, представником відповідача було надано докази на підтвердження існування підстав для проведення службового розслідування стосовно позивача.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_1 є близькою родичкою-дочкою ОСОБА_2, а як працівник територіального управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області - його підлеглою, оскільки ОСОБА_2, як заступник начальника управління, мав право здійснювати і практично здійснював керівництво не лише своїм відділом, а всім управлінням під час відсутності його начальника. Зокрема, на протязі 2005-2007 років ОСОБА_2 виконував обов'язки начальника Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Житомирській області шість разів.
За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 через такі обмеження не могла бути призначеною на посаду в Територіальне управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області, а тому вона підлягала звільненню, в зв'язку з чим її вимога про поновлення на публічну службу є безпідставна.
Що стосується вимоги позивача про визнання протиправним наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті № 228 від 13 листопада 2009 року "Про проведення службового розслідування", то вона задоволенню не підлягає, оскільки рішення щодо проведення службового розслідування прийняте повноважною особою, відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Крім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскільки правові підстави для поновлення позивача на державній службі у відповідача були відсутні та позивача з займаної посади було звільнено у зв'язку із виявленням або виникненням обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону), п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", за порушення Присяги державного службовця та ст. 25-1 КЗпП України, тобто з підстав, визначених законом, в судовому засіданні не знайшло підтвердження, що саме з боку відповідача були вчинені неправомірні дії чи бездіяльність, якими позивачеві було спричинено моральну шкоду. Крім цього, позивачем не визначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, а тому суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм діючого законодавства, а також досліджених в судовому засіданні обставин справи, суд дійшов висновку, що Головна державна інспекція на автомобільному транспорті при вирішенні питання щодо звільнення ОСОБА_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що Житомирським окружним адміністративним судом та Київським апеляційним адміністративним судом при розгляді адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про поновлення на публічній службі було встановлено, що ОСОБА_1 є близькою родичкою ОСОБА_2, а як працівник Територіального управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області - його підлеглою, оскільки ОСОБА_2, як заступник начальника управління, мав право здійснювати і практично здійснював керівництво не лише своїм відділом, а всім управлінням під час відсутності його начальника.
Тобто, ОСОБА_1 через такі обмеження не могла бути призначеною на посаду в територіальне управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не надав будь - яких доказів на спростування висновків відповідача.
Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
Суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні відмовляє.
Керуючись Законом України "Про державну службу", Кодексом законів про працю України, ст.ст. 158-163, 186, 254 КАС України, суд -
постановив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: В.А. Липа
Судді: Н.М. Майстренко
О.В. Капинос
Повний текст постанови виготовлено: 29 грудня 2011 р.